2. Відмова від материнства як соціально-психологічна проблема

2.1. Поняття девіантного материнства

Материнство - це складний феномен, що має свої фізіологічні механізми, еволюційну історію, культурні та індивідуальні особливості. У кожній культурі є цілий інститут материнства, який як складова частина включає способи виховання жінки як матері.

Г. Г. Філіппова виділяє два рівня розвитку материнства. З еволюційної точки зору материнство - різновид батьківської сфери поведінки (як складова частина репродуктивної сфери), властивої жіночій статі, яка набуває особливого значення у ссавців. Це пов'язано із виношуванням та вигодовуванням потомства й необхідністю забезпечення турботи про нього саме материнською особою. Виключність материнської поведінки на вищих еволюційних етапах дозволяє виділити материнство в самостійну материнську потребнісно-мотиваційну сферу поведінки [10]. Її еволюційним призначенням є забезпечення матір'ю адекватної турботи про потомство. Материнські функції проявляються в таких поведінкових аспектах, а саме: емоційні реакції на дитину, виконання операцій по догляду за дитиною та спілкування з нею. На суб'єктивному рівні для самої матері виконання її материнських функцій досягається наявністю у неї відповідних потреб. Базовою потребою для материнської сфери є потреба у контакті з об'єктом, носієм специфічних етологічних стимулів - гештальта немовлятства.

У будь-якому суспільстві постійно відбуваються зміни моделі материнства, відповідні зміні в самих суспільних стосунках, тому визначити норму материнської поведінки досить важко. Бажання бути матір'ю також вступає в суперечність з цінностями соціально-комфортної, статевої сфер і призводить до психологічного конфлікту, який не завжди вирішується на користь дитини. Прояви материнської поведінки (материнської девіації), що в той же час відхиляються, існували завжди і могли носити більш приховані або відкриті форми. В наші дні материнство займає незначне місце в ієрархії цінностей жінки, тому в наявності нова модель особистості, яка не забезпечена відповідною моделлю материнства.

Девіантне материнство слід розглядати у співвідношенні з деякою нормою материнської поведінки. У нормі поведінка матері по відношенню до дитини спрямована на збереження і розвиток її фізичного, психічного та духовного здоров'я. Девіантне материнство з цієї точки зору - це поведінка матері, яка не сприяє збереженню здоров'я дитини, а, навпаки, та, що перешкоджає, порушує і ускладнює нормальний процес її розвитку.

Розглядаючи проблему девіантного материнства, слід зазначити, що в історії людства завжди існували різні варіанти проявлення неадекватного материнського поводження, які могли носити більш приховані або відкриті форми. Кросскультурні дослідження показують, що у тих випадках, коли народження дитини вступало в протиріччя з соціальними очікуваннями, жінки були здатні на все, щоб не народжувати дитину або позбавитися від неї різними шляхами. Відмова матері від власної небажаної дитини відзначається ще з часів первісного строю. У ті часи поширеним явищем були масові дітовбивства. Як правило, таке поводження було досить частим та закономірним явищем, особливо в періоди голоду, коли виживання дитини було малоймовірним, в той час як збереження життя дорослих, які могли б ще мати дітей в майбутньому, в більш сприятливих умовах, було можливе лише за рахунок такого батьківського поводження.

З розвитком цивілізації відмічається зміна причин позбавлення від небажаної дитини, вони набувають не тільки біологічну, а й соціальну природу. Відбувається й зміна форм позбавлення від дитини, які в порівнянні з древніми часами, коли жінка могла навмисно жорстоко вбити власну дитину з метою підняття соціального статусу, стають більш м’якими та лояльними по відношенню до дитини, коли частіш за все дітей залишали біля церкви, монастирів, чужих домів, або просто віддавали іншим людям на виховання. Саме інфантициду як формі позбавлення від небажаного материнства надавалася перевага серед жінок, тому що поряд з іншими варіантами позбавлення від дитини він не мав значних негативних наслідків для фізичного здоров’я та був більш гуманним по відношенню до дітей.

