2.2. Випробовування на здатність до стирання

Здатність матеріалу до стирання характеризується величиною втрати початкової маси, віднесеної до одиниці площі стирання. Опір стиранню визначають для матеріалів, які призначені для підлог, дорожніх покриттів, сходів тощо.

Прилади та матеріали: прилад ЛКИ-2, технічні ваги з різновагами, бетонний або розчинний зразок, пісок стандартний кварцовий.

Хід роботи

Здатність матеріалу до стирання визначають на кругах стирання (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Круг для випробовування матеріалів на стирання:

1 – шків; 2 – зразок, що випробовується; 3 – противага; 4 – притискний важіль; 5 – держак; 6 – чавунний диск, що стирає; 7 – зубчаста передача; 8 – лічильник обертів

Головна їх частина – чавунний диск 6, який обертається з частотою 0,5 с^-1. До диску під тиском 300 Н притискають зразок досліджуваного матеріалу 2. На диск, що рухається, насипають 20 г абразиву, наприклад, кварцового піску крупністю 0,3-0,6 мм). Після кожних 28 обертів диску абразив замінюють свіжим, а обійму із зразком повертають на 90^º. Після 140 обертів диску зразок обчищається від пилу та зважується. Після 560 обертів диску визначають втрати маси зразка за формулою:

,

де т – маса зразка перед стиранням, г;

т₁ – маса зразка після стирання, г;

F – площа стирання, см².

За кінцевий результат приймають середнє арифметичне двох визначень. Здатність до стирання граніту – 0,1-0,5; кварциту – 0,06-0,12; вапняку – 0,3-0,8 г/см².

Результати визначень заносять до табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Матеріал	Кількість обертів диска	Площа стирання, см2	Маса зразка, г	Ступінь стирання, г/см2
	0 140 280 420 560

Матеріал	Кількість обертів диска	Площа стирання, см2	Маса зразка,г	Ступінь стирання, г/см2
	0 140 280 420 560

2.3. Випробовування опору удару

Властивість матеріалу опиратися руйнуванню під дією одно- або багатократно миттєво прикладених механічних зусиль називається опором удару.

Границя міцності матеріалу при ударі характеризується кількістю роботи, що витрачається на руйнування зразка, віднесеної до одиниці об’єму матеріалу, та визначається за формулою:

, Дж/м³,

де g - вага важеля, кН;

h – висота скидання, см;

n - кількість ударів до руйнування;

V – об’єм зразка, см³.

Випробовування на удар відбувається на копрах. На рис. 2.7 показано копер для випробовування зразків-пластинок. Зразок-пластинку матеріалу,

Рис. 2.7. Копер для визначення опору удару зразків–пластинок:

1,6 – рама зі шкалою; 2 – важіль; 3 – повзун; 4 – пластини для кріплення копра до стіни; 5 – затискний гвинт; 7 – ящик

призначеного для фундаментів або підлоги, вкладають на піщану подушку в ящику копра – під нижні кінцівки напрямних рейок. Удари відбуваються важелем, що падає на середину зразка, поступово збільшуючи висоту його падіння (від кількох см до 2 м), яку визначають по рейці. Випробовування припиняють тоді, коли на зразку з’являться тріщини. Результати дослідів заносять до табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Матеріал	Розміри зразка, см	Об’єм зразка, см3	Вага важеля, кН	Висота скидання, м	Кількість ударів	Опір удару, Дж/м3

	Розміри зразка, см	Об’єм зразка, см3	Вага тягаря, кН	Висота скидання, м	Кількість ударів	Опір удару, Дж/м3