Невербальні способи об'єктивування с-моделі (наприклад, креслення або картина) не ставлять вимоги лінійності до с-моделі, що об'єктивувалася.

Це було виявлено в ряді експериментів. Об'єктом дослідження в цих експериментах була «запротокольоване живе усне мовлення людини, майже безпосередньо та в такому вигляді породжуване в момент виникнення і формування нею нових думок. Таке безпосереднє, часто літературно майже не оформлене, плутане, зовсім живе і ще не «відредаговане» мовлення породжує первинні твори. Ці твори потребують спеціальної інтерпретації передусім тому, що в них дуже віддалено збігається експліцитно виражене в мові і те, що мається на увазі» (Брушлінський, с. 203). Тому формування кортежу — проміжного етапу між змістовною С-моделлю і твором — є необхідним попереднім етапом вербалізації. Виняток становлять прості С-моделі, що мають лінійну структуру, тобто є, по суті, кортежами.

Основна особливість кортежу полягає в тому, що, відображаючи структуру змістовної С-моделі, він є лінійним конструктом. Саме лінійність кортежу і дозволяє зробити його безпосереднім об'єктом вербалізації. Труднощі побудови кортежу і перетворення його у твір описує С. Л. Рубінштейн: « ...як кожному повинно бути відомо із власного досвіду – буває, що ми ще ніби шукаємо мовне формулювання для своєї думки; думка неначе вже є, а мовне її вираження ще не знайдене. Під час цих пошуків ми приймаємо не кожне формулювання, що трапилося нам; ми іноді відкидаємо те, яке спало на думку першим, якщо воно не повністю відповідає нашій думці, ми довго, долаючи значні труднощі, шукаємо адекватне мовне формулювання для нашої думки. Якби дÝмки, що не отримала мовного формулювання, взагалі не було, то вона не могла б контролювати потрібне для неї мовне формулювання... Процес одягання думки в слова є процесом розвитку і змістовнішого визначення самої думки» (1959, с. 111 – 112).

Кортеж будується з тієї або іншої С-моделі як її лінеаризація. Процес лінеаризації складається з двох операцій:

– дезінтеграція висхідної С-моделі на деякі фрагменти – субмоделі і

– упорядковане (відношенням попереднє – наступне) розміщення цих фрагментів в одномірну лінійну структуру.

Ступінь дезінтеграції визначається інтенцією відправника твору: чим докладніший опис С-моделі він має на увазі, тим на більшу кількість дрібніших структурних компонентів розбивається початкова С-модель. Порядок компонентів С-моделі в кортежі істотно визначає таку рису майбутнього твору, як його «зрозумілість».

Прикладом літературного твору, який англійською мовою лінійно (у вигляді кортежу як моделі свідомості, представляє фрейм "дім", що існував у свідомості англійця у ХVІІІ ст., є англійська народна поезія "Хатинка, яку збудував собі Джек", українською переспівана Іваном Малковичем та Юрієм Андруховичем (російською переклав С. Маршак: "Дом, который построил Джек").

Кортеж можна розглядати як деяке межове утворення, яке перебуває на стику власне мисленнєвої і власне мовленнєвої діяльності. Кортеж у побудованій його частині зберігається в пам'яті автора твору, або в «зовнішній» пам’яті, наприклад, у вигляді плану або тез, написаних на папері. Кожен фрагмент кортежу дезагрегується (розпадається) у процесі породження твору до потрібного ступеня детальності, зумовленого наміром автора.

Далі утворюються синтаксичні схеми майбутніх висловлень. Вони граматично структуруються, здійснюється поморфемний відбір конкретної лексики. Паралельно відбувається контроль за процесом утворення мовлення. Помилки, які виникають, виправляються.

