4. Оцінний компонент значення як складова інтенсивності

Категорія інтенсивності, як і інші категорії мови, відповідає категоріальному членуванню світу. Свідомість людини не тільки об’єктивно відображає навколишню дійсність, але і привносить у відображене дещо суб′єктивно-емоційне. Отож почуття і воля людини є теж важливими факторами в пізнанні об’єктивної дійсності. Ці фактори детермінують використання певного арсеналу лексичних одиниць, що виражають високий ступінь вияву дії та напруження сил при здійсненні чого-небудь. У сучасному мовознавстві помітно зріс інтерес учених до різнорівневої природи повнозначного слова (передусім до іменних частин мови та дієслів), яке характеризується складною категоріальною системою. Зокрема дослідники дієслова (Зиґмунт Салоні (Zygmunt Saloni), Зофія Зарон (Zofia Zaron), Я. Мацюсович, О.М. Пєшковський, О.О. Потебня, В.В. Виноградов, І.І. Мєщанінов, О.В. Бондарко, В.М. Русанівський та ін.) підкреслювали необхідність вивчення категоріальної семантики з урахуванням зв’язків в окремих мовних ярусах та міжрівневої взаємодії лексики і граматики.

Мовна семантика, як відомо, має об’єктивний характер, оскільки вона є результатом пізнання об’єктивної дійсності. Проте особливістю природної мови є те, що в ній відображено суб’єктивний досвід кожного індивіда і людства в цілому в об’єктивному сприйнятті тих чи інших предметів, явищ, а також їх статичних і динамічних ознак [119, 67]. Процес комунікації обов’язково включає в себе оцінний момент. Категорія оцінки співвідносить мову із такими поняттями, як норма і нормативна картина світу, альтернатива і вибір, думка і її вираження [62, 352].

Особливості оцінної характеристики та засоби реалізації категорії оцінки неодноразово ставали предметом дослідження мовознавців (а ще раніше – філософів). Нас цікавить оцінне значення в системі мови, яке, маючи суб’єктивні та обєктивні компоненти, часто є складовою інтенсивності і додає словам семантики позитивної чи негативної ознаки. Такі лексеми, крім різноманітних інтенсивних значень, мають у своїй семантичній структурі оцінний компонент значення – схвальний або несхвальний, позитивний або негативний, рідше – соціально обумовлений.

Оцінна сема органічно вплітається в когнітивні процеси, у мовленнєві акти і виражається мовними засобами всіх рівнів – лексико-семантичного, словотвірного, морфологічного, синтаксичного.

Лінгвістичне поняття оцінки з різною мірою повноти трактується в працях Н.Д. Арутюнової, О.М. Вольф, Т.А. Космеди, А. Міколайчук та багатьох інших мовознавців, причому поняття оцінки визначається неоднозначно: 1) оцінка як ставлення мовця до предметів і явищ; 2) оцінка як сукупність ціннісних ознак об’єкта; 3) оцінка як визначення відповідності/невідповідності кваліфікації об’єктів інтересам комунікації.

Усі дефініції об’єднує антропоцентричний підхід до явища, тобто вказівка на залежність оцінної категоризації зовнішнього світу від суб’єктивних чинників, адже характер оцінки, її зв'язок із ситуацією мовлення не суперечить основним засадам оцінювання, оскільки йдеться про уточнення, індивідуалізацію оцінної діяльності, закладеної в соціокультурному середовищі.

Хоча існує багато інтерпретацій оцінних моментів, нас буде цікавити, звичайно, оцінка, яка викликана емоційним станом, але передусім її вираження у мовленні/мові. Адже мова виступає також і знаряддям ідентифікації емоцій і в цьому плані опосередковує емоціональну поведінку людини. Отже, обсяг семантики в мові не зменшується, а постійно зростає разом із розширенням знань про світ. При цьому семи не лишаються прив’язаними назавжди до того самого носія, а постійно перерозподіляються між різними носіями. Однією з важливих причин цього перерозподілу є співвідношення об’єктивних і суб’єктивних елементів семантики в слові.

