1. Предмет і завдання вікової психології.

Вікова психологія — самостійна галузь психологічних знань, яка вивчає закономірності (причини, умови та механізми) психологічного розвитку людини в онтогенезі. Вікова психологія розглядає онтогенез як становлення основних структур свідомості людини як особистості від народження і впродовж усього її життя. Але на сьогодні ще наука не має цілісного опису розвитку психіки людини на всіх етапах її життєвого шляху, тому ми зупинимося на дитинстві, підлітковому та юнацькому віці.

Предметом вікової психології як галузі психологічної науки є вікова динаміка психіки людини, закономірності та факти розвитку психічних процесів і психічних властивостей особистості на різних етапах її індивідуального життя.

Галузями вікової психології є дитяча психологія, психологія молодшого школяра, психологія підлітка, психологія ранньої юності, психологія дорослої людини, геронтопсихологія (психологія старості).

Фундаментальним поняттям вікової психології є психологічний вік. Це конкретний, відносно обмежений у часі ступінь (або період) психічного розвитку людини, який характеризується сукупністю типових психологічних особливостей, загальних для людей певного вікового періоду. За Л. С. Виготським, це замкнений цикл психічного розвитку, що має свою структуру, зміст та динаміку. Тривалість психологічного віку визначається його внутрішнім психологічним змістом. Психологічний вік не співпадає з паспортним (хронологічним) віком.

Складовими характеристиками психологічного віку є:

• змістовні психологічні характеристики людини в кожному віковому періоді. Ці типові характеристики представлені в наукових фактах, реальностях, які можна спостерігати, фіксувати (наприклад, особливості сприймання дітьми малюнка, або особливості мовлення тощо);

• механізми становлення певних психологічних властивостей, якостей особистості дитини певного віку. Знання механізмів, або складових цих якостей, допомагає створювати відповідні сприятливі умови для формування певних структур свідомості. Наприклад, будь-яка моральна якість формується при забезпеченні пев­них знань, відповідних вчинків та їх мотивації, що надає поведінці дитини особистісного смислу;

• динаміка розвитку (рух від... до...) в межах певного вікового періоду, що дозволяє бачити тенденцію, перспективу розвитку, чим і забезпечує успішне керування цим процесом;

• активність дитини, особливості її діяльності й поведінки. Саме в активності поєднуються змістовні характеристики психіки з діями, вчинками, що виявляється в цілях, інтересах, у ставленні до предметного світу й до оточуючих людей, і до самої себе;

• рушійні сили розвитку: джерела, фактори, спонукальні сили розвитку.

Для цілісної змістовної характеристики людей певного вікового періоду необхідно висвітлювати всі ці складові, які й будуть визначати особливості діяльності та поведінки їх як особистості.

Вікова психологія нерозривно пов'язана з педагогічною психологією. Ця єдність пояснюється спільним об'єктом дослідження – особистістю, яка розвивається. І вікова, і педагогічна психологія розглядають взаємодію дитини і дорослого: дитина аналізується в процесі навчання і виховання. Водночас навчання і виховання не можуть розглядатися поза основним об'єктом цих процесів – дитиною, яка розвивається.

Завдання вікової психології можна розділити на 3 групи: методологічні, теоретико-пізнавальні та практичні.

Методологічні завдання

Методологія – це система принципів і способів організації та побудови теоретичної й практичної діяльності. Відповідно під загальними методологічними завданнями розуміють формулювання загального філософського підходу, способу пізнання, який застосовується дослідником.

Спеціальні методологічні завдання – формулювання методологічних принципів і визначення конкретних методичних прийомів дослідження. Наприклад, до основних проблем спеціальної методології наукового пізнання в межах вікової психології відносять:

1) проблему рушійних сил психічного розвитку людини;

2) проблему співвідношення навчання і розвитку;

3) проблему вікової періодизації.

Теоретико-пізнавальні завдання

Основна мета теоретичних досліджень – збільшення знань про загальні закономірності та механізми розвитку психіки дитини; розробка понятійного апарату.

До основних теоретичних проблем вікової психології на сучасному етапі відносимо:

1. визначення еталонів зрілості особистості;

2. виявлення актуальних і потенціальних можливостей людини в різні періоди її життя;

3. побудова концептуальної моделі материнства;

4. співвідношення інтелектуальних і особистісних змін у загальному психічному розвитку дитини;

5. наукове прогнозування в розвитку психічних ресурсів дитини.

Практичні завдання

Вирішення теоретичних завдань розширяє можливості практичного застосування надбань вікової та педагогічної психології. Практична психологія спрямована на вирішення конкретних проблем певної людини. Актуальними практичними завданнями вікової психології є:

1. організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування;

2. проблема психологічної допомоги в періоди різних вікових криз;

3. проблема гуманізації навчально-виховного процесу;

4. проблема важких дітей.

Значний вклад у вирішення цих завдань внесли такі психологи, як Л. С. Виготський, О.В. Запорожець, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Л.І. Божович, Г. С.Костюк, П.Р. Чамата, В.К. Котирло, їх учні та послідовники. Серед європейських та американських психологів слід згадати таких відомих представників як К. Бюлер, Ж. Піаже, Е. Клапаред, 3. Фройд, А. Валлон, Р. Заззо, Е. Еріксон, Дж. Брунер та ін., дослідження яких мають велике значення для змістовної ха­рактеристики психічного розвитку людини протягом життя.