Тема 1 Політика як суспільне явище План

1. Суть поняття „політика”.

2. Причини виникнення політики.

3. Порівняльний аналіз додержавних і державних форм організації суспільства.

1. Суть поняття „політика”.

Тлумачення терміна „політика” є багатозначним. Це діяльність, що пов’язана з управлінням; відносини з приводу влади, розподілу благ; форма організації суспільства і державних інститутів; сфера інтеграції й боротьби та ін.

Термін „політика” походить від давньогрецького слова „рolis” (місто-держава) та його похідних: „politike” (мистецтво управляти державою), „politeia” (конституція), „polites” (громадянин), „politica” (державний діяч) та інше. Єдиного визначення поняття „політика” нема. Ще Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити в умовах поліса, що ставить людину у певні поведінкові рамки. М.Вебер вважав, що політика – це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих суспільних колективах; він розрізняв політику у широкому та вузькому розумінні: у широкому – це політичні відносини, пов’язанні з управлінням окремими сферами людського життя, а у вузькому – керівництво політичною організацією, передовсім державою. Д.Істон розглядає політику як організований владою розподіл цінностей, а П.Меркл твердив, що у своїх найкращих проявах політика – це шляхетне прагнення до справедливості та розумного порядку, а у найгірших – це корислива жадоба влади, слави, багатства.

Сутність політики проявляється у трьох основних формах життєдіяльності суспільства:

• теоретична і практична діяльність страт, націй, соціальних груп, партій та індивідів, спрямована на завоювання, використання та утримання політичної влади;

• участь у діяльності держави і суспільства;

• теоретична і практична діяльність соціальних груп та індивідів, спрямована на усвідомлення та відстоювання своїх групових інтересів на рівні суспільства.

Політика виникла з необхідності підпорядкувати індивідуальні та групові інтереси інтересові всезагальному, який полягає у збереженні цілісності та єдності розташованого суспільства. Цей особливий вид людської діяльності покликаний з’ясовувати як довготривалі, так і поточні інтереси різних соціальних груп. Політика є засобом забезпечення інтересів як великих груп людей (наприклад, націй, класів), так і нечисельних груп (наприклад, фінансових чи регіональних кланів). Вона є усвідомленою діяльністю, зорієнтованою на забезпечення суспільних процесів, їх регулювання, розвиток у певному напрямку. За визначенням О.Семківа, „політика – це діяльність осіб, мікро- і макрогруп та інститутів, спрямована на завоювання і отримання влади; це система відносин у суспільній організації, що регулюється нормованою ієрархією підпорядкування”.

Метою політики є забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів − над іншими або узгодження соціальних інтересів, забезпечення оптимально можливого в даному суспільстві та в конкретних умовах здійснення суспільних процесів. Засобами політики є право, сила, мораль. Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтересів об’єднувати усі верстви суспільства і спрямувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.

Функціонування політики розмежовують за різними критеріями:

• за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо);

• за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);

• за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна);

• за носіями й суб’єктами (політика держави, партії, руху, особи);

• за терміном дії, (коротко-, середньо-, довгострокова).

Таким чином, призначення (функції) політики полягає в тому, що:

• політика є інструментом реалізації владно значущих інтересів соціальних груп;

• політика покликана забезпечувати урегульованість і порядок соціальних процесів і відносин, умов матеріального суспільного виробництва і сумісної праці;

• політика забезпечує як спадкоємність, так і інноваційність суспільного розвитку. Інновація проявляється в обґрунтуванні і реалізації нових моделей розвитку;

• політика необхідна для того, щоби раціоналізувати суспільні відносини, залагодити соціальні протиріччя і направити ситуацію на пошук зважених рішень.

Функція раціоналізації суспільного життя диктується цілим рядом обставин:

• небезпекою для суспільства випадкових і непередбачуваних явищ, які можуть бути детерміновані природним фактором, діями інших країн, егоїстичними інтересами індивідів і груп, необдуманими рішеннями політиків;

• необхідністю більш раціонального виробництва і збереження матеріальних і духовних цінностей;

• потребою в передбаченні майбутнього і раціональних шляхів його досягнення.

Функції політики засвідчують її всеосяжний характер, непереривний вплив на суспільство й неперехідне значення для врегулювання суспільних відносин. Політика тісно пов’язана з різними сферами суспільного життя: економікою, мораллю, правом, релігією, культурою, екологією тощо.

Найчастіше серед функцій політики виділяють такі:

• функція управління – розробка основних напрямів економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;

• прогностична функція – визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану політичної системи тощо;

• функція інтеграції полягає у об’єднанні різноманітних груп суспільства довколо фундаментальних ідей, інтересів, цінностей;

• мобілізаційно – організаційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;

• ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;

• інноваційна функція спрямована на творче осмислення політичної дійсності, способи і методи її зміни. Політика має своїм завданням створювати нові (прогресивніші) форми соціальної організації життя.

