6. Аналіз діяльності підприємства щодо охорони довкілля

Охорона довкілля  — система заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, збереження особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки. Це сукупність державних, адміністративних, правових, економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і збереження природних ресурсів землі, обмеження негативного впливу людської діяльності на навколишнє середовище.[2]

Згідно СН-245-71 ПрАТ «ЄМЗ» відноситься до другого класу з розміром санітарно-захисної зони 500 м. Санітарно-захисна зона витримана, жителі в межах зони не проживають. Підприємством постійно проводяться заходи щодо благоустрою та озелененню СЗЗ.

Загальний стан підприємства та території задовільний.

На підприємстві суб'єктів недержавної форми власності не виявлено. Організацію природоохоронних робіт на підприємстві здійснює відділ охорони навколишнього середовища, підпорядкований головному інженеру підприємства. У склад відділу входить 3 спеціалісти. Робота відділу обумовлена положенням про відділ охорони навколишнього середовища.

Система управління охороною довкілля на підприємстві складається з трьох рівнів:

1. Керівництво підприємства.

2. 2. Природоохоронна служба.

3. 3. Підрозділи, відділи і служби підприємства.

Основні обов'язки працівників ПрАТ Євпаторійського молокозаводу:

- дотримання заданих умов молокопостачання споживачів;

- підтримка нормальної якості молока, що відпускається;

- дотримання оперативно-диспетчерської дисципліни;

- зміст устаткування будинків і споруджень у стані експлуатаційної готовності;

- забезпечення максимальної економічності і надійності молоковиробництва;

– дотримання вимог вибухо- і пожежобезпечності в процесі експлуатації устаткування;

– виконання вимог гігієни і безпеки праці;

– зниження шкідливого впливу виробництва на людей і навколишнє середовище

Модель системи екологічного управління дає загальне уяв­лення про організацію процесу управління, який складається з та­ких етапів:

1. Зобов'язання й політика. Організація визначає свою еко­логічну політику і гарантує виконання прийнятих зо­бов'язань щодо її реалізації.

2. Планування. Організація складає план здійснення своєї екологічної політики.

3. Впровадження і функціонування. Для ефективного впровадження системи екологічного управління ор­ганізація створює можливості й засоби забезпечення, не­обхідні для здійснення своєї екологічної політики, цілей та завдань.

4. Вимірювання й оцінювання. Організація здійснює не­обхідні вимірювання, моніторинг і оцінку своїх еко­логічних характеристик.

5. Аналіз і вдосконалення. Організація проводить аналіз і постійно удосконалює свою систему управління навко­лишнім середовищем для поліпшення загальних еко­логічних характеристик.

На підприємстві екологічне управління характеризується значною гнучкістю та ініціативністю. Разом з тим, ефективне функціонування такої системи потребує значних затрат, тому цей аспект необхідно враховувати при правовому регулюванні еколого-правових відносин із метою надання пільг підприємствам, де такі системи існують. Екологічні показники повинні стати невід'ємною складовою оцінки, інвестиційною привабливості підприємства.

Забруднення навколишнього середовища здійснюється під впливом цілого ряду чинників, тому збитки в даному випадку тре­ба розглядати в різних аспектах: економічному, моральному, соціальному, юридичному і т. і. Зокрема, економічні збитки - це виражені у грошовій формі збитки, що завдаються народному гос­подарству забрудненням середовища, чи додаткові витрати на компенсацію втрат. Визначення і прогнозування величини еко­номічних збитків від забруднення довкілля дає можливість одер­жати своєчасні матеріали для опрацювання тривалої стратегії й тактики охорони навколишнього середовища. При цьому дуже важливо розраховувати збитки з необхідною мірою вірогідності. Це може бути досягнуто при організації відповідного обліку звітності й інформаційного забезпечення .

Нині, як правило, враховуються три групи чинників: чинни­ки впливу, чинники сприйняття й чинники стану. До чинників впливу належать: концентрація шкідливих речовин в атмосфері, токсичність забруднювачів, кількість інгредієнтів, присутніх атмосферному повітрі та ін.

Чинники сприйняття містять у собі чисельність населення, вартість виробничих основних фондів житлово-комунального господарства, розмір сільськогосподарсь­ких і лісних площ.[2,3]

Структура економічних збитків багато чому залежить від типу населених пунктів, де розташовані об'єкти господарювання. У невеликих містах збільшується питома вага збитків, що завдаються сільському й лісному господарствам. Загальні економічні збитки можуть бути знайдені за пито­мими величинами локальних збитків. Питомі збитки — це збит­ки, що завдаються народному господарству при згорянні одиниці палива (вугілля, нафти, газу, торфу, мазуту та ін.), при викорис­танні одиниці сировини (залізної руди, нафти, газу, деревини, вапняку, сірки, сільськогосподарської сировини і т.д.); при одер­жанні одиниці готової продукції (чавуну, сталі й прокату, елект­роенергії, нафтохімічних продуктів, будівельних матеріалів, хар­чових та інших продуктів), а також збитки, що завдаються оди­ницею викидів (пилу, сірчистого ангідриду, оксидів азоту, важких металів, органічних сполук); збитки, що завдаються одиницею концентрації забруднювача у приґрунтовому шарі атмосфери, у воді й ґрунті. Для більш точного визначення величин питомих збитків ве­лике значення мають послідовність збирання та обробки відповідної екологічної інформації. З точки зору запобігання та зниження негативного впливу промислових підприємства на навколишнє середовище всі природоохоронні заходи витрати на їхнє здійснення можна умовно поділити на три групи:

