43. Міжнародні зв’язки України та її інтеграція

А) Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава на зорі незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет в міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері. Аналізуючи зовнішньоекономічну діяльність України, можемо сказати, приріст обсягів взаємної торгівлі відбувається не за рахунок українського експорту, а, навпаки, за рахунок європейського імпорту. Очевидною є невідповідність між політичними деклараціями про європейський вектор інтеграції України, з одного боку, та реальною практикою розвитку зовнішньої торгівлі України - з іншого боку. Основні причини такого становища можуть бути охарактеризовані наступним чином. По-перше, Україна виступає переважно як експортер продукції чорної металургії та інших товарів з невисоким рівнем доданої вартості, є малопомітною на ринках високотехнологічних товарів. Це робить її малоперспективним партнером для регіональної інтеграції як на Заході, так і на Сході. Адже саме високотехнологічні галузі та технічно складні виробництва, здатні оперувати в режимі міжнародної кооперації, є основними сферами інтеграції в сучасній світовій економіці. Крім того, з історії ЄС відомо, що саме вугільна та металургійна галузі (Європейське об'єднання вугілля і сталі), атомна енергетика (Євроатом), а згодом єдина аграрна політика - тобто сфери, що посідають вагомі позиції і в економіці України - були тим фундаментом, на якому утворилося інтеграційне об'єднання західноєвропейських країн. Сьогодні входження в ці наднаціонально регульовані сектори нових конкурентів може, за певних умов, мати негативні наслідки для рівноваги на єдиному ринку ЄС. По-друге, в Україні високий рівень монополізації багатьох ринків парадоксальним чином поєднується з відсутністю потужних транснаціональних компаній (ТНК), що реалізують глобальні стратегії маркетингу та інвестицій за кордоном. Але давно відомо,що саме ТНК є основними носіями (суб'єктами) міжнародних інтеграційних процесів. Жодні урядові наміри (декларації, стратегії, програми) не можуть компенсувати відсутність основного механізму інтеграції, пов'язаного з діяльністю ТНК. Українські компанії за своїм фінансовим та організаційним потенціалом конкурентоспроможності сьогодні на порядок поступаються провідним європейським ТНК. І це не може не обмежувати присутність України на ринку ЄС. По-третє, загальні інституціональні умови зовнішньої економічної діяльності в Україні характеризуються суперечливістю, нестабільністю та низьким рівнем придатності до реалізації масштабних і технічно складних проектів міжнародного співробітництва. За цих умов, чим більш складним є об'єкт торгівлі, тим більші проблеми мають експортери. Просування України в напрямку СОТ сприятиме зменшенню втрат від антидемпінгових розслідувань та послабить тарифні бар’єри для експорту вітчизняної продукції на зовнішніх ринках, що збільшить обсяги експорту.

Б) На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні зовнішньоекономічні зв'язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних зв'язків України відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України є Росія, Туркменія, Біло-Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.

Структура зовнішньої торгівлі України зумовлена спеціалізацією її економіки. В 1997 р. у структурі експорту переважали чорні метали та вироби з них (38% всього експорту України у 1997 p.), продовольчі товари (більше ніж 9%), руди і мінеральне паливо (8%), продукція хімічної промисловості (більше ніж 10%) та ія машинобудування (майже 13%). В імпорті переважали мінеральне паливо (майже 46% усього імпорту), реактори ядерні, котли і устаткування для електроенергетики (більше ніж 11%), продукція інших галузей машинобудування (майже 9%), продукція хімічної промисловості (більше ніж 8%) та ін. Внаслідок впровадження режиму вільної торгівлі з країнами і Балтії зовнішньоторговельний баланс з цими країнами істотно покращується. Нині питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими країнами перевищує 63% від загального товарообігу, в тому числі по експорту цей показник сягає 60%, а по імпорту — більше ніж 65%. (Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина загальних обсягів торгівлі України. Росія У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, ТаджІ кистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Україна має вели, від'ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном.

В) На перший погляд здається, що процес інтеграції України до європейської спільноти теж нагадує намагання наблизитися до горизонту. У новітній історії прагнення України щодо наближення до Європейського Союзу набули найбільш чітких обрисів у другій половині 90-х, коли велась кропітка дипломатична робота з ЄС, підготовка Угоди про співпрацю, Україна стала членом Ради Європи, була розроблена "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу", призначена "...забезпечити входження держави до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики i політики безпеки), iнформацiйного, економічного i правового простору. Отримання на цiй основi статусу асоцiйованого члена ЄС є головним зовнiшньополiтичним пріоритетом України у середньостроковому вимiрi i повинно спiввiдноситися в часі з набуттям повноправного членства в ЄС державами-кандидатами, які мають спільний кордон з Україною". У цьому стратегічному документі, що був затверджений у 1998р., визначені основні напрямки інтеграційного процесу (адаптація законодавства, економічна інтеграція та розвиток торгівельних відносин, тощо), та ключові аспекти його внутрішнього забезпечення (організаційне, фінансове, правове та інформаційне). Передбачалось, що у період до 2007р. "мають бути створенi умови, необхiднi для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзi". Проаналізувати, чому цього поки що не сталося – справа фахівців, хоча можна пригадати і специфіку країнами Європи, і претензії ЄС щодо розвитку демократії в нашій країні, і внутрішні проблеми ЄС, та інше. Якщо ж максимально спрощувати речі, то можна звести все до двох простих причин: (1) ми не готові бути в ЄС (економічно, політично та морально); (2) ЄС не готовий нас прийняти (ті ж складові).