2. Тема та ідея журналістського твору.

Якщо художній твір переважно починається через те, що чутливому творцеві неможливо мовчати про суб’єктивно пережите й осмислене, то журналістський твір завжди відповідає на соціальне замовлення, тема виступу публіциста в пресі народжується як безпосередній відгук на актуальні суспільні потреби. Соціальне замовлення може бути зумовлене редакційним завданням, потребами масової аудиторії, інтересами тих або інших соціальних груп. У журналістській темі синтезуються риси об’єкта, які, з одного боку, є теоретичним знанням, а з другого – здоровим глуздом.

Джерела тем різні. Коли журналіст працює в газеті міської ради, то, зрозуміло, основними темами такого видання завжди будуть проблеми міста: транспорт, пожежна безпека, заклади харчування, культурне життя. Для редактора відділу новин, хроніки й екстремальних ситуацій джерелом інформації будуть брифінги, прес-конференції в прес-центрах МВС, МЗС, в міській і обласній адміністраціях тощо. У кожному відомстві є прес-секретарі – люди, які відповідають за зв’язки із пресою. Джерелом тем є також робота колег-журналістів з різних видань, зокрема й зарубіжних. Теми можуть виникати і випадково, наприклад, із розмови з сусідом, із супутником у транспорті, на відпочинку тощо...

На моє глибоке переконання, теми спонтанно не народжуються . Вони завжди є результатом індивідуального досвіду.

Ось що свідчать самі журналісти про пошук теми: «Взагалі пошуками нових тем мене спонукають займатися три речі: 1) бажання здивувати, тобто розповісти про старе по-новому, 2) бажання з’ясувати питання, до яких я сам небайдужий і, мабуть, найголовніше – 3) наївне прагнення до справедливості (віра в те, що слово може завдати болю і виправити). Є, звичайно, і четверте – нескромне, – 4) хочеться просто не загубитися в потоці безликої інформації. Буває, що якоюсь темою захворієш. Ось тоді вона тебе затягує і з'являється азарт. Для мене будь-яка тема – це передусім невирішена проблема: те, що понад усе хвилює громадськість. Тому завжди прагну вміло (не галасливо чи голосно) вирішити в матеріалі ту чи іншу суперечність, проаналізувавши її з усіх боків».

На практиці багато журналістів спеціалізуються на якійсь одній темі, наприклад, мода, театр, кіно, здоров’я, політика. Можете цей ряд продовжити.

Народження журналістської теми завжди пов'язане з творчим пошуком цікавого об'єкта чи предмета майбутнього опису. Кожен журналіст вкладає в це поняття свій сенс. Для одних темою може стати подія або людина, про яку ніхто не писав, для інших – непізнана проблема, для третіх – цікавий життєвий випадок або ситуація тощо. Одним із проявів журналістського таланту як раз і є «гостре око в пошуку проблем».

Народження журналістської теми завжди пов’язане з відстеженням змін в усіх сферах людського життя, з чітким визначенням життєвих явищ і питань, що потребують вивчення, розкриття.

2. Задум твору.

Після визначення теми починається формування задуму твору. Задум –задуманий план діяльності, комунікативний намір. Задум – перший ступінь творчого процесу, первинний начерк майбутнього твору. У нього дві сторони: сюжетна (автор намічає хід подій) та ідейна (передбачуване вирішення проблем, які визначив автор, і розв’язання конфліктів). Для журналіста основна роль задуму – стати загальною ідеєю, яка в процесі художньої творчості одержує образну форму. Оперативної реалізації задуму вимагає, наприклад, відгук на конкретну подію. Зрозумівши, що подія актуальна, журналіст добирає відповідні факти чи уточнює деталі вже відомих фактів і пише замітку. Є задуми, для реалізації яких потрібно довго накопичувати життєвий матеріал, осмислювати його, відбирати найбільш промовисті факти, систематизувати їх. Сам задум під час такої роботи може змінитися. Результатом такої роботи, зрозуміло, стає вже не замітка, а твір більшого за обсягом жанру. Задум – мікромодель твору. Це евристичний етап творчого процесу, на якому відбувається пошук оригінальних ідей, образів, деталей, фактів. Із цих складників задуму виникає майбутній твір. Коли задум насичується життєвим матеріалом, із нього виростає конкретний твір. Творчі люди, письменники, журналісти велику увагу приділяють накопиченню матеріалу. Часто якась нібито незначна зафіксована деталь може бути покладена в основу задуму, проте для твору цього недостатньо.

Журналісти, на відміну від письменників, які можуть багато домислювати, мають ретельно дотримуватися фактів, адекватно відображати дійсність. Підходи до формування задуму в письменника і журналіста різні, хоча в процесі творчості багато спільного.