I. Заходи, що знижують або запобігають появі шкідливих відходів у процесі виробництва. Це заходи щодо покращення діючих технологічних процесів чи перехід на нові процеси, що зменшують утворення відходів.

II. Заходи, що запобігають або зменшують надходження Відходів у навколишнє середовище. Це заходи з герметизації тех­нологічного устаткування й переходу неорганізованого викиду до організованого, упровадження передових засобів і апаратів з очи­стки відхідних газів і стоків, підвищення ступеня очистки на діючих очисних комплексах та ін.

III. Заходи щодо зниження чи запобігання шкідливому впливу відходів виробництва, що вже надійшли в навколишнє се­редовище, на об'єкти народного господарства, природу і людей. Це, наприклад, вентилювання виробничих приміщень, будівництво високих труб, що сприяють розсіюванню шкідливих викидів, зниження концентрації шкідливих речовин у промисло­вих стоках шляхом їх розбавлення, утворення відвалів твердих відходів та їх локалізація.

Заходи, що належать до першої та другої груп, носять комплексний характер. Під час їх здійсненні вирішуються два завдання: по-перше, підвищується ефективність виробництва внаслідок більш повного і комплексного використання сирови­ни; по-друге, знижується вплив відходів або запобігається їх надходження в навколишнє середовище. [4]

Загальними завданнями технічної підготовки природоохоронної діяльності на будь-якому промисловому підприємстві, не­залежно від його галузевої приналежності є:

— забезпечення безупинного технічного прогресу, створен­ня якісно нових конструкцій машин і устаткування при­родоохоронного призначення;

— створення й упровадження нових технологічних процесів із більш високим рівнем механізації, автоматизації, а та­кож більш повним використанням природних ресурсів,..зменшенням..відходів;

— застосування нових і поліпшення використовуваних існу­ючих видів сировини й матеріалів із властивостями, що відповідають екологічним вимогам;

- опрацювання технічних норм використання сировини, палива, енергії, природних та інших матеріальних ре­сурсів з урахуванням вимог охорони природи. Рішення цих завдань має бути пов'язане з виконанням ди­рективних завдань щодо охорони природи, які видаються як ви­щими господарськими організаціями (міністерство, промислове об'єднання), так і регіональними органами (інспекціями і тощо).

Технічна підготовка виробництва

Технічна підготовка виробництва на підприємстві поділяється на внутрішньозаводську..і..позазаводську.

Позазаводська технічна підготовка природоохоронних за­ходів здійснюється академічними, галузевими, навчальними інститутами та проектними організаціями. Найбільшу частину витрат на технічну підготовку несуть галузеві науково-дослідні та..проектні..інститути.

Внутришньозаводська технічна підготовка природоохо­ронних заходів передбачає впровадження позазаводських технічних рішень і забезпечує виконання планових завдань з використання природоохоронної техніки і досягнення її про­ектних показників. Зокрема, на машинобудівних заводах вка­зана підготовка поділяється на конструкторську, технологічну і організаційно — матеріальну. Конструкторська підготовка припускає не тільки створення та упровадження нових установок, але і вдосконалення діючих, їх реконструкцію й модернізацію. Від виду робіт залежать обсяг і тривалість конструювання і підготовки необхідної технічної документації. В рамках у технологічної підготовки виробництва, а також при про­ектуванні нового будівництва промислових об'єктів, реконструкції та розширенні діючих необхідно витримувати екологічні вимоги з вибору майданчика, розміру санітарио-захисної зони, а також нормативи гранично допустимих викидів в атмосферу і скиду до водного басейну, питання раціонального поводження з відходами.[3,4]

Організація повинна починати свою діяльність із тих напрямів, де досягненні відповідності екологічними регламентами або з обмеження чинників, що можуть привести до юридичної відповідальності, або із забезпечення ефективнішого використання..матеріалів.

У міру того як організація набуває досвіду і її система екологічного управління набирає чіткої форми, можуть впроваджуватись методики, програми й технології для подальшого поліпшення екологічних характеристик. Тоді в процесі вдосконалення системи екологічні аспекти можуть бути інтегровані в усі напрями діяльності..організації.

Екологічна політика встановлює загальний напрям та окреслює принципи діяльності організації. Вона визначає загальну мету стосовно необхідного рівня відповідальності організації за стан навколишнього середовища та відповідні екологічні характеристики, за якими оцінюватимуться всі подальші дії організації.