• функція забезпечення цілісності суспільства (формулювання загальних цілей, вироблення стратегії розвитку суспільства, визначення основних соціальних орієнтирів);

• регулятивна функція (керування соціальними процесами, регулювання суспільними відносинами, попередження або врегулювання конфліктів);

• функція політичної соціалізації (залучення особистості до системи соціально-політичних зв’язків, передача політичного досвіду, цінностей, моделей поведінки).

Політика має складну, багатовимірну структуру. Вона може бути розглянута на рівні суб’єктів. Суб’єктами політики виступають різні соціальні групи (класи, етнічні і конфесіональні спільноти), держави, партії, міжнародні організації тощо. Під суб’єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Вони усвідомлюють своє становище у суспільстві і безпосередньо через владу (в першу чергу, державну) намагаються реалізувати свої інтереси і завдання. У політології для позначення суб’єкта політики використовують поняття „актор”. Маючи відтінок театральності, воно достатньо точно характеризує учасника політичного життя як носія певної ролі (функцій). Ці ролі в політичному процесі не є рівнозначними (наприклад, роль рядового виборця і роль представника правлячої еліти). Активність політичного актора може бути виражена на індивідуальному, груповому і інституціональному рівнях.

Об’єктами політики виступають суспільні явища, на які направлена діяльність суб’єктів політики, зокрема влада.

Суб’єкти, здійснюючи політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Ці взаємодії будуть визначатися політичними інтересами учасників, які є безпосередньо спонукальною причиною політичної активності. Вони формуються з усвідомлення економічних, соціальних (релігійних, етнічних) інтересів, усвідомлення свого становища на основі порівняння зі становищем інших груп і передбачають орієнтацію на участь у політично управлінській діяльності як умова закріплення або зміни цього становища.

Політика – явище багатогранне, що дозволяє виділяти її різновиди:

• так, залежно від сфери суспільства, в якій політика виражена своєю регулюючою функцією, виділяють економічну, соціальну, національну – науково технічну, екологічну, культурну і воєнну політику;

• за масштабом вона може бути внутрішньою і зовнішньою. Залежно від пріоритетності говорять про політику нейтральну, „відкритих дверей”, національного примирення, компромісів;

• за змістом і характером розрізняють прогресивну, реакційну, науково обґрунтовану і волюнтаристську політику;

• за суб’єктами політики, тобто, залежно від того, хто її здійснює, вона може виступати політикою держави, світового співтовариства, політикою партії, політикою суспільних організацій, політикою банку або фірми тощо.

Слід зазначити, що одні фахівці стверджують, що політика – це наука, а інші – що це мистецтво. Праві ті й інші. Характеристика політики як науки наочно проявляється в досягненні великих цілей і в реалізації суспільних політичних акцій. Наприклад, при розробці політичного курсу країни на той чи інший період необхідна розробка наукового обґрунтування, яке б врахувало достатність матеріального забезпечення визначених економічних реформ, врахування рівня готовності населення країни підтримати цей курс, врахування ставлення урядів провідних країн світу до проведення нового політичного курсу. Окрім цього, слід враховувати відомі закономірності розвитку самої політичної системи, її взаємозв’язки, взаємообумовленість з іншими аспектами суспільного життя. Важливо співставити політичний курс з рівнем економічного розвитку країни і з існуючим в ній політичним режимом. Ілюстрацій у підтвердження того, що політика – це наука, можна навести чимало. Зокрема, політика реформ в сучасній Україні. Успіхи і недоліки, помилки, суттєво обумовлені рівнем наукового забезпечення політичного курсу, що проводиться.

Але політика – це не лише наука. Компенсацію того, що не в змозі зробити наука в політиці, є мистецтво. Останнє, як стверджує П.Пікассо, „допомагає пізнати істину”. Політика як діяльність надзвичайно складна, вимагає від тих, хто її здійснює, тонкого маневрування, психологічного розрахунку у відповідних політичних рішеннях. Політика як мистецтво проявляється в діяльності, пов’язаній з інтуїцією, що допомагає політичному діячеві в складних ситуаціях знаходити компроміси або прийняти неординарні (чи єдино правильні) рішення, що допоможуть вивести країну з кризи.

Отже, політика − це мистецтво управління державою, державною діяльністю, сфера відносин соціальних спільнот, свідома лінія поведінки соціальної групи щодо інших груп, держави, суспільних явищ, яка відображає становище цієї групи та її інтереси.