Питання організації ментального лексикону людини остаточно не з’ясоване. Оскільки принципово важливим є закріплення за правою півкулею головного мозку формування, збереження у вигляді послідовностей сигналів, інформаційних множин перцептивних образів, іконічних моделей об’єктів і утворення задуму, слід зупинитися на зв’язках у діяльності мозкових півкуль. Ліва півкуля ГМ, за висновками вчених-нейролінгвістів, спеціалізується на збереженні знань у формі ментального словника і формуванні концептуальної картини світу людини, проте додатково кодуються акустичні, графічні та перцептивні характеристики у правій [7, 106–108]. Існує ряд припущень про принципи організації ментального лексикону як структури знань.

О. О. Залевська вбачає в ментальному лексиконі систему кодів та кодових переходів, оскільки через слово відбувається формування концептуальної системи, оволодіння досвідом попередніх поколінь та становлення індивіда як члена соціуму [5]. Н. П. Бехтєрева вважає, що ментальна лексика організована у вигляді певної сітки, в якій слова асоціативно пов’язані одне з одним. Їх представлення відбувається або за звуковими, або за поняттєвими категоріями [1, 30 – 31]. Ф. О. Нікітіна розглядає ментальний лексикон як польову організацію, кожне поле при цьому представляють іменники, які вказують на певний фрейм-мікрообраз навколишньої дійсності [13, 15].

Вивчаючи асоціативні зв’язки в ментальному лексиконі, група англійських вчених, очолювана Дж. Кішем, експериментальним шляхом встановила властивості його системи в окремого індивіда, ввівши в науку поняття ядра ментального лексикону. Ядро ментального лексикону пов’язане із засвоєнням та використанням слів у перші роки життя. До ядра належить лексика конкретна, образна, емоційна, здатна слугувати основою для формування абстрактних понять. І, що важливо, базові поняття ядра індивідуального ментального лексикону становлять основу відображеної в лексиконі концептуальної картини світу носія лексикону. Якщо врахувати, що в процесі першого сприйняття навколишньої дійсності свідомість породжує й кодує певну інформацію про глибоко індивідуальні за своєю суттю ознаки цієї дійсності і що кодується як результат не увесь образ, а лише дія, яку він викликає у пережитих ситуаціях, у вигляді сформованих фізіологічних мозкових констеляцій, що здатні реалізувати суб’єктивний образ об’єкта [14, 52], то дитячі роки є визначальними у формуванні ядра ментального лексикону і концептуальної картини світу. Саме тоді виникає своєрідне особистісне бачення світу, виділяються головні індивідуальні компоненти значення слів, виникають індивідуальні асоціації між уявленнями, тобто складаються передумови для створення метафор у майбутній творчій мовній діяльності.

Різновиди людської діяльності, у тому числі й ментальної. А. В. Дубров і В. Н. Пушкін, ґрунтуючись на даних нейрофізіології, у людській діяльності виділяють різновиди: несвідомо-свідому і свідому. При свідомій діяльності одночасно працюють пізнавально-гностичний і особистісний блоки психологічної саморегуляції, тім’яна та лобна ділянки мозку [3, 55]. Відповідно, існують два типи переробки інформації: 1) здійснюваний людиною свідомо, контрольований; 2) здійснюваний несвідомо, автоматичний, наприклад, при розпізнаванні об’єктів навколишнього світу чи при розумінні мовних одиниць чи структур [25].

Мислення відбувається через мову, але процес кодування стосується спільного вербального та образного коду в поєднанні з граматичним матеріалом [21, 214].

Нейролінгвіст О.Р. Лурія довів інтуїтивні передбачення породжувальної граматики Н. Хомського. Він виділив у процесі кодування три етапи: 1) загальний задум висловлення; 2) перехід до побудови його мовної схеми (кортеж); 3) формування розгорнутого мовного акту на основі лексичних компонентів та синтаксичних відношень [11, 253].

Розгортання індивідуального концепту – чим є, зокрема, і формування тексту/дискурсу – свідома ментальна діяльність його автора, тобто актуалізація сукупності вербальних концептуальних знань і невербальних, перцептивних, одночасна активізація пізнавально-гностичних і особистісних блоків (тім’яної і лобної ділянок мозку) обох півкуль.

