Смертність

Одним з найважливіших демографічних показників громадського здоров’я є смертність, яка характеризує здоров’я населення з точки зору поширення найбільш важкої патології.

В дореволюційні часи мала місце церковна реєстрація випадків смерті, як правило, зі слів родичів або знайомих померлого. Тільки в деяких містах причина смерті зазначалась у лікарських свідоцтвах.

В СРСР обов’язкова лікарська реєстрація причин смерті була започаткована з 1925 року.

Реєстрація смерті проводиться органами реєстрації актів громадянського стану (ЗАГС) за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті, виявлення трупа чи за місцем поховання.

Засвідчення смерті проводиться за заявою родичів померлого, його сусідів, працівників житлово-експлуатаційних організацій та інших осіб або за повідомленням адміністрації лікувального закладу, де сталася смерть.

Заява про реєстрацію повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з дня смерті чи виявлення трупа, а в разі неможливості одержання довідки лікувального закладу або висновку судово-медичної експертизи чи прокурора – не пізніше п’яти.

Підставою для реєстрації є видані лікувальним закладом “Лікарське свідоцтво про смерть” (форма № 106/0–95) або “Фельдшерська довідка про смерть” (форма № 106-1/0-95), рішення суду про встановлення факту смерті чи оголошення громадянина померлим, а також повідомлення з місць позбавлення волі.

Всі заклади охорони здоров’я, які видають “Лікарське свідоцтво про смерть” або “Фельдшерську довідку про смерть” ведуть журнал обліку померлих (ф. № 151/0). Облік проводиться паралельно з видачею вищевказаних  документів, які засвідчують смерть, тільки у випадках, коли останнім місцем проживання померлого був даний район (місто).

Щомісяця в ці журнали вноситься інформація з органів ЗАГСу про померлих, на які видано “Лікарське свідоцтво про смерть” або “Фельдшерська довідка про смерть” у закладах охорони здоров’я за межами даного району (міста) чи у відомчих лікувально-профілактичних закладах.

Для померлих осіб, які за життя були віднесені до категорії постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, слід зробити відмітку про це на підставі відповідного посвідчення.

Журнали обліку померлих у цілому по району чи місту на початку нового за звітним року передаються в обласні центри медичної статистики для автоматизованої обробки та аналізу смертності. Бази обласних даних померлих передаються до інформаційно-аналітичного центру медичної статистики МОЗ України для створення аналогічної державної бази.

Реєстрація народження мертвої дитини повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з моменту пологів.

У випадках смерті дитини в період 0-6 діб заповнюється “Медичне  свідоцтво про народження” дитини – форма № 103/0-95 і ”Лікарське свідоцтво про перинатальнусмерть” – форма № 106-2/0-95. Останній документ заповнюється також у випадках народження мертвої дитини.

Всі лікувально-профілактичні заклади МОЗ України, які заповнюють ”Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть”, ведуть журнал обліку перинатальної смертності (ф. № 153/0). Запис у журналі робиться паралельно з заповненням вищевказаного свідоцтва.

Щомісячно проводиться корекція числа випадків перинатальної смерті за записом у журналі ф. № 153/0 з числом випадків, зареєстрованих в органах ЗАГСу.

Відповідальність за повідомлення в органи реєстрації актів громадянського стану про народження мертвої дитини, про народження та смерть дитини, яка померла на першому тижні життя, покладається:

·        на головного лікаря (керівника) закладу охорони здоров’я, де знаходилася мати під час пологів, де вмер новонароджений;

·         на заклад , лікарі якого надавали медичну допомогу при пологах вдома ;

·        на керівника судово-медичної експертизи – у випадку встановлення факту смерті дитини поза лікарняним закладом ( на вулиці, вдома та ін.).

Відділи ЗАГСу, в свою чергу, передають інформацію про чисельність померлих на даній території у відповідні органи статистики, які здійснюють розрахунок загальних і спеціальних показників смертності.

Загальний показник смертності характеризує частоту випадків смерті за рік на 1000 населення, що проживає на конкретній території. Його розраховують так:

Загальний показник смертності	=	Число померлих за рік • 1000
		Cередньорічна чисельність населення

Спеціальні показники смертності – це смертність за статтю (у чоловіків і жінок), за віком (в окремих вікових групах) і за причинами (від окремих класів, груп і нозологічних форм захворювань).

Як свідчать дані таблиці 1 і малюнка 7, за період з 1955 по 1965 рр. в Україні показники загальної смертності становили 7,5-7,6 %о і були найнижчими за весь повоєнний час.

Починаючи з 1965 по 1995 рік показник загальної смертності мав невпинну тенденцію до зростання, а з 1995 року почав поступово, хоч і дуже повільно, знижуватись.

У 1998 році порівняно з 1996-м загальний показник смертності зменшився з 15,4 %о до 14,3 %о, тобто на 7,1 %.

Найбільш високі рівні загальної смертності мають місце в Північно-східному регіоні, далі – в Центральному та Південно-східному регіонах України.

По областях найвищі рівні смертності в останні роки  реєструються в Черкаській, Сумській, найнижчі – в Закарпатській області та в м. Києві (мал. 12).

