3. Розвиток управлінської науки в Україні

В Україні управлінська наука протягом тривалого ча­су розвивалася в межах концепцій, які домінували в ко­лишньому СРСР. Попри те що науково-пошукові дослі­дження були спрямовані на вдосконалення адміністра­тивно-командної системи, це дало змогу нагромадити значний досвід у галузі управління.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського часу охоплює 7 чітко окреслених періодів, кожен з яких характеризується певними особливостями.

1. Жовтень 1917 р. – березень 1921 р. Основне завдан­ня – розроблення форм і методів державного централізо­ваного управління виробництвом, обґрунтування прин­ципів централізму, організаційних методів управління, адміністрування та державного регулювання.

2. Квітень 1921 р. – 1928 р. Особливість періоду по­лягала у вдосконаленні адміністративного управління ви­робництвом, спробах застосування госпрозрахунку як ос­нови економічних методів управління, формальному ви­вченні можливостей участі працівників в управлінні.

3. 1929 – 1945 рр. Пов'язаний з організацією індуст­ріальної бази суспільного виробництва, удосконаленням структур управління, методів добору й підготовки кад­рів, планування та організації виробництва.

4. 1946 – 1965 рр. Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної й тери­торіально-галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.

5. 1965 – 1975 рр. У цей час було здійснено спробу проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Однак вони ви­явилися безуспішними, підтвердивши неефективність ре­форм у межах адміністративно-командної системи.

6. 1975 – 1988 рр. Характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, що склалася в економіці СРСР. Підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин, докорінних економічних реформ.

7. 1985 р. – сьогодення. Особливістю є проведення економічних реформ, трансформація економічної систе­ми.

З огляду на суттєві ознаки управлінських дій та еко­номічних процесів у цьому періоді виділяють 5 етапів:

1. робота підприємств за першою моделлю господар­ського розрахунку, побудованою на нормативному роз­поділі прибутку;

2. застосування другої моделі господарського розра­хунку, побудованої на нормативному розподілі доходу; розвиток орендних відносин;

3. впровадження прогресивних форм організації пра­ці, посилення кооперативного руху, розширення еконо­мічної свободи;

4. впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;

5. початок та розвиток ринкових реформ (охоплює події, пов'язані з реформуванням національної економі­ки України).

У розвиток управлінської науки істотний внесок зро­били такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850 – 1902), Михайло Павлик (1896 – 1977), Михайло Драгоманов (1841 – 1895), Микола Зібер (1844 – 1888), Сергій Подолинський (1850 – 1891), Михайло Туган-Барановський (1865 – 1919), Іван Вернадський (1821 – 1884), Григорій Цехановецький (1833 – 1898), Костянтин Воблій (1876 – 1947) та ін.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибин­них традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток украї­нського менеджменту відбувається в руслі трансформа­ційних процесів в економіці України на сучасному етапі.

14