О. О. Потебня вважав, що хоч пізнавальна діяльність відбувається за взаємодії чуттів, почуттів і розуму, але в майбутньому, коли людина оперує вже сформованими поняттями, пам’ять, фантазія і розум вже, як правило, щоразу не включаються в процес мислення. Вони активізуються лише тоді, коли виникає умова для зміни сприйняття: "Умови появи сил, що видозмінюють сприйняття, будуть взаємодії цих останніх" [16, 42–43]. Причину появи почуттів О.О. Потебня вбачав у впливі уявлень одне на одного. "Почуття взагалі може бути назване станом душі, – писав він, – при відомих рухах уявлень (в широкому розумінні цього слова), при зміні їхніх взаємних стосунків" [16, 44].

Уявлення, почуття і воля, за О.О.Потебнею, – три ступені духовної діяльності: "Так що воля збуджується почуттям, а почуття – уявленнями [16, 48].

Як у процесі формування, так і в процесі розуміння творів-текстів, має місце аперцепція – зміни у враженні від уже колись пізнаного об’єкта при його новому сприйнятті. О. Потебня зазначав: "Аперцепція – всюди, де дане сприйняття доповнюється і пояснюється наявним, хоча б незначним запасом інших", "вона є участь певних мас уявлень в утворенні нових думок" [16, 82]. Одночасно уявлення у свідомості можуть виникнути тільки в результаті досвіду людини в широкому розумінні, окремі елементи якого уже перебувають у певних взаємозв’язках і набули певної організаційної єдності. На думку вченого, одночасне уявлення двох вражень без їх взаємного відношення неможливе, і той член зіставлення, який не є об’єктом думки, виявляє помітний вплив на той, образ якого актуалізувався у свідомості. Кожен окремий член порівняння є одночасно членом ряду уявлень як результат усіх попередніх зв’язків.

Основними законами у взаємодії уявлень є асоціація і злиття. Асоціюючись, різнорідні сприйняття, дані одночасно, не знищують своєї самостійності.

Отже, коли наша свідомість натрапляє в сприйнятті інформації на порушення зв’язків між уявленнями, що існували в нашому досвіді, це активізує пам’ять, фантазію, розум, власне, заставляє повторити шлях пізнання і внести в нього те нове, що відкрилося завдяки комусь іншому.

Процес декодування, за даними когнітивного психолога А. Фрідерічі, теж проходить три етапи: 1) аналіз граматичної (спочатку поверхневої, а потім глибинної) структури повідомлення; 2) виділення лексичних значень із сукупного контексту речення (мовленнєвого акту) та їх декодування; 3) зіставний аналіз лексики з синтаксичними структурами, що дає засвоєння загального змісту речення.

Поезія Богдана Бойчука "Перехід в осінь" зі збірки "Третя осінь" побудований на поєднанні двох планів – плану дерева і людського. Текстовий образ – людина. Погляд на неї – у процесі старіння. Концепт: людина переживає старіння. Починається вірш з метафори заходиш в дерево. Далі автор, розгортаючи метафору, через опис процесів, які відбуваються в осінньому дереві (те, що йдеться про дерево восени, відомо з назви вірша), передає самоспостереження за станами людини під час старіння:

Заходиш в дерево

і чуєш, як

втихають в тобі соки

і судинами стікають

в землю.

Чуєш, як

краєчками жовтіють мислі

і проймаються тремтінням.

Вітер видуває з тебе

рештки зелені.

Остання думка відривається

від тебе і летить [2].

