1. Поняття і загальна характеристика права.

Соцiальнi норми - норми, які регулюють відносини мiж людьми i спрямовують їхню діяльність у спільних інтересах.

Право виникло разом iз державою. Воно викликане до життя тими самими причинами, що i держава: організацією влади, яка спромож­на встановлювати юридичні норми i забезпечу­вати їх втілення в життя. Походження права пов'язане також iз якісним ускладненням ви­робництва, політичного та духовного життя суспільства, з видаленням особи як самостійного учасника суспільних відносин та формуванням держави, здатної забезпечувати функціонування суспільства на стадії, вищій ніж первісне суспільство; закріплювати та забезпечувати індивідуальну свободу особи.

Норми-звичаї, що були характерними для первісного суспільства, здійснити такі завдання не могли. З появою законів почала складатися система права, що стала волевиявленням держа­ви i засобом регулювання суспільних відносин за допомогою норм.

Особливе мicце серед соціальних норм посідають правові норми.

Право - це система загальнообов'язкових норм (правил поведінки), які виражають загальні та iндивiдуальнi інтереси (волю) населення країни, є регулятором суспільних відносин, визнаються та охороняються державою й забез­печуються всіма заходами державного впливу, у тому числі заходами примусу.

Праву притаманні специфічні ознаки.

1. Вияв міри справедливості та свободи­ - означає, що право досить повно втілює основні права та свободи людини, визнані у свiтовiй спiльнотi, є мірою свободи та рівності людей, встановленою державою.

2. Нормативність - означає, що право існує як система норм - загальних правил, моделей поведінки, які поширюються на всі випадки да­ного типу i яким має вiдповiдати поведінка осіб, що опинилися в нормативно - регламентованій си­туації.

3. Загальна обов’язковість.

4. Системність права - полягає в тому, що право - це не просто сукупність норм, а їх систе­ма, yci елементи якої пов'язанi та узгоджені мiж собою.

5. Формальна визначеність права - означає чiткiсть, стислість правових приписів, які знаходять свій прояв у законах, постановах, розпорядженнях та ін. Це здатність права точно фіксувати вимоги, що ставляться до поведінки людей, докладно розписувати вci можливі та не­обхiднi варіанти поведінки, наслідки невиконан­ня юридичних заборон.

6. Державна забезпеченість - свідчить, що загальні правила, які визнаються державою правовими, підтримуються державною владою. А це, у свою чергу, надає праву надійності, дає впевненість у тому, що передбачені в юридич­них нормах права та обов'язки будуть реалізовані.

Функції права - це основні напрями впливу права на свiдомiсть i поведінку суб’єктів суспільних відносин з метою розв'язання конкретних завдань.

Найтісніше пов'язанi норми права та моралі, які мають спільні риси та особливості.

Крім правових та моральних норм існують інші види соціальних норм:

• естетичні - виражають правила (критерії) прекрасного (на противагу потворному);

• релігійні - пов'язанi з вірою в Бога (чи богів) як найвищу істоту;

• корпоративні - ухвалюються громадськими об'єднаннями i регулюють відносини мiж їх членами тощо.

Джерела (форми) права - це встановлені де­ржавою або визнані нею офіційно-документальні форми виявлення та закріплення норм права, що надає їм юридичного, загальнообов'язкового значення.

Розрізняють п'ять основ них видів джерел права.

Правовий звичай - це звичай, якому держава надала загальнообов'язкового зна­чення i виконання якого гарантувала своєю примусовою силою (характерний для стародавніх та середньовічних правових систем).

Правовий прецедент - судове. або адміністративне рішення у конкретній юридичній справі, якому нада­ватиметься загальнообов'язкове значення при розв’язанні аналогічних справ у майбутньому.

Нормативно-правовий договір - двостороння або багатостороння угода мiж правотворчими суб'єктами з урегулювання тієї чи іншої життєвої ситуації, результатом якої є нова норма права (міжнародно-правові угоди, колективний договір та ін.).

Нормативно-правовий акт - офіційний документ компетентних органів дер­жави, який вміщує правові норми. В Україні визначаються та діють такі джерела права, як звичай (зокрема у Цивільному та Сімейному кодексах), нормативно-правові акти й договори, міжнародно-правовий акт. Серед джерел права існує i релігійно-правовий акт (в Україні він не існує).

Серед нормативно-правових актів України прийнято вирізняти закони i пiдзаконнi нормативно-правові акти. Закон - це нормативний акт вищого представницького (законодавчого) органу влади, який приймається з додержан­ням особливої законодавчої процедури, регулює найважливіші суспiльнi відносини i має вищу юридичну силу щодо інших правових актів. Серед законів розрізняють: Основний Закон держави - конституцію, конституцiйнi закони та звичайні закони. Крім законів, нормативно-пра­вовими актами є також різноманітні пiдзаконнi акти - нормативні акти, які видають державні органи в межах своїх повноважень на підставі та відповідно до закону.

Підзаконними актами є постанови Вер­ховної Ради, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів. Їх називають загальними підзаконними актами, акти міністерств і відомств - відомчими актами, акти місцевих органів державної влади та місцевого самовря­дування - місцевими підзаконними актами. Усі ці закони i пiдзаконнi акти становлять систему законодавства країни.

Закони мають вищу юридичну силу i спеціальну процедуру прийняття. Пiдзаконнi ак­ти приймаються на основі законів i не повинні містити положень, які б суперечили тим, що закрiпленi в законах. У цьому полягає принцип верховенства законів.

Систематизація законодавства - це діяльність iз впорядкування та удосконалення нор­мативно-правових актів, зведення їх до єдиної внутрішньо узгодженої системи.

Цілями систематизації є усунення протиріч мiж нормативними актами; підвищення ефективності законодавства; забезпечення доступності користування законодавством для всіх суб’єктів права.

Розрізняють такі основні форми систематизації законодавства.

1. Кодифiкацiя - спосіб систематизації, за якого здійснюється суттєва переробка та уз­годження групи юридичних норм, пов'язаних спільним предметом правового - регулювання. Результатом кодифікації може бути кодекс (єдиний, зведений, юридично та логічно цiлiсний, узгоджений нормативний акт) або устав (кодифi­кацiйний акт, що регулює діяльність певних міністерств, відомств, організацій тієї чи іншої сфери управління).

2. Iнкорпорацiя - спосіб систематизації законодавства, що полягає зовнішньому упорядкуванні (розміщенні в тому чи іншому по­рядку) існуючих нормативних активів без зміни змісту норм права, що їх складають. Результа­том інкорпорації є збірники, де нормативні акти розміщені в хронологічному або алфавітному порядку, за предметними ознаками, за юридичною силою активів, що об'єднуються, тощо.

Iнкорпорацiя може бути офіційною, тобто такою, що здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад «Вiдомостi Верховної Ради України», та неофiцiйною, що здійснюється видавництвами, науковими та навчальними закладами, окремими фахівцями. У першому випадку на збірники, що видаються, можна посилатися при розгляді тих чи інших юридичних питань, а в другому - вони мають лише довідково-інформаційний характер.

3. Консолiдацiя - спосіб систематизації за­конодавства, який полягав в об’єднанні декількох нормативно-правових актів, що діють в одній i тій самій галузі суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт без зміни змісту. Кон­солiдацiя поєднує у собі риси кодифікації та інкорпорації, її використовують там, де немає можливості або необхідності кодифікації.