2.2.2. Роль сімейного чинника у формуванні відмови від дітей

Відомо, що більшість матерів, що відмовляються від своїх дітей, виховувалися в нестабільних родинах і з раннього дитинства мали негативний досвід міжособистісних взаємин. Особистість багатьох «жінок, не готових до ефективного материнства», формувалася у своєрідній субкультурі агресії. Частина з них в дитинстві страждала від такого, що принижує гідність, - гноблення і холодного ставлення з боку своїх батьків.

Багато хто з матерів, що кидають своїх дітей, як би повторює напрацьований стереотип поведінки, тому що багато хто з них на собі відчув наслідки занедбаності при живих батьках.

В. І. Брутман вважає однією з причин девіантного материнства несприятливий дитячий комунікативний досвід. Майбутня «відмовниця» відкидалася своєю матір'ю з дитинства, що призвело до порушення процесу ідентифікації, як на рівні психологічної статі, так й при формуванні материнської ролі. Незадоволена потреба в материнській любові та визнанні не дає змогу «відмовниці» стати матір'ю. В. І. Брутман вважає, що для формування нормальної материнської поведінки необхідна ідентифікація з матір'ю, а потім, на її основі -емоційна сепарація [4].

Д. Вінникот [4] вважає, що здатність жінки бути доброю матір'ю формується на основі досвіду взаємодії з власною матір'ю, в грі, у взаємодії з маленькими дітьми в дитинстві, а також в процесі власної вагітності та материнства.

Якість материнсько-дочірніх стосунків та їх вплив на материнську сферу жінки визначається, окрім прив'язаності, стилем їх емоційного спілкування, участю матері в емоційному житті дочки. Важливим аспектом материнсько-дочірніх стосунків вважається зміна цих стосунків з боку матері відповідно до вікових змін емоційної сфери донькии. Велике значення має задоволеність матері своєю материнською роллю.

З точки зору Мелані Кляйн, представника сучасної школи психоаналізу, первинне значення для прийняття матір'ю новонародженого мають образи дитини в її уяві. Було виявлено, що фантазії матері відносно вагітності і дитини можуть викликати дисфункцію стосунків в діаді «мати – дитина», порушуючи нормальну прив'язаність. При цьому вагітність розглядається як найважливіший сенситивний період розвитку материнського ставлення, оскільки в цей кризисний момент оживають внутрішні конфлікти і тривоги, які стосуються минулих стадій розвитку, і впливають на реальний образ дитини. Ці конфлікти можуть включати як позитивні, так і негативні прояви «его» жінки та її партнера, тривалість амбівалентних взаємин з її батьками та сиблінгами. Аби під час вагітності змогло сформуватися відчуття прив'язаності до дитини, жінка повинна інтегрувати реальність, підсвідомі фантазії і надії, що стосуються дитини [10].

Вітчизняні автори також все частіше звертаються до чинників, що впливають на формування материнського ставлення. А. І. Захаров виділяє цілу низку умов адекватного формування материнського ставлення, серед яких: «прообраз матері» (вираженість інстинкту материнства і батьківства у прародичів і батьків жінки), бажання мати дітей, установка на дітей до вагітності, позитивний відгук на вагітність, ніжність до дитини, відчуття жалості та співчуття, близькості з дитиною, а також емоційна чуйність матері [4]. Дослідження девіантного материнства показують, що відмова матері від своєї новонародженої дитини тісно пов'язана з її взаєминами з власною матір'ю. Майбутня відмовниця відштовхувалася своєю матір'ю з дитинства. Ця материнська депривація не дала їй можливості здійснити природний процес ідентифікації з матір'ю при формуванні материнської ролі.

Таким чином, і психологи, і етологи погоджуються з тим, що одним з основних чинників, який впливає на формування материнського ставлення, є взаємодія з власною матір'ю.

