Законы Ману: загальна характеристика

В джерелах права Стародавньої Індії особливу увагу належить дхармашастрам - збірникам религиозно-правовых розпоряджень. Норми поведінки одночасно наповнені релігійним, моральним правовою змістом. Поява дхармашастр пов'язані з социально-классовым розшаруванням. Перше нагадування про законах Ману належить до 9-му віці е. Сучасним дослідникам закони Ману відомі лише до списків 3-го століття до н.э.

Обсяг - 12 глав, 2685 віршів (вірш на санскриті - шлока). Повне назва - Manavadharmasastra (sastra - одкровення; dharma - розум, ідея, закон, право, моральність, релігія ін.). Тому часто даний пам'ятник іменується “Одкровення царевича Ману”. З такої назви очевидно простежується глибинна зв'язок права і релігії, особливо характерна давньоіндійського суспільства. Закони Ману - це пам'ятник сакрального права.

Законам Ману належить особливу увагу серед дхармашастр. Закони Ману прикріплювали рабство та інших. форми експлуатації. Власне праву присвячені переважно VIII і IX глави. Робиться спроба систематизувати норми права, у своїй змішуються приватні правопорушення і преступления.

На першому плані законів Ману виступає сословно-варновое розподіл суспільства (брахмани, кшатрії, вайшии, шудры + неприкасаемые).

У законах Ману простежується певна логіка викладу матеріалу, але ще немає виділення окремих галузей права, норму права не можна відокремити від релігійної й моральній норми. Вказується наследственно-профессиональный характер варн.

Багато норми спрямовані на охорону власності на рухоме майно, у яких розглядаються договори позики, купівлі-продажу, особистого найму, дарування та інших. Серед гарантій виконання договору - поручництво і бачить запоруку чи заклад. Детально розробляється, але ще зовсім юридично грамотний договір позики, що свідчить про розквіті лихварства. Наймання - раби і наймані робітники згадуються разом, а сам найманої праці презирается, що створює умови найма.

У сімейних отношениях(гл.9) - підлегле становище жінок, багатоженство, несмешение варн.

Архашастра

Каутілья - староіндійський державний діяч, радник царя Чандагупти, котрий жив у четвертому столітті до н.е.

Каутілью вважають укладачем політичного трактату «Артхашастра». Основні свої ідеї, в тому числі й геополітичні, він виклав саме в цьому трактаті.

В цьому трактаті описується ідеальна держава з розгалуженою поліцейською системою і сильною царською владою, для зміцнення якої допускаються будь-які засоби.

Цей твір унікальний своїм жанром -- це повчання царя для правильного управління країною. Це якнайповніше зведення прикладних знань про політику, це енциклопедія індійського політичного мистецтва. Трактат містить положення брахманізму про кастові розпорядження, про необхідність забезпечення закону дхарми суворими покараннями, про перевагу жречества над іншими станами, його монополії на відправлення релігійного культу. У повній відповідності з постулатами брахманізму проводяться ідеї панування спадкової знаті і підпорядкування світських правителів жерцям.

Артхашастра - пам'ятник великої історичної цінності

«Артхашастра є одним з найважливіших літературних пам'ятників, що зберіг виключно коштовні відомості про суспільно-економічний пристрій древньої Індії і систему її державного управління. У цьому історичному трактаті викладені також методи ведення сільського господарства, ремесел і торгівлі, зовнішньої політики і війни, принципи будівництва озброєних сил, питання права і ін.

Вже на самому початку цього пам'ятника вказується, що даний трактат є «єдине керівництво політики, складене на основі витягань з більшої частини того керівництва в політиці, которі були створені древніми вчителями з метою опанування землі і для її охорони» «тому три науки, -- говориться в розділі 2 (главі 5), -- коренем своїм мають науку про державне управління». Ще в розділі 1 (главі 2) «Встановлення місця філософії» дано оригінальне і по тому часу глибоке визначення цій науці. «Філософія тим, що досліджує за допомогою логічних доказів: у вченні про три види -- законне і незаконне, у вченні про господарство -- користь і шкоду, у вченні про державне управління -- вірну і невірну політику -- і досліджує при цьому сильні і слабкі сторони цих наук, -- приносить користь людям, укріплює дух в лиху і в счастії і дає уміння міркувати, говорити і діяти».» [1,538]

Особлива відмінність та історична цінність «Артхашастри» заключається в тому, що в трактаті політика й управління розглядаються не в контексті релігійної моралі, а на підставі державної користі й практичного використання, котрі з часом були взяті як якісна основа суспільно-політичного життя та сприяли у подальшому формуванню світської концепції староіндійської політики.