Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курс. проект (мет. вказ.).doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
568 Кб
Скачать
☆

2.4.5 Геоморфологія

У цьому підрозділі описуються характерні типи і форми рельєфу та встановлюється їх зв’язок з геологічною будовою, залежність від складу і форм залягання гірських порід. Зв’язок позитивних і від’ємних форм рельєфу з геологічними структурами може бути прямим і зворотнім. В першому випадку підняття на рельєфі співпадають з ядрами антиклінальних складок, діапіровими структурами і магматичними інтрузивами, а від’ємні форми рельєфу відповідають ядрам синкліналей. В другому випадку спостерігається зворотна картина: позитивні форми рельєфу відповідають від’ємним геологічним структурам і навпаки. Необхідну інформацію можна отримати аналізуючи топооснову і геологічну будову території.

У таблиці 2.1 наведені деякі ознаки неотектонічних рухів, які можуть бути відображені в певній ступені в елементах рельєфу.

Таблиця 2.1 - Інтерпретація геоморфологічних ознак, відображених на топооснові геологічних карт (за А.Н.Ласточкіним,І.В. Репніним, В.Я. Якушевим,1968р.)

Група ознак

Принципова інтерпретація ознак

Крупні височини, річкові долини та ін.

Денудаційні останці на вирівняних поверхнях. Форма вододілів.

Як правило пов’язані з неотектонічними рухами. Часто вододіли відповідають підняттям, а крупні річкові долини опусканням.

Новітні підняття, які викликали посилену ерозію в їх межах. Крутий схил вододілу часто приурочений до ділянки, яка найбільш активно піднімається. Вузькі вододіли можуть бути пов’язані з валоподібними підняттями, антикліналями та ін. Ріки, розділені такими вододілами, течуть паралельно до них.

Конфігурація річкової сітки.

Ріки, які мають радіальний характер розтікання, часто приурочені до склепінних і валоподібних піднять. Напіврадіальний рисунок сітки може бути пов’язаний із структурним носом та ін. Річкові русла часто огинають підняття, переходячи через перикліналі.

2.4.6 Історія геологічного розвитку території

В даному підрозділі наводиться опис геологічних подій в історичній послідовності і відновлюється процес формування сучасної тектонічної структури території. Для цього застосовують порівняльно-історичний метод та методи фацій, формацій і товщин. Матеріалом, що дозволяє вести реконструкцію історії розвитку геологічної структури є дані, отримані з аналізу геологічної карти, тектонічної схеми, геологічних розрізів, стратиграфічної колонки, магматичної діяльності, особливостей поверхонь неузгоджень.

Слід пам’ятати, що формування певних територій відбувалось в певні тектонічні цикли. Початок циклу відповідає прогинанню земної кори і накопиченню у власне геосинклінальну стадію потужної товщі відкладів. У другу стадію (орогенну) відбувається воздимання земної кори, яке супроводжується орогенезом – утворенням гірськоскладчастої території, де набувають розвиток складчасті структури, ускладнені розривними порушеннями. Для деяких територій можна виділити декілька таких тектонічних циклів.

У попередньому підрозділі (“Тектоніка”) були виділені певні тектонічні цикли, що відбувались на закартованій території і розглянуті відповідні їм геологічні структури.

Вивчення стратиграфічної колонки дає можливість зробити висновки про умови процесу осадконакопичення і зміни цих умов у часі. Для цього слід проаналізувати вікову послідовність товщ, зміну літологічного складу, характер контактів між стратиграфічними комплексами, товщини шарів, дані про фауну. Якщо шари мають поступові переходи у вертикальному розрізі, тобто залягають узгоджено, це свідчить про безперервність процесу осадконакопичення. Перерви в осадконакопиченні свідчать, що в цей час відбувались підняття земної кори. Якщо осадконакопичення відновлюється, то за віком перекриваючих границю неузгоджень шарів можна визначити час закінчення підняття і початок занурення території.

Відновленню історії розвитку території допомагає проведення фаціального аналізу. Склад порід характеризує глибину і область накопичення осадку. Наприклад, карбонатні товщі утворюються у водах теплого моря на значних (більше 1000 м) глибинах. Наявність фосфоритів у породі свідчить про утворення осадку в морях помірного клімату. Глауконітові глини осаджуються в умовах помірного і прохолодного клімату в морі на глибині не більше 200 м. Розмір уламкового матеріалу в уламкових породах відображає ступінь близькості берегової лінії. Найбільш крупні уламки осаджуються ближче до берегової лінії, а з віддаленням від берегу розмір уламків зменшується.

Дані з вивчення зміни фацій і товщин можна зобразити у вигляді графіка епейрограм, методика побудови яких описана в підручнику А.Е. Михайлова “Структурная геология и геологическое картирование” – М.: Недра, 1986, с. 97.

Історію розвитку території відновлюють починаючи з найдавнішого вікового підрозділу, відклади якого зазначені у стратиграфічній колонці; далі процеси, які відбувались на території, описують в історичній послідовності.

Основні етапи складкоутворення встановлюють за наявністю регіональних кутових неузгоджень між комплексами шарів. Прояви магматизму можуть бути доорогенні, синорогенні і посторогенні. Розривні порушення переважно утворюються в пізню стадію складкоутворення, але можуть передувати утворенню складок, або утворюватись одночасно з ними.

Історія розвитку геологічних структур встановлюється для усієї території, зображеної на навчальній геологічній карті.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]