Смертність серед сільського населення в 1,5 раза вища, ніж серед міського. В 1997 році вона становила відповідно 19 %о і 12,9 %о, в той час як стандартизовані за віком показники як для сільського, так і для міського населення були однакові – 13,7 %о. Ці дані свідчать про те, що різниця в смертності сільського та міського населення в значній мірі обумовлена різницею у віковій структурі населення (серед сільського населення більше осіб старшого віку).

В Европі середній показник смертності – 10,5 %о (1995 рік). Найнижчий рівень у Нідерландах – 8,6 %о.

Серед деяких зарубіжних країн смертність становить (1995 р.): в Китаї – 7%о, США – 9%о, країнах африканського континенту – 14%о.

До так званих “демографічно еталонних” країн, у тому числі й за показниками загальної смертності, належать Японія (найнижчий рівень смертності в світі протягом багатьох років – близько 5 %о), країни північної Європи та країни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург).

В Україні показники загальної смертності як чоловіків, так і жінок вищі, ніж у зазначених “демографічно еталонних” країнах.

Смертність населення в статево-віковому розрізі має досить стабільні особливості, а саме смертність чоловіків у всіх вікових групах вища за смертність жінок. Ця особливість проявляється в усьому світі, але міра переважання чоловічої смертності над жіночою в різних країнах різна.

Різниця особливо проявляється в працездатному віці. Якщо у 15-19-річних чоловіків смертність перевищує жіночу в 1,5 раза, то в 40-49 років це перевищення вже становить 3,5 раза.

Структура загальної смертності серед населення України, з огляду на окремі причини, із року в рік досить стабільна (мал. 13). Перше місце займають хвороби системи кровообігу (60,3 %), на другому місці – злоякісні новоутворення (13,5 %), на третьому - нещасні випадки, отруєння та травми (9,7), на четвертому – хвороби органів дихання (6,9). Разом вони становлять від 85 до 95 % усіх випадків смерті.

В економічно розвинутих країнах, як і в нових незалежних державах, що утворились на території колишнього СРСР, питома вага померлих від серцево-судинних захворювань становить близько 50 %.

Підвищення рівнів смертності в Україні за останні роки відбулося, в основному, за рахунок серцево-судинних хвороб, нещасних випадків, отруєнь і травм, а також за рахунок інфекційних і паразитарних хвороб.

Рівень смертності від окремих причин у 1993 та 1997 рр.

(на 100 тисяч населення)

Найменування класу хвороб	Роки		Перевищення,%
	1993	1997
Хвороби органів кровообігу	782,6	881,5	12,6
Нещасні випадки, отруєння та травми	131,2	147,0	12,4
Інфекційні та паразитарні хвороби	14,5	21,0	44,0

У структурі смертності дитячого населення (0-14 років) перші місця посідають нещасні випадки, травми та отруєння (22,5 %о у 1997 р.). Серед цих причин більшу частину становлять випадки загибелі дітей в автокатастрофах. На другому місці в структурі загальної смертності дітей – вроджені аномалії (15,7 %). Хвороби нервової системи та органів дихання посідають третє та четверте місця (по 7,8 %).

Структура причин смертності за статтю дещо відрізняється (мал. 13). Перше місце як у чоловіків, так і у жінок посідають хвороби системи кровообігу. Серед чоловіків друге місце займають нещасні випадки, отруєння та травми, а третє – злоякісні новоутворення. В жінок на другому місці – злоякісні новоутворення, а третє займають нещасні випадки, отруєння та травми.

Підвищення смертності в Україні за останні роки пов’язане не тільки з постарінням. Воно відбулося також у значній мірі за рахунок населення працездатного віку.

Структура та рівні смертності населення в працездатному віці мають свої особливості. Перші два рангових місця займають хвороби системи кровообігу та нещасні випадки, отруєння та травми.

У динаміці рівень смертності населення працездатного віку за останнє десятиріччя підвищився в основному за рахунок нещасних випадків, отруєнь і травм, хвороб системи кровообігу і найбільше за рахунок інфекційних і паразитарних хвороб – в першу чергу, туберкульозу, дифтерії, СНІДу.

Більш різке зростання рівня смертності в працездатному віці спостерігається серед чоловіків, у яких перші два місця в структурі  смертності посідають хвороби системи кровообігу та нещасні випадки, отруєння та травми. Взагалі, рівні смертності чоловіків працездатного віку від хвороб системи кровообігу перевищують показники жінок в 3-4 рази, а від нещасних випадків, отруєнь і травм – у 5-6 разів.

На основі рівнів смертності в статево-вікових групах розраховується ще один статистичний показник, який розкриває причини формування смертності в різних вікових групах. Це показник дожиття до запропонованих ВООЗ вікових рубежів: до 1 року, до 15 років, до 45 років, до 65 років.

В Україні показники дожиття до основних життєвих рубежів мають суттєву статеву різницю, яка збільшується з віком (мал. 9). Так, до 45 років доживає 93,8 % жінок і лише 83,1 % чоловіків, відповідно 77 % і 46,7 % (мал. 14).

За останні роки в міжнародній практиці використовується ще один інтеграційний показник, що пов’язує смертність від окремих причин з потенційною втратою років життя. Показник потенційно втрачених років життя за період 0-65 років серед чоловіків майже в 3 рази вищий, ніж у жінок, які помирають у значно старшому віці.

Смертність чоловіків в Україні можна визначати як надсмертність. Порівняно з розвинутими країнами зарубіжжя вона призводить до скорочення їх життя на 10-15 років.