2.6. Основна частина

Основна частина роботи складається з розділів, підрозділів(якщо необхідно – пунктів). Основному тексту кожного розділу може передавати короткий опис обраного напрямку та обґрунтування методів дослідження, що застосовуються у цьому розділі. У кінці кожного розділу рекомендується сформулювати висновки зі стислим викладенням наведених у ньому наукових і практичних результатів. Основну частину дипломної роботи можна умовно поділити на три розділи:

2.6.1. Перший розділ основної частини

Перший розділ основної частини присвячений, як правило, огляду літератури й висвітлює теоретичні засади теми. Об'єм даного розділу – 20 - 25 сторінок, де студент має показати свою обізнаність з використаними джерелами та вміння працювати з ними. Слід подати узагальнений аналіз змісту теоретичних джерел у зв’язку з досліджуваною темою, визначити, наскільки повно в літературі було розкрито тему, дати свою оцінку питань, які мають істотне значення, проаналізувати різні погляди на дану проблему й висловити власне її розуміння.

2.6.2. Другий розділ основної частини

У другому розділі найчастіше подається характеристика об’єкта досліджень, всебічно аналізується його стан, визначаються напрямки його удосконалення, поліпшення або стабілізації. Об'єм даного розділу – 25 - 30 сторінок. При цьому в залежності від обраної теми можуть висвітлюватися окремі питання із наведеного нижче переліку:

• характеристика об’єкта дипломної роботи за допомогою системи якісних та кількісних показників;

• структуризація об’єкта досліджень з вивченням взаємозв’язків між структурними складовими з формулюванням системних завдань;

• аналіз існуючих методів і підходів до розв’язання проблем, які розглядаються у літературних джерелах;

• аналіз існуючої практики розв’язання проблем і питань на конкретних або аналогічних об’єктах;

• визначення можливих напрямків удосконалення об’єкта досліджень та ін.

2.7. Висновки

Висновки – це коротке резюме дипломної роботи. В них показують, якою мірою досягнуто мети, сформульованої у вступі, і розв’язано завдання дослідження. У висновках узагальнюються рекомендації та пропозиції щодо теоретико-методологічних аспектів досліджуваної проблеми, викладається сутність запропонованих магістром заходів. Висновки та пропозиції повинні носити конкретний характер, бути спрямованими на вирішення реальних науково-практичних проблем.

У висновках необхідно зазначити не тільки те позитивне, що вдалося виявити в результаті вивчення теми, але й недоліки та проблеми практичного функціонування, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення.

Крім цього, у тексті роботи наприкінці кожного розділу роботи варто давати короткий висновок-підсумок щодо матеріалу, який викладений у розділі.

Основна вимога до заключної частини – не повторювати зміст вступу, основної частини роботи і висновків, зроблених у розділах.

2.8. Список використаних джерел

У список використаних джерел та літератури включаються тільки ті джерела та література, які були використані для підготовки роботи.

До джерел відносяться: закони, укази, маніфести та інші урядові акти, постанови, накази, міжнародні договори, меморандуми, пам'ятні записки, протоколи та інші архівні матеріали, дозволені до відкритого використання, досліджувані тексти.

До літератури відносяться: монографії, книги (неперіодичне видання обсягом від 48 стор і більше), брошури (неперіодичне видання обсягом від 5 до 48 стор), періодичні видання та газети.

Список використаної літератури і джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і наводиться в кінці роботи з нової сторінки за алфавітом авторів і назв робіт. Він повинен містити лише ті джерела, які студент використав при підготовці курсової роботи і на які є посилання в тексті роботи. Саме з нього можна зробити висновок про ступінь ознайомлення студента з літературою з досліджуваної проблеми.

Список використаних джерел складається у такій послідовності:

• державні (законодавчі) та урядові документи (Конституція, закони, накази, розпороядження), міжнародні угоди;

• нормативні документи, стандарти;

• за алфавітом перших літер прізвищ авторів (1 автор, 2 автори, 3 автори…), дисертації, автореферати, депоновані наукові праці матеріали конференцій, з’їздів, тези доповідей на конференції, за назвами робіт зазначаються монографії, збірки без загальної назви;

• словники, енциклопедії;

• брошури; статистичні довідники;

• статті з журналів та газет;

• іноземні видання;

• електронні ресурси.

Зразки оформлення бібліографічних описів наведено у додатках (Додаток Л.).

Укладаючи список, необхідно додержуватись вимог державного стандарту України ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.

Бібліографічний запис – розгорнута бібліографічна характеристика видання (твору, документального джерела), в якій бібліографічний опис доповнений тими чи іншими елементами. До складу бібліографічного запису, крім бібліографічного опису, який є його основним елементом, входять також заголовок, анотація (реферат), класифікаційні індекси, предметні рубрики, довідки про додаткові бібліографічні записи, шифри зберігання документа, номер державної реєстрації та інші відомості про книгу, що дають змогу її ідентифікувати, розкрити склад і зміст з метою бібліографічного пошуку.

Бібліографічний опис – бібліографічні відомості про документ, призначені для ідентифікації та загальної характеристики документа й подані за певними правилами, які встановлюють наповнення і порядок розташування зон та елементів.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліотечних показників повністю без пропусків будь яких елементів, скорочення назв і т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Відомості про джерела, внесені до списку, необхідно давати відповідно до вимог міждержавних і державного стандартів з обов’язковим наведенням назв праць.

Матеріали, взяті з Інтернету, повинні також мати повне презентування з вказівкою на Інтернет джерело і повним шляхом його пошуку [Електронний ресурс].