9. Поняття про фразеологію. Джерела фразеологізмів.

Фразеологія — це: розділ мовознавства, що вивчає сталі звороти мовлення, склад фразеологічних одиниць і висловів мови. До складу фразеології входять ідіоми, порівняння, крилаті вислови, прислів'я, приказки, стійкі формули, звороти науково-термінологічного характеру, афоризми, сталі вислови з виробничо-технічної сфери та ін. Фразеологічною одиницею, або фразеологізмом, називається стійке сполучення слів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення. Фразеологізми характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення й автоматичним відтворенням у мовленні. Напр.: збити з пантелику; біла ворона; прокрустове ложе; сім разів відміряй, а раз відріж; буде й на нашій вулиці свято; коефіцієнт корисної дії; мир та лад — великий клад; наша дума, наша пісня не вмре, не загине; зметати на живу нитку; заварити кашу. Основу української фразеології становлять одиниці, які спочатку були вільними синтаксичними сполученнями, а згодом перетворилися на усталені звороти з певними ознаками. Первинне лексичне значення компонентів втратилося, переосмислилося в основному внаслідок метафоризації, сформувалася фразеологічна семантика. Так, вислів точити баляси – означає вести порожні розмови, інакше кажучи, теревенити, базікати, плескати язиком тощо. Але окремо взяті слова точити і баляси не мають семи „говорити” в своїй семантиці. Тільки спеціальний етимологічний аналіз може дати пояснення шляхів метафоричного переосмислення компонентів, внаслідок чого виникло таке фразеологічне зрощення. В основі виникнення і функціонування переважної більшості фразеологізмів лежить спостереження над навколишнім світом, діяльністю людини, історичними, суспільними процесами, природою, тваринами тощо. Дуже часто фразеологічні одиниці виникають на ґрунті найменування різних трудових процесів чи сфер діяльності людини, роду занять, вірувань, казкових зворотів і подібного: прокладати першу борозну, попускати віжки, з одного тіста, білими нитками шито, куди голка туди й нитка, закидати вудочку, ловити рибу в каламутній воді, ганяти як солоного зайця, облизня впіймати, як по нотах, відкривати карти, між молотом і ковадлом, не святі горшки ліплять, впіймати синього птаха, тримати жар-птицю в руках, встати не з тієї ноги, за щучим велінням, ману пускати, заговорювати зуби.

10. Склад лексики сучасної української мови з погляду її походження.

Лексика кожної мови складається в процесі її тривалого історичного розвитку. Тобто українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов'язана з історією українського народу. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близько 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, спільні для східнослов'янських мов; відтак лексика, що з'явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 10 відсотків) — слова, запозичені з інших мов.

Розглянемо детальніше успадковані та запозичені складники української лексики. Найдавнішим шаром успадкованої (корінної) лексики є слова, що сягають індоєвропейської мовної спільності. Вони збереглися в багатьох індоєвропейських мовах, зазнавши, безперечно, різних фонетичних, словотвірних, семантичних та інших змін. Насамперед це назви спорідненості та свояцтва (тут індоєвропейська основа або лише індоєвропейський корінь, а основа праслов'янська): мати (пор. індоєвропейське māter, давньоіндійське matár, гр. mētēr, лат. māter, вірм. mair, нововерхньонімецьке Mutter, латис. mâte— «мати», лит. móte— «жінка, дружина»), син, сестра, брат, жінка, дочка. Назви частин тіла: око (лат. oculus), ніс (лат. nasus), серце (гр. kardia, індоєвропейське k’rd). Назви тварин (олень, свиня, журавель), рослин (дерево, дуб), назви інших предметів, явищ, процесів, дій: дім, сонце, небо, стояти, видіти тощо.

Після розпаду індоєвропейської мовної єдності на основі її діалектних угруповань виникли й інші мовні єдності, що стали базою сучасних індоєвропейських мовних груп — слов'янської, балтійської, германської, романської й інших. Певний час існувала балто-слов'янська мовна єдність, свідченням чого є лексична, а подекуди й граматична схожість литовської й латиської мов із слов'янськими. Наприклад, латис. diens — «день», bez (прийменник «без»), закінчення -а в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду і под.

