Етика – естетика як теорії.

Естетика тісно взаємодіє з наукою про мораль. Взаємини етичного й естетичного розкриваються як проблема взаємозв’язку етики й естетики, добра й краси, як діалектичне протистояння «опозицій»: прекрасного й потворного, високоморального й низького (аморального, вульгарного).

Проблема ця належить до числа «вічних проблем» філософської думки. Із глибини століть дійшов до нас голос мислителів Древнього Сходу, античної Греції й Рима, що вперше поставили з позицій своїх філософських систем питання про взаємодію етичного й эстетического. В «вічних проблем» людського духу за плечима солиднейшая теоретична традиція, золотий запас крупиць абсолютної істини, але вони в той же час вічно молоді, звернені до майбутнього. Ця відкритість новому соціальному, людському досвіду і його науковому аналізу дозволяє різним поколінням учених знову й знову звертатися до даних проблем.

Закономірності становлення, розвитку й функціонування «світу людини», всебічне розкриття сутності людини як сукупності всіх суспільних відносин, глибинних структур людської життєдіяльності як конкретно-історичної динамічної системи - все це, що втримується в матеріалах «Капіталу», дозволяє коректніше підійти до розглянутій нами проблемі єдності й розходження етичного й эстетического, їхніх діалектичних взаємозв'язків і взаємопроникнення.

У даному загальному діалектико-матеріалістичному соціальному зв'язку К. Маркс бачить джерело найглибшої внутрішньої єдності всіх видів і форм деятельностного освоєння миру суспільною людиною, і насамперед двох основних способів - теоретичного мислення й практично-духовного освоєння миру.

До останнього ставляться, по класифікації К. Маркса, художній і релігійний, що є мінливим образом мінливого миру, фантастичним відбиттям дійсності. Здається, що є повну підставу включити в даний спосіб і моральність, генетично й функціонально пов'язану із практикою суспільної й особистісної життєдіяльності, що служить дозволу протиріч і конфліктів, зімкненню соціальної спільності, людський солідарності, самоствердженню, удосконалюванню й розвитку особистості.

Ціннісне відношення є моментом, продуктом, формою духовно-практичного освоєння миру людиною. Якщо гносеологічне, теоретико-наукове освоєння дійсності виступає як відбиття миру у формі системи знання про закономірності й істотні властивості предметів, явищ і процесів, то для ціннісного відношення характерне збагнення значимості явища, предмета, події, процесу дійсності для життєдіяльності суб'єкта соціальної дії. Процес виробництва, «ставящий собі на службу сили природи й заставляющий їх діяти на службі в людських потреб» Маркс К., Энгельс Ф. .Соч. 2-і изд., т. 46, ч. II, с. 208, породжує цінність. Вона близька по своєму змісті до поняття «потребительная вартість», хоча й не зводиться до нього. «Потребительная вартість, - відзначав К. Маркс, - має відношення не до людської діяльності як до джерела продукту, не до положенности продукту за допомогою людської діяльності, а до його буття для людини» т. 26, ч. III, с. 130, визначник зв'язку предмета з тим, що потрібно людині».

Ряд дослідників, підкреслюючи особливе значення для розкриття сутності етичного й эстетического ціннісного підходу, перебільшують роль аксіології. Ми ж виходимо з положення про інтегруючу роль діалектико-матеріалістичної методології й загальсоціологічної теорії марксизму стосовно обраній нами проблемі. Здається, що саме тут перебуває ключ до розуміння сутності етичного й эстетического й природи їхньої діалектичної взаємодії. Говорячи мовою загальної теорії систем, необхідно представити етичну й эстетическую системи як підсистеми специфічних суспільних відносин у складі єдиної загальної системи, загальної конкретно-історичної сукупності суспільних відносин.

Основою внутрішньої єдності й взаємодії етичного й эстетического є, таким чином, їхня соціально-динамічна сутність, духовно-практичний генезис, їхнє постійне відтворення в процесі суспільної практики в певних конкретно-історичних умовах. Саме соціально-динамічна природа моральних і эстетических феноменів служить тим масштабом, тим полем взаємодії, у рамках якого розгортається найбагатша розмаїтість їхніх специфічних функцій, ситуацій, аспектів.