При фомуванні майбутнього образу матері особливе значення надається спотвореному вихованню з боку власної матері вагітної дівчини. Насильство і знущання над дівчинкою закладає у майбутньої матері спотворений образ материнської поведінки і тим самим порушує готовність жінки до ефективного материнства. Доведено, що вже в дитинстві у таких жінок формується своєрідна поведінкова матриця низької толерантності до відкритих форм агресії, з якої вона звично вирішує власні життєві конфлікти агресивними вчинками, у тому числі і щодо власної дитини. Так, аналізуючи соціальний анамнез матерів-дітовбивць, було показано, що, принаймні, 70% з них мали нещасне дитинство і, безсумнівно, піддавалися емоційному насильству, страждали від відсутності материнської любові, 25% в дитинстві терпіли фізичне або сексуальне насильство [5, с.93]. У цілому ряді робіт чітко продемонстровано вкрай негативний вплив низького матеріального достатку, культурного рівня виховання сім'ї на формування рольових основ особистості дівчинки, що, в кінцевому підсумку, негативно позначається на якості її майбутнього материнства. Соціальна середовище не тільки спотворює формування особистісних передумов до ефективного материнства, але і служить головним каталізатором девіантної материнської поведінки, а в нашому випадку - провокує відмову від дитини. Було доведено, що такі негативні соціальні фактори як низький рівень освіти, бідність, безробіття жінок, робить їх не рідше, якщо не частіше ніж чоловіків, агресивними до дітей. Одне з пояснень - сприйняття жінкою дитини як загрози своєму самоототожненню, самооцінці. Приклад - мати, вимушена залишити роботу у зв'язку з вагітністю. Актуальні економічні труднощі знижують психологічне благополуччя жінки, збільшують її схильність до дистресу і тим самим погіршують її здатність до «підтримання батьківства». Виявлено, що крім економічного становища на якість материнства впливає освіченість жінки. Також встановлено, що рівень материнської прихильності до дитини, крім матеріального благополуччя, залежить від трьох незалежних змінних: освіти, забезпеченості житлом і «закритого способу життя». Під останнім розуміється вузькість і мала глибина соціальних контактів.

Аналізуючи актуальну сімейну ситуацію жінок, які відмовляються від своїх дітей, можна виявити вплив наступних негативних факторів:

1) неповна сім'я;

2) відсутність соціальної підтримки сім'ї;

3) багатодітність;

4) відсутність медичного спостереження під час вагітності.

Всі ці фактори згубно впливають і на внутрішньоутробний розвиток дитини. Недарма такі діти виявляються значно більш частими пацієнтами відділень інтенсивної терапії та реанімації відразу після народження [8, с. 44].

У 1972 році Бельгійський комітет з соціальних проблем жінок, дослідивши соціальні аспекти явища (відмова від дитини), описав три основних категорії матерів, що відмовляються від своїх дітей:

1 - категорія, найбільш класична, - батько дитини кинув вагітну майбутню матір;

2 - заміжня жінка народжує дитину від позашлюбного зв'язку;

3 - вагітна жінка з низькою соціальною та моральною пристосованістю і з низькою соціальною відповідальністю.

Було встановлено, що головним фактором, що передує відмову від дитини, є нестабільність і загрозливий розпад власної сім'ї матері-відмовниці.

Одним із потужних чинників, що порушують формування установки на материнство і спотворюють материнське поведінку, є психологічний стрес, пережитий жінкою під час вагітності. Це особливо треба враховувати у зв'язку з тим, що саме вагітна жінка дуже часто стає об'єктом «домашньої ненависті» і агресивних дій з боку близьких, половина всіх жінок вперше були побиті під час вагітності.

Таким чином, накопичений великий фактичний і науковий матеріал, який переконливо показує виключне значення соціальних моментів у формуванні відмовної материнської поведінки, проте він не відповідає на головне питання - чому при рівних умовах одна мати кидає свою дитину, а інша, щоб нагодувати дитину, готова на найвідчайдушніші обмеження. Зрозуміти це можна, тільки вивчивши індивідуальні особливості самої «матері-відмовниці». І першим чинником серед інших стоїть вік матері.