4. Культурно-історична концепція л.С.Виготського

Середовище є джерелом розвитку вищих психічних функцій. Ставлення до середовища змінюється з віком, а відповідно змінюється і роль середовища в розвитку. У людини немає вроджених форм поведінки в середовищі. Її розвиток здійснюється шляхом засвоєння історично вироблених форм і способів діяльності. Морфофізіологічні особливості мозку і спілкування – умови розвитку дитини. Навчання – рушійна сила розвитку.

Основна закономірність онтогенезу психіки полягає в інтеріорізації дитиною структури її зовнішньої, соціально-символічної (спільної з дорослим і опосередкованої знаками) діяльності. Л.С. Виготський прийшов до висновку: будь-яка вища форма поведінки з'являється у своєму розвитку двічі – спочатку в соціальному плані як колективна форма поведінки, у співробітництві дитини з дорослим, потім – як функція інтрапсихічна (всередині дитини), як певний спосіб її поведінки. У процесі інтеріорізації складається і розвивається свідомість людини.

Процес розвитку вищих психічних функцій – це процес оволодіння зовнішніми засобами культурного розвитку і мислення (мовою, письмом тощо), а також розвитку спеціальних вищих психічних функцій. Суть і зміст культурного розвитку поведінки – глибинні зміни вищих психічних функцій, які відбулися в філогенезі людини. Культура створює особливі форми поведінки, видозмінює діяльність психічних функцій. У процесі історичного розвитку людина змінює способи і прийоми своєї поведінки, виробляє нові форми – специфічні, культурні. Виховання є штучним оволодінням природними процесами розвитку. Воно впливає не тільки на різні процеси розвитку, а й перебудовує усі функції поведінки.

5. Психологія відношень (в.М.Мясищев)

Основою особистості є індивідуально-цілісна система її суб'єктивно-оцінних ставлень до дійсності.

В. М. Мясищев зазначає, що психологічне ставлення – це цілісна система індивідуальних, вибіркових і свідомих зв'язків особистості з різними сторонами дійсності. Діяльність і поведінка однієї й тієї ж особистості кожного конкретного моменту визначаються її ставленням до різних сторін дійсності, видами ставлення, які випливають з історії розвитку особистості, з усієї об'єктивної суспільно-історичної дійсності. Питання про розвиток людини нерозривно пов'язане з формуванням її видів ставлення. Виховання є процесом взаємодії вихователя і вихованця. Взаємовідносини, що існують між ними, відіграють істотну роль у процесі взаємодії та разом з тим є результатом цієї взаємодії.

Діяльність (гра, навчання, праця) для формування основ­них психічних властивостей, які є моральною основою особистості, може бути і нейтральним процесом, якщо між її учасниками не організовані ставлення (відносини, що вимагають взаємодопо­моги, співробітництва).

3. Методи вікової психології.

Вікова психологія як галузь психологічної науки використовує комплекс загальноприйнятих методів дослідження сучасної психології. Так, із загальної психології у вікову перейшли всі методи, що використовуються для вивчення когнітивних процесів і особистості. Із соціальної – за допомогою яких вивчається міжособистісні відносини в різних групах, а також взаємовідносини між дітьми і дорослими.

Класифікація методів вікової психології.

За метою і завданнями дослідження:

1) описові (не експериментальні):

• спостереження;

• бесіда;

• анкета;

• вивчення продуктів діяльності;

2) діагностичні (вимірювальні):

— тести;

3) пояснювальні (експериментальні):

• природний експеримент;

• моделюючий експеримент;

• лабораторний експеримент;

4) перетворюючі (формуючі):

• навчаючий експеримент;

• виховуючий експеримент.

За організацією дослідження:

1. поздовжній зріз (лонгітюдний метод) – дослідження одних і тих самих дітей упродовж тривалого періоду;

2. поперечний зріз – дослідження проводиться на окремих і різних за віком групах дітей. Мета – дослідження особливостей даного моменту формування психіки;

3. комплексне дослідження – використання і поперечних, і поздовжніх зрізів різними дослідниками.

Специфіка предмета психолого-педагогічних досліджень у віковій психології породжує модифікацію у використанні окремих методів. Так, спостереження часто проводиться як щоденні записи (щоденники матері) – послідовна фіксація фактів, що свідчать про психічний розвиток дитини.

Лабораторний експеримент за частотою використання у віковій психології поступається природному. Важливим для вікової психології є формуючий (навчаючий та виховуючий) експеримент. Саме завдяки йому зміни психічної діяльності дітей розглядаються в результаті активного впливу дослідника (часто педагога) на досліджуваного (учня).

Особливе місце серед методів дослідження індивідуальних і вікових відмінностей дітей посідає близнюковий метод, запозичений з диференційної психології. За допомогою цього методу досліджується подібне і відмінне між гомозиготними й гетерозиготними близнюками, що дозволяє вирішити одну з основних проблем вікової психології – взаємозв'язок біологічної та соціальної зумовленості розвитку психіки.

Завдяки близнюковому методу вирішуються проблеми ролі генотипу та середовища в психічному розвитку, біологічно та соціально досліджуються MZ (монозиготні) та DZ (дізиготні) близнюки. Сутність цього методу полягає в при­пущенні рівності середовища для MZ пари, які мають ідентичний (однаковий) генотип, та DZ, у яких генотип не тотожний.

При цьому враховуються такі фактори:

• схожість MZ близнят за ідентичним чинником;

• схожість MZ, яка визначається однаковим оточуючим середовищем;

• несхожість цих близнюків, бо схожість умов завжди відносна, навіть ролі в парі завжди розподілені: є той, який веде (ведучий) і той, кого ведуть;

• схожість, яка створюється самим близнюковим середовищем.

Близнюкова модель — унікальне явище для людської природи. MZ та DZ близнюків, що були розлучені з дитинства, порівнюють з близнюками, що росли разом. Одержані дані (Ньюмен, Фримен, Шилдс, Заззо та ін. лабораторії О. Р. Лурія та Б. М. Теплова) свідчать, що у MZ фізіологічні показники близькі, а особистісні характеристики розрізнюються. Встановлено, що однакова спадковість у MZ близнюків не має (або майже не має) ніякої ролі в розвитку їхнього інтелекту та творчих здібностей.