Другий шар успадкованих слів — спільнослов'янська лексика. Тут виділяються ті самі тематичні групи, що й серед лексики індоєвропейського походження: чоловік (українська мова в цьому слові має семантичний неологізм у порівнянні з рештою слов'янських мов), тіло, чоло; дума, горе, гнів; віл, ведмідь, кінь, пес, соловей, жук; пшениця, трава, сад, долина, іскра, буря; кузня, обора, стайня; каша, кисіль; гуддя, свідок, сторож; добрий, хитрий, більшість числівників і займенників, дієслова читати, боліти, молотити тощо. На спільнослов'янському ґрунті з'явилось особливо багато слів, що позначають абстрактні поняття: диво, відвага, гріх, душа, кара, користь, лад, ласка, правда, кривда, радість, пам'ять, честь. Інколи ці слова щодо значення не є тотожними в усіх слов'янських мовах. Напр.: укр. користь і рос. корысть, укр. дума і болг. дума — «слово».

Виникнення третьої групи успадкованої лексики — східнослов'янської — пов'язане з розвитком суспільного й економічного життя східних слов'ян, з дальшим розвитком культури, науки, мистецтва, з глибшим пізнанням людиною об'єктивної дійсності. Сюди належать такі слова: батько (білор. бацька, рос. діалектне батька), племінник, падчерка, білка, собака, жайворонок, снігур, щавель, молочай, урожай, озимина, сінокіс, мішок, коромисло, дешевий, сизий, куций, верткий; числівники сорок, дев'яносто (пор. czterdzieści, dziewięćdziesiąt). З огляду на те, що числівник дев'ятдесят був у староукраїнській мові, добре зберігся в сучасних діалектах, має відповідники в інших слов'янських мовах, він може вживатися в літературній мові не тільки не рідше, а й частіше, ніж дев'яносто. Отже, спільносхіднослов'янська лексика представлена в українській, російській та білоруській мовах чималою кількістю слів. Є такі слова, що збереглися не в усіх східнослов'янських мовах. Так, укр. білка, рос. белка, але білор. вавёрка, укр. митник, білор. мытнік, але рос. таможенник.

До власне української лексики належать слова, що виникли на українському ґрунті. Специфічно українська лексика простежується вже в окремих пам'ятках давньоруської писемності. За обсягом та семантико-стилістичною структурою власне українська лексика є найпоширенішим та найрізноманітнішим шаром корінної лексики нашої мови. Цією лексикою українська мова відрізняється на словесному рівні від інших слов'янських мов.

Тут маються на увазі не тільки слова на взірець бентежити, віхола, вовтузитися, вщухати, вщерть, гарний, глузд, глузувати, гребувати, достеменний, дошкуляти, загалом, зайвий, корж, кучерявий, линути, людина, майоріти, мрія, нидіти, нісенітниця, плекати, ремствувати, сахатися, скеля, суниці, твань, хист, смуга, жовтень, козацтво, височінь, гопак, хурделиця й сила інших, яких немає в решті слов'янських мов. Сюди належать також слова, витворені українською мовою від спільних з іншими слов'янськими мовами коренів та основ, наприклад, утворення від кореня крут-, наявного в усіх слов'янських мовах: крутити — крутанина, крутень, кручанка, крутіж, крутій, крутько, крутивус, крутоголов, крутоголовчики (рослина), крутоберегий, круторогий, крутобокий, крутоярий, закрут, закрутка та ін. Згадаймо ще одну ділянку іменного словотвору, де, як зазнача Л. Булаховський, українська мова виступає з особливо виразними рисами своєї індивідуальності,— численні й різноманітні прислівники: осторонь, збіса, наздогад, слідком, біжком, вистрибом, притьмом, нишком, назирцем, бігцем, миттю, ницьма, крадькома, навпростець, наввипередки, навпомацки, завбільшки, завширшки, сторчака, косяка, знестяму, взагалі, навкидя, обмаль, горілиць, віч-на-віч, удосвіта, надвечір, заздалегідь, торік, позаторік, вряди-годи й інші. Слово трамвай запозичене з англійської мови, а суфіксальне утворення від нього трамвайник власне українське, бо в інших мовах такого слова немає. Отже, в складі корінної української лексики найчисленніші слова, що виникли на основі власних словотвірних засобів.