45. Показники нерівності доходів.

Соціальна нерівність — це міра нерівномірного роз­поділу матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і вла­ди, а також у життєвому стані різних суспільних груп. Фактичний рівень індивідуального добро­буту й доходів у будь-якому суспільстві нерівний. Необхідно ви­явити основні причини нерівності в доходах. Існує кілька основних причин нерівності в розподілі доходів населення. 1. Відмінності у здібностях і вміннях людей. Люди мають різні розумові здібності, фізичні дані, різну схильність до ризику тощо. 2. Інтенсивність праці. Люди можуть працювати різну кіль­кість годин на день, тиждень, а якщо необхідно — і у вихідні дні. 3. Відмінності у професійних перевагах, видах занять та пра­ці. Різні види діяльності оплачують порізному, серед причин цього явища й різна