1.4 Вимоги яки пред’являються до оборони і принципи її ведення.

За оцінками командування армій провідних держав світу оборона мусить бути:

• стійкою і активною;

• глибоко ешелонованою;

• протитанковою;

• здатною витримати масові удари ядерної зброї, артилерії і авіації.

Сучасну оборону необхідно вести методом оборонно-наступаючих дій. В ході оборонного бою деякі підрозділи, частини можуть стримувати відповідні райони, вести стримуючі дії, застосовувати контратаки, наносити вогневі удари, вести наступ або робити маневр.

Вважається, що застосування високоточної зброї і мобільних резервів дозволяє досягти високої активності і стійкості оборони.

Оборона будується з таким розрахунком, щоб можна було застосувати ефективний маневр вогнем всіх видів зброї, танками, мотопіхотою і протитанковими засобами.

Важливе значення в обороні надається розосередженню військ по фронту і в глибину.

Військові спеціалісти вважають, що при веденні бойових дій із застосуванням тільки звичайних засобів ураження мету оборони можна досягти тоді, коли наступаючим військам протистоїть відповідна кількість сил і засобів.

В сучасних умовах велике значення отримало збереження своїх сил для наступних дій, тому утримання окремих ділянок місцевості на протязі довгого часу великої ролі не грає.

Головне значення має сміливе і рішуче маневрування. Разом з цим необхідно уникати нерухомих форм оборони недоцільно особливо в тактичних підрозділах, коли виникає необхідність стримувати частиною сил ключові позиції і райони на головних напрямках.

Важливе значення в обороні приділяється маскуванню і заходам по введенню противника в оману.

Однією з основних вимог, які стоять перед обороною, не допустити будь-яких шаблонів у її будові і методах проведення.

Рахується, що чисто оборонні засоби дії будуть належати до тактичної ланки. Дії в обороні великих з’єднань можуть вмикати в себе елементи як позиційної оборони (зупинити противника або вимусити його наступати на конкретних напрямках), так і мобільної (здійснення маневру та нанесення ударів по уразливих місцях противника). Оборона незалежна від вибраних засобів її ведення визначає активні маневрені дії, глибоке ураження, захоплення ініціативи, нанесення контрударів (контратак) і перехід до рішучого наступу.

До головних засобів глибокого ураження відносять тактичну авіацію, польову артилерію, тактичну ядерну зброю (якщо вона використовується), аєромобільні частини і підрозділи спеціального призначення. В ході оборонних дії таке ураження не дозволить зосередження і створення переваги в силах і засобах противника на вибраних напрямках, а також затримати підхід сил його чергового ешелону.

Головна задача вогневої поразки противника в обороні буде зводитися до наступного:

• роз’єднання і дезорганізація оперативної побудови бойових порядків його військ, що наступають;

• прикриття маневру, що проводять свої війська;

• зниження ефективності вогневих засобів, систем управління і зв’язку, бойового та тилового забезпечення противника.

В обороні Сухопутні війська повинні вести активні дії, сутність яких зводиться до того, що війська, які обороняються повинні не тільки міцно утримувати район, яки займається, але вести високо маневрові дії, наносити противнику, що наступає, поразку використовуючи вогневі засоби, загородження, які є, а також широкий маневр силами та засобами, починаючі на дальніх підступах до району оборони. З цією метою велика роль відводиться діям військ прикриття в смузі забезпечення. Смуга забезпечення створюється при відсутності безпосереднього зіткнення з противником і починається від переднього краю основного району оборони та розповсюджується до рубежу зіткнення з противником. Її глибина в залежності від обстановки може бути від 15 до 50 км, а іноді і більше.