Накопичення матеріалу. Задуми публікацій у творчих людей накопичуються роками. Так, італійський режисер Федеріко Фелліні в одному інтерв’ю розповів про те, що відтоді, як він відчув у собі творця, став помічати навколо себе значно більше, ніж до того, і не просто помічати, а ніби скидати в уявний мішок. Усе ефемерне, примарне, розсіяне в просторі потрапляло в цей мішок, щоб у якийсь момент поєднатися і стати фільмом. Якщо до цього часу Ви такого мішка не маєте, то відтепер його потрібно всюди носити з собою. Таким мішком для вас може бути звичайний блокнот, записна книжка. До нього потрібно записувати цікаві сюжети, смішні фрази чи афоризми, факти, які видаються важливими, власні думки, враження від зустрічей з цікавими людьми, цитати з книжки, яка сподобалася, тощо. Техніка ведення записів може бути різною: систематизовані виписки з різних джерел, власні роздуми, замітки на полях, запис діалогу, адреси, переліки питань і проблем, гіпотези з приводу розвитку ситуації. Так накопичуватиметься життєвий матеріал, який потім стане основою багатьох публікацій чи навіть книг. Розумові процеси можуть протікати неусвідомлено і колись їх результати несподівано стають задумом нового твору.

Структура задуму. Задум виникає в точці перетину соціальної потреби, громадянської спрямованості публіциста, явищ життя, які його хвилюють, та накопиченого життєвого досвіду. Задум співвідноситься з твором, як креслення якогось об’єкта із самим цим об’єктом. У кожного задуму є проблемний бік – неповне знання об’єкта, в якому є «лакуни», білі плями, шпарини, якісь невідомі зв’язки та взаємодії, які допоможуть по-новому подати ті відомості, які автор і читач мали до цього. Коли в задумі відокремлюються тематичний і проблемний аспект, коли визначається об’єкт і предмет дослідження, виникає гіпотеза – думка-припущення про існування якихось явищ, причини їх виникнення та закони їхнього розвитку. Твір – доведення припущень. Пошук фактів стає цілеспрямованим. Твір народжується як реалізація пошукової думки. Гіпотези стимулюють журналіста до перевірки початкових припущень про проблемну ситуацію, сприяють розширенню діапазону пошуку відповідей на питання, які стоять перед публіцистом. Гіпотези сприяють конкретизації ідеї майбутнього твору.

Виношування твору. Процес виношування журналістського твору протікає в авторів по-різному. За суттю він може бути а) систематизацією матеріалу; б) композиційним розподілом матеріалу (експозиція, розвиток дії, зав’язка, розв’язка); в) конкретизацією та деталізацією задуму. Журналіст уявляє риси майбутнього твору, складає план – попередній начерк твору: виділяються вузлові моменти , визначаються герої та події. Цим і відрізняється план від задуму. Типи планів: 1) деталізовані назви частин твору; 2) перелік подій твору. Російський літературознавець П. Н. Медведєв так міркує про план ««Немає планів хороших і поганих; є плани зручні і незручні. Відіграючи чисто прикладну, виробничо-допоміжну роль, зручним буде той план, який найбільш полегшує письменникові процес його подальшої роботи, тобто найбільш відповідає творчій манері письменника і задуму даного твору. Інакше він незручний, він заважає роботі, гальмує її і, як правило, відкидається і замінюється новим або переробляється»http://evartist.narod.ru/text/75.htm - _ftn26.

Давайте створимо план-програму інтерв’ю з кандидатом у депутати Верховної Ради.

Де і коли народився, хто батьки. Сім’я.

Освіта.

Майновий стан.

Професійні досягнення.

Участь у громадській роботі, політична діяльність.

З якою метою прагне стати депутатом. Як уявляє собі депутатські обов’язки.

План може бути доповнити описом місця, де відбувається інтерв’ю, коментарями щодо поведінки кандидата в депутати під час відповіді на питання та після завершення розмови тощо.

Обов’язково має конкретизуватися робоча ідея: у чому переваги цього кандидата над іншими, чи є у нього шанси на перемогу. Робоча ідея, на думку Г. В. Лазутіної, «завжди має спонукальний характер, спрямовує, підказує адресатові, що потрібно робити у світлі отриманого повідомлення» http://evartist.narod.ru/text/75.htm - _ftn28.

Щоб твір формував ідею, журналіст повинен мати сформований світогляд, чітке уявлення про моральні цінності, повинен визначитися у своїй ідеологічній позиції, виразити власне ставлення до описуваних фактів.

Робоча ідея визначає ідеологічну спрямованість майбутньої публікації під час написання самого твору. Робоча ідея може стати головною думкою твору, яка в самому творі розвивається, доводиться, підтверджується аргументами.

На індивідуальному рівні творчий процес має неповторні особливості, кожен автор використовує власні, улюблені прийоми, форми та методи роботи. Але уявлення про сам процес породження твору потрібні, щоб знати, як можна вдосконалити, оптимізувати професійну діяльність, свідомо використати час для навчання.