Ряд образів-відчуттів осіннього дерева-людини ("чуєш, як втихають в тобі соки і судинами стікають в землю"; "чуєш, як краєчками жовтіють мислі і проймаються тремтінням"; "вітер видуває з тебе рештки зелені", "остання думка відривається від тебе і летить") – це накладені одне на одне чотири уявлення дерева восени (уповільнюється сокорух, жовтіє по краях і тріпочеться на вітрі листя, опадає листя, відривається останній листок) і старої людини (втрачається сила, погіршується пам’ять, на всіх думках позначається жаль через неминучу розлуку з людським світом, життя відходить, остання думка виникає в мозку). В усіх метафорах закодовані негативна оцінка процесів, які описуються, почуття жалю за тим, що минуло. Свідомість і підсвідомість читача включаються в діяльність з першого рядка тексту – метафори "заходиш в дерево" (метафора "перехід в осінь" буде усвідомлена лише у зв’язку з повторним сприйняттям, після уявлень станів дерева-людини, а за першого сприйняття вона може бути витлумачена просто як "перехід від літа до осені"). Порушення автоматизму сприйняття відбувається через усвідомлення помилки в сполучуваності слів. Узусне значення іменника "дерево" не передбачає семи "в нього можна увійти" (при когнітологічному аналізі треба вказати, що в концепті "дерево" виник термінал "приміщення, вмістилище" завдяки сполученню з предикатом зі значенням векторного руху "заходити"). Розуміння інших метафор за активізації свідомості й підсвідомості відбувається завдяки асоціаціям, які адресат з передбачуваним життєвим досвідом вже має. Так, засоби втихають в тобі соки, стікають в землю, жовтіють мислі, видуває рештки зелені, остання думка викликають оцінну асоціацію "погано" (завмирає життя); на слова проймаються тремтінням у читача з’являються почуттєві асоціації "жаль", "трепетне ставлення до всього, що було, з чим треба попрощатися". Активізації уяви сприяють дієслівні форми другої особи однини в теперішньому часі (заходиш, вжите двічі чуєш) та накопичення форм займенника другої особи ти (в тобі, з тебе, від тебе). Отже, якщо розглядати метафору-троп як результат авторської мовотворчості, то вона є іконічним знаком психологічного процесу взаємодії (накладання) уявлень при відтворенні концепту – асоціативно пов’язаних з головним об’єктом зображення образів навколишньої дійсності. Автор, усвідомлюючи своєрідність власного бачення світу, намагається найбільш точно передати з допомогою мовних засобів гносеологічний образ (реальний об’єкт з виділеними властивостями, його зв’язки з іншими об’єктами, викликані усім цим думки, почуття, відчуття). Завдяки поєднанню уявлень, що виражається у словосполученні чи реченні, побудованому з порушенням мовної норми, метафора стає економним, синергетичним засобом, іскрою, в якій зберігається справжній вогонь – відголосок психологічних станів, що колись викликалися у свідомості автора кожним з асоціативно об’єднаних об’єктів.

Ментальна діяльність адресата метафори починається з усвідомлення порушення норми в побудові сприйнятої мовної одиниці. Читач/інтерпретант відмовляється від автоматичного сприйняття, бо воно не достатнє для розуміння. Підключається до розкодування підсвідомість, уява, пробуджуються наявні асоціативні зв’язки між об’єктами, між емоціями, відчуттями, що колись супроводжували пізнання цих об’єктів читачем. Спільне в пізнаннєвому досвіді читача й автора тексту, адресата й адресанта інформації, забезпечує розуміння. Відсутність спільного породжує нерозуміння, несприйняття інформації, закодованої в мовних одиницях, створених на основі індивідуального ментального лексикону.

Література

1. Бехтерева Н.П. Зашифровано – разгадано человеком // Наука и жизнь. – 1976. – № 9. – С. 30 – 31.

2. Бойчук Б. Перехід в осінь// Поети "Нью-Йоркської групи". Антологія. – Харків: Веста: Вид-во "Ранок", 2003. – С. 87.

3. Дубров А.Г., Пушкин В.Н. Парапсихология и современное естествознание. – М.: Сов.-амер. предприятие Соваминко. – 1990. – С. 55.