Також однією з найдавніших форм позбавлення від небажаної дитини та материнства у жінок, поряд з феноменом «відмовництва», виступало штучне переривання вагітності. Слід зазначити, що відношення суспільства до цієї маніпуляції було досить різноманітним та в значній мірі залежало від особливостей суспільного та державного строю, економічних та соціальних умов життєзабезпечення, численності населення та релігійних вірувань. Так, наприклад, законодавством Древньої Греції та Риму проведення абортів не переслідувалося та не засуджувалося, тому що, згідно з існуючим уявленням в ті часи, життя плоду починалося лише з моменту першого зітхання під час народження.

У традиціях християнської церкви ставлення до аборту завжди було негативним тому, що таке поводження жінки виступало однією з форм дітовбивства, яка з точки зору християнського вчення призводила до морального падіння та повної деградації її особистості.

Першою державою в світі, в якій офіційно узаконили штучне переривання вагітності, була Радянська Росія. У несприятливих умовах громадянської війни, терору, голоду та розпаду суспільства небажана вагітність ставила жінку в досить скрутне становище. У зв’язку з цим в період з 1920 року по 1936 рік було прийнято ряд законів, які дозволяли проводити аборт за медичними та соціальними показниками. Але пізніше, під час розвитку нового суспільства, в якому масові репресії та депортації призвели до демографічної кризи, аборт став забороненим та переслідувався законом. У цей час відмічається різке зростання нелегальних, підпільних абортів, які призводили до збільшення показника смертності серед жінок. Тому керівництвом держави у 1955 році було прийнято рішення про відміну заборони на проведення аборту, згідно з яким встановлювалося право кожної жінки на вибір. З часом приклад Росії стосовно легалізації абортів перейняли ряд інших держав [1].

Не дивлячись на досить давню історію появи девіантного материнства, слід зазначити, що означена проблема залишається актуальною й для сучасного суспільства. У зв’язку з соціальною емансипацією жінок та наявністю можливості перекладення материнських функцій на інших членів сім’ї та фахівців відмічається зміна ставлення жінки до материнства та власної дитини. Так, сучасна жінка на порозі материнства не має чіткого уявлення про особливості розвитку дитини, а також щодо своїх функцій в догляді за нею та у спілкуванні.

Девіантне материнство в даний час є однією з найбільш гострих областей дослідження в психології, як в практичному, так й в теоретичному аспекті. Несприятливий для майбутнього материнства перебіг вагітності, а також особливості поведінки жінок, що призводить до подальшої відмови від дитини, аналізуються в роботах В. І. Брутмана, А. Я. Варги, М. С. Радіонової та ін. Сюди слід віднести проблеми, пов'язані не лише з матерями, котрі відмовляються від своїх дітей і проявляють у ставленні до них відкриту зневагу і насилля, але і проблеми порушень материнсько-дитячих стосунків, які стають причинами зниження емоційного благополуччя дитини, її відхилень від оптимального психічного розвитку. Окрім того, в сучасному суспільстві спостерігається розрив зв'язків між поколіннями, втрата традиційних способів передачі досвіду. Жінка на порозі материнства не має уявлення про елементарні особливості розвитку дитини й щодо своїх функцій в догляді за нею та у спілкуванні.

Відмова від материнства - небажання жінки перейняти на себе соціальну роль матері - важкий прояв економічного і духовного стану суспільства. Вирішення цієї соціальної проблеми потребує від спеціалістів розуміння природи відмови жінки від вагітності та народження дитини. На даний момент часу не існує визначеної відповіді на питання про причини, які спонукають жінку відмовлятися від вагітності, дитини, від ролі матері. Так, жінки, які прийняли рішення перервати вагітність, знаходяться вкрай складній ситуації та перебувають в депресивно-тривожному стані. В настроях цих жінок домінують страх і напруга, які постійно ростуть та шукають розрядки, і відмова від вагітності та дитини є для них такою розрядкою. Зазвичай жінки не завжди усвідомлюють реальну причину відмови від вагітності та дитини. Ці причини можна назвати мотивами, в тому їх значенні, коли вони представляють собою неусвідомлені причини.