Лінгвісти визначають критерій оцінки як один з основних у класифікації назв почуттів [231; 227]. Зокрема предметом наукової зацікавленості польської дослідниці Аґнєшки Міколайчук (Agnieszka Mikołajczuk) є семантичний клас гніву та його підназв, які мають виразне інтенсивне забарвлення (złość, wściekłość, furia, szał, oburzenie) і попри загальне значення „негативні емоції” вирізняються природою оцінки та з огляду на її вартість, а також типом і предметом цієї вартості [227, 130].

Загалом можна виділити декілька напрямів і методів дослідження мовного значення з позицій когнітивної граматики. Так, наприклад, образно-схематичні моделі використовуються у концепції когнітивної граматики, яка була розроблена Р. Лангекером. Дотримуючись «енциклопедичного» погляду на семантику, американський лінгвіст прирівнює концептуалізацію до мовного значення, а семантичні структури – до концептуальних структур, які постають у свідомості мовця як мовні форми [219, 2 – 4]. При цьому концептуалізація трактується досить широко: як нові знання й усталені концепти, почуттєвий, моторний та емоційний досвід, знання природного, соціального і лінгвістичного контекстів. Отже, перед нами постає підхід, що здатний охопити значно ширший об’єм тлумачення значень, ніж пропонований нам будь-який інший. Когнітивний аналіз семантики певного пласту лексики буде включати антропологічний аспект дослідження, який дозволить вивчати лексику з її культурологічним, суспільним багажем людства. Роналд Лангекер репрезентує граматику як спосіб структурування та символізації концептуального змісту за допомогою образно-схематичних моделей [30, 32]. Ця концепція є дотичною до когнітивної семантики у своїх цілях, оскільки має на озброєнні ту ж саму ідею когнітивного моделювання результатів пізнання як основи формування мовного значення.

Ще одним напрямом дослідження лексичного значення з позицій когнітивної лінгвістики є фреймова семантика, яка вирізняється багаторівневою теорією значення. Запропонована Ч. Філлмором всередині 70-х років минулого століття, на сучасному етапі вона є методом дослідження взаємодії семантичного простору мови (мовних значень) і структур знання, мисленнєвого простору [188]. Цей підхід дозволяє змоделювати принципи структурування і показати частину досвіду індивіда, способи активування загальних знань, які сприяють порозумінню під час обміну інформацією.

Однак жоден із цих підходів не може розв’язати суперечки серед лінгвістів і визначити, де пролягає та межа, яка розділить мовне знання (знання мовного значення) і загальне, енциклопедичне, не пов’язане з мовним значенням знання. Важливим висновком для когнітивного підходу до мовної семантики є необхідність визначення когнітивного контексту, який ліг в основу значення того чи іншого слова, і відповідного його структурування, щоб виявити ділянки та характеристики, які закріпилися у формуванні лексичного значення.

На думку американських когнітивістів Дж. Лакоффа і Р. Лангекера, значення є «репрезентацією світу» у свідомості людей, які, розмовляючи і вживаючи у своєму мовленні слова, часто пов’язують з явищами навколишнього світу типові риси, зазвичай міцно пов’язані з асоціативним мисленням [за: 196, 25].

Вчені відзначають, що оцінка представлена в різноманітних логічних та емоційних реакціях людини, які виникають при порівнянні навколишньої дійсності з ідеалізованою моделлю світу. Оцінка як ціннісний компонент пронизує усі мовні рівні. Вона присутня у лексемах найменування особи, стану, дії, ознаки та властивості (łobuz, wariat, drań; cierpieć, plądrować, bulwersować, jątrzyć; wścibski, niebotyczny, łotrowski, genialny). Такий же ефект спостерігаємо і в інших рядах слів.

Емоційна оцінка може збігатися з інтелектуально-логічною. Наприклад, прикметник śliczniutka [śliczna kobieta] (про красиву жінку) виражає логічну позитивну оцінку (bardzo piękna), і, як правило, вміщує інформацію про позитивне емоційне ставлення до цієї якості.