4. Загнітко А.П. Поетична метафора Тодося Осьмачки // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 2/ Укл. А.П. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонДУ, 1996. – 351 с.

5. Залевская А.А. Введение в психолингвистику. – М.: РГГУ, 2000.

6. Кассирер Эрнст. Сила метафоры// Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – С. 33 – 43.

7. Корсакова Н.К., Микадзе Ю.В. Нейролингвистические исследования памяти: Итоги и перспективы// А.Р.Лурия и современная психология: Сб. ст. памяти А.Р.Лурия/ Е.Д.Хомская, Л.С.Цветкова, Б.В.Зейгарник. – М., 1982.

8. Крюкова Н.Ф. О метафорической "многозначности" и однозначности"// Стилистика как общефилологическая дисциплина / Сб. научн. тр. – Калинин: Калинин. госун-т, 1989. – С. 114 – 121.

9. Ладыгин Ю.А. Антропоцентрический подход к анализу прозаического художественного текста. – Иркутск: Изд-во Ирк. ун-та, 1997. – 135 с. Реф. в: Социальные и гуманит. науки. Отечеств. и заруб. лит-ра. Сер. 6. Языкознание. РЖ, 1999. – № 1. – С. 142 – 147.

10. Леві-Строс К. Структурна антропологія. – К.: Основи, 2000. – 387 с.

11. Лурия А.Р. Основные проблемы нейролнгвистики. – М., 1975. – C 253.

12. Мединська А. В. Поетична метафора в аспекті ментальної діяльності комунікантів // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. Ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. ‑ № 12. – С.

13. Мельничук Тарас. Князь роси. Вірші. – К.: Молодь, 1990. – С. 23.

14. Нікітіна Ф.О. Виділення і визначення лексико-семантичних полів// Мовознавство. – 1981. – № 1.

15. Огуй Д.О. Значення: цілісність чи окремий аспект? (фізіологічно-психологічні основи формування значення та полісемії)// Мовознавство, 1999, № 6. – С. 46 – 54.

16. Ортега-и-Гассет Х. Две великие метафоры// Теория метафоры. – М.: Прогресс. – С. 68 – 81.

17. Потебня А.А. Мысль и язык. – К., 1993. – К.: СИНТО, 1993. – 192 с.

18. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция// Метафора в языке и тексте. – М.: Наука, 1988. – С. 26 – 42.

19. Телия В.Н. Метафора как проявление антропоцентризма в естественном языке// Язык и логическая теория: Сб. научн. тр. – М. : ЦСФ(М)С при Президиуме АН СССР, 1987. – С. 186 – 193.

20. Цурковський Ярослав. Двобій у душі// Над рікою часу: Західноукраїнська поезія 20­30-х років. – Харків: Фоліо, 1999. – С. 230

21. Еnder U. Sprache und Gehirn: Darstellung und Unstersuchung der linguistichen Aspekte des Verhältnisses von Sprache und Gehirn. – München, 1994. – S. 214.

22. Kittay E. F. Metaphor: its cognitive force and linguistic structure. – Oxford: Clarendon press, 1987- 358 p. Реф.: Киттей Е.Ф. Метафора. Ее когнитивная сила и лингвистическая структура // Обществ. науки за рубежом. Сер. 6. Языкознание: РЖ. – 1989. –№ 2. – С. 166 – 172.

23. Kiss G., Armstrong C., Milroy R., Piper J. An assosiative thesaurus of English. – Edinburgh: University of Edinburgh, MRC Speech & Communication Unit, 1972.

24. Laakoff G. The Contemporary Theory of Metaphor (A. Ortony ed)/ Metaphor and thought. Cambridge: Cambridge Univesity Press. 1993. Second edition. P. 202 – 251.

25. Schwarz M. Einführung in die kognitive Linguistik. – Tübingen: Francke, 1992.

26. Sentker A. Der prache auf der Spur: Neurophisiologin Angela Friderici// Deutschland. – 1997. – № 3. – S. 47– 49. – S. 49.