Вся класична поезія несе в собі нерозривний зв'язок добра й краси, невтомної й самовідданої боротьби за торжество справедливості й гармонії, за твердження справжньої людяності й почуття прекрасного.

Цікаві спостереження над специфічними проявами морального й естетичного розвитку радянських школярів утримуються в працях В.О. Сухомлинского. У книзі «Серце віддаю дітям», що народилися в підсумку багаторічного досвіду автора як директор Павлишськой середньої школи Кіровоградської області України й експериментальних занять із групою дошкільників в унікальній «Школі радості», приводиться розповідь шестирічного Сережи за назвою «Як ми перемогли Залізного Змія». У цьому справді людському документі рельєфно проявляється нерозривна єдність високо-моральних і художніх початків юного громадянина, виняткова щирість і довіра до світу. У розповіді говориться: «Він жив у болоті, далеко за океаном. Ненавидів наш народ. Робив атомні бомби. Наробив багато, взяв на крила й полетів. Хотів кинути на сонце. Хотів згасити сонце, щоб ми загинули в мороці. Послав я ластівок проти Залізного Змія. Взяли ластівки по іскрі сонячного вогню в дзьоби й наздогнали Змія. Кинули вогонь на його крила. Упав Залізний Змій у болото, згорів разом з бомбами. А сонечко грає. І ластівки весело щебечуть, радуються». Сухомлинский В А. Сердце отдаю детям. – К., 1969, с. 30.

Яскравий зразок діалектичного аналізу морального розвитку особистості в пору юності втримується в іншій роботі В.А. Сухомлинского - «Духовний світ школяра». Дослідник розкриває ряд протиріч у психологічному вигляді парубка, із взаємодії яких вимальовується картина напружених пошуків моральної істини, шляхів морального самоствердження, юнацький максималізм, характеризуемый одночасно рисами височини й реалізму.

Звернемося до глибокого саморозкриття видатного кінорежисера нашої країни А. П. Довженко, що оголює діалектичну природу його эстетического ідеалу: «Яку я музику написав? Чому продзвеніла вона благовістом треба всім світлом? Чим возвеселила й скорила людські душі? У чому був її зміст, у чому сила? Це була патетична симфонія боротьби за Радянський Устрій на Землі. Був гімн Радянського Всесвіту. Я створив його з нескінченності складних звукових сполучень. Розмаїтих і суперечливих... Із чого складається краса? З того ж, що й життя, і перемога. З осердеченного любовної єдності всіх її явищ. У моїй Симфонії перемагала Радість, і сила її оптимізму й всепідкорююча краса були саме в подоланні безмірності дурного» Довженко А. П. Из записных книжек. — Искусство кино, 1963, № 1, с. 49.

Вищенаведені типові приклади красномовно доводять загальну діалектичну природу етичного й естетичного, взаємопроникнення морального й эстетического ідеалів у контексті індивідуального духовного миру особистості і її соціально-психологічних параметрів.

Найбільші труднощі представляє саме аналіз специфічних особливостей морального й естетичного, їхнє порівняльне зіставлення. На цьому шляху зустрічається перебільшення достоїнств одного за рахунок іншого, неадекватне відбиття їхньої поліаспектної взаємодії й реальних розходжень і протиріч при органічній їхній єдності. Робиться іноді спроба підняти етичне над естетичним. Однією із гносеологічних підстав цієї невірної точки зору послужила абсолютизація індивідуального рівня естетичного ставлення й емоційної сутності естетичного переживання, з одного боку, та перебільшення соціального рівня етичного ставлення, недооцінка його особистісного аспекту, індивідуалізація на відповідному рівні функціонування, зневага моральними емоціями і їхнім значенням – з іншого.

Схематизм даної позиції руйнує діалектичну гнучкість взаємозв'язку й взаимопереходов етичного й эстетического в їхньому функціонуванні й не дозволяє передати специфіку й взаємозалежність рівнів – загального, особливого, індивідуального – соціальної взаємодії.