Ґ) злочини і покарання;

Кримінальне право. У кожному збірнику законів і правил, у кожній дхармі чимало норм стосується кримінального права. З одного боку, вони мають соціально нерівний, тобто класовий характер, а з іншого — в них багато пережитків, звичаїв, традицій ще з епохи первіснообщинного ладу. До них, зокрема, належали: 1) відповідальність сільської общини за злочин, скоєний на її території, якщо злочинця не виявлено; 2) вигнання злочинця чи порушника з общини та ін. Водночас індійське право містить норми, які засвідчували високий рівень розвитку правової думки і права. Так, розрізняли навмисність і необережність при скоєнні злочину, пом'якшувальні й обтяжувальні обставини, співучасть тощо.

У кримінальному праві була розроблена ціла система злочинів: проти релігії, державні злочини, проти особи, честі, проти сім'ї, моралі та ін. За релігійні та державні злочини, зокрема богохульство, перехід в іншу віру, образу богів, бунт, антидержавну змову, повстання, перехід на сторону ворога, зраду державної таємниці карали смертю. Вбивство теж здебільшого карали смертю, його розглядали ще й як релігійний злочин. Водночас брали до уваги такі фактори, як необхідна оборона, необережне вбивство — тоді покарання могло бути пом'якшене.

Суворо карали за тілесні пошкодження: побої, поранення, застосовуючи тілесні покарання, штрафи та ін. Тому, хто піднімав руку або палицю на людину вищої касти, відрізали руку, якщо вдарив ногою — відрубували ногу, якщо плював — відрізали губи, тягав за волосся — відрубували обидві руки. Якщо ж злочинець і потерпілий належали до однієї касти, то за поранення стягували штраф, за покалічення — крім штрафу, винного ще виганяли з поселення.

Суворими заходами охороняли честь і гідність осіб вищих каст. Кшатрій за наклеп на брахмана платив штраф у 100 пан (пан = 9,7 г срібла), вайшій — 150-200 пан, шудру били батогами. За наклеп на кшатрія брахман платив штраф у розмірі 50 пан, вайшій — 25, шуд-ра — 12. Але коли шудра лаяв кого-небудь з вищої касти, йому відрізали язик. За злослів'я на своїх рідних — батьків, братів, сестер, дружину — карали штрафом.

Нещадно карали осіб, котрі вчинили злочин проти власності. Злодія, спійманого на місці крадіжки, карали смертю. За крадіжку з храмів, царських палаців, комор, арсеналів також засуджували до смертної кари, як і за крадіжку слонів, колісниць.

Рівноцінна кара, як і злочинців, чекала на співучасників у злочинах і за приховання злочину. Вигнання загрожувало особі, котра бачила крадіжку і не вчинила жодної протидії. Крадіжку вночі вважали обтяж-ливою обставиною. Винному спочатку відрубували руку, потім садили на палю.

Крадіжку зерна, тварин та інших речей вартістю понад 50 пан карали грошовим штрафом у розмірі 11-кратної вартості вкраденого. За крадіжку худоби у брахмана відрізали частину ноги (ступню).

Велику увагу приділяли боротьбі зі злочинами проти сім'ї та моралі. Навіть за розмову з чужою заміжньою жінкою карали штрафом, а людину з нижчої касти ще й били батогами. За статевий позашлюбний зв'язок з брахманкою вайшій втрачав усе майно, кшатрій платив 1 тис. пан, брахман також платив штраф або його виганяли з даної місцевості; шудру ж карали смертю не тільки за зв'язок з брахманкою, а й з жінкою будь-якої вищої касти. Невірну дружину зацьковували собаками у людному місці, а її співучасника клали на розпечене залізне ліжко.

Отже, покарання були різноманітні та жорстокі. Однак про криваву помсту жодних згадок немає, хоч інші пережитки первіснообщинного ладу були тривкими. Ймовірно, вона була витіснена системою су­ворих державних покарань.

Найпоширенішими покараннями, отже, були: смертна кара — проста і кваліфікована (спалення, посадження на палю, четвертування, заливання горла розтопленою олією або сріблом, затоптування слонами та ін.). Поширеними були й калічницькі покарання (відрізання ніг, рук, пальців, язика, губ, виколювання очей). До тілесних покарань належали побиття батогами, палицями тощо.

Ці покарання здебільшого застосовували до осіб, котрі вчинили злочин проти представників з вищих каст, і від них відкупитись було неможливо. Якщо злочин був учинений представником вищої касти, то покарання були м'якші (ув'язнення, штрафи).

Обтяжливими обставинами при винесенні вироку вважали насильство, повторність, злочини і проступки стосовно осіб з вищих каст; пом'якшуючими — приналежність до вищих каст, необхідна оборона, ненавмисність тощо.

Різниці між цивільним і кримінальним процесами не існувало. Справу починали з ініціативи потерпілого (крім державних і релігійних злочинів). Він же і підтримував звинувачення. Доказами були власне зізнання, для чого до представників нижчих каст могли застосовувати тортури, документи, покази свідків (вартість свідчення залежала від касти свідка). За браком таких доказів вдавались до ордалій, яких було декілька видів: за допомогою води, вогню, отрути, зважування (якщо при повторному зважуванні звинувачений був легший, то вважали його невинним). Велике значення як доказ мали клятви.