Сімейні форми опіки.

l. Усиновлення. Процедура всиновлення в Україні регламентується "Кодексом про шлюб і сім'ю" й "Порядком передання дітей, що е громадяна­ми України, на усиновлення громадянами України й іноземними громадянами й здійснення контролю над умовами проживання в сім'ях усиновлювачів", затвердженою Постановою Кабінету Міністрів у 1996 році.

У статті 101 "Кодексу про шлюб і сім'ю України" говориться: Усиновлення (удочеріння) – це оформлення спеціальним юридич­ним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки.

Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини у тик випадках, якщо один або обоє батьків:

• померли, невідомі, позбавлені батьківських прав;

• визнані в судовому порядку недієздатними, безвісти пропа­щими або оголошені померлими;

• дали згоду на всиновлення в письмовій формі;

• більше шести місяців не брали участі в її (дитини) вихованні й утриманні;

• не виявляли по відношенню до дитини батьківської уваги й турботи.

У перерахованих вище документах вказується: хто може бути усиновителем, які категорії дітей не можуть бути усиновлені, а та­кож умови й порядок усиновлення дітей, які е громадянами Украї­ни, іноземними громадянами. Усиновлення застосовується для ство­рення в приймальній сім'ї таких стосунків, які будуть максимально наближені до кровнорідних. Усиновлена дитина прирівнюється в пра­вах з рідними дітьми і при бажанні батьків закон охороняє таємни­цю усиновлення.

Не викликає сумніву, що кращим середовищем для виховання дитини є сім'я, якщо вона не е досить дисфункціональною і в ній не практикуються різноманітні форми насильства. Усиновлення, на нашу думку, - це оптимальна модель, здатна надати дитині-сироті саме той замінник сімейного піклування, якого вона так потребує. Однак, у зв'язку із загальним зниженням рівня життя в країні й інши­ми негативними соціально-психологічними явищами дана форма стає малодоступною для наших громадян.

Виховання кожної дитини, особливо прийомної, природно, не обходиться без проблем.

Проблеми сім‘ї, яка всиновила дитину:

1. Певна неадекватність, дитину у першу чергу, у сфері соц­іально-перцептивних особливостей, образ дитини "зашумлюється", робиться грубо оцінним за рахунок страху, що постійно супровод­жує дітей, що в дитини "несприятливий генофонд". Під впливом цього страху батьки фіксують кожні, навіть найбільш дрібні риси неправильної поведінки, обумовлюючи їх виявами хвороби дитини несвідомо наповнюється для батьків негативними якостя­ми, а гідність применшується.

2. Батьківське домінування, підвищений контроль, підозрілість, обмеженість прийняття дитини. Життя разом з дитиною перетво­рюється в постійний тривожний пошук усього того, що ніби непра­вильне, не таке, як у інших.

3. Проблема недовіри до себе в якості батька, потреба пос­тійно доводити свою любов і турботу, страх виявитися поганим батьком. Це призводить до такого явища, як гіперпротекція – ба­лування й надмірна турбота при відсутності системи розумних по­карань і обмежень. Гіперпротекція завжди веде до різноманітних проблем у стосунках, навіть до відхилень у поведінці дитини, яка утверджує собі образ неспроможного батька й веде до ще більшої батьківської невпевненості.

Негативні психологічні проблеми, які часто виникають у про­цесі усиновлення, певною мірою обумовлені, з одного боку, замкне­ністю даноі сім‘ї для суспільства, з іншого - недостатньою готовн­істю прийняти дитину, яка починае виявлятися вже після здійснен­ня акту всиновлення, змін вихідноі ситуації в сім'ї, коли дитина була потрібна для вирішення власних, часом трагічних проблем (смерть кровної дитини, неможливість на даний момент мати власних дітей і т.ін.). Згодом сім'я виходить із стресу й відчувае "тягар" необхід­ності виховувати дитину. У цій ситуації сім'я гостро потребуе псико­логічної допомоги.

Організація такої допомоги становить великі труднощі, оскіль­ки усиновлення дитини, як правило, повите таємничістю в нашій країні. Акт усиновлення схований від самої дитини і від оточуючих, почасти навіть друзів і знайомих. Це зараз же ставить сім'ю в си­туацію ізоляції, позбавляє необхідної підтримки у важких пережи­ваннях і проблемах, у той же час атмосфера секретності й недо­мовленості створює особливий дисфункціональний стиль спілкуван­ня, що супроводжується постійною напругою усіх членів сім'ї. Зус­трічаються ситуації, коли дитина дізнається про факт усиновлення від чужих людей і буває глибоко травмованого цим. За цією секрет­ністю часом стоїть досить обґрунтований страх перед обивате­лем, який, на жаль, буває схильний бачити в усиновленій дитині й приймальній сім'ї щось другорядне, несправжнє. Батькам прийом­них сімей часто приписують роль бідолах, нездатних мати власних дітей.

Альтруїстичний, гуманний аспект усиновлення недостатньо пропагується й усвідомлюється нашим суспільством.

Західний досвід усиновлення призвів до вироблення досить жорстких психологічних критеріїв при відборі батьків-претендентів на усиновлення; вони пов'язані з емоціональною зрілістю, мотива­ми прийому та ін. Відкрита й та, яка сприймається суспільством, система усиновлення робить для цих сімей більш доступною необ­хідну їм психологічну допомогу. Сам факт усиновлення не схований ні від оточуючих, ні від дитини й не служить приводом для стигма­тизації сім'ї в ролі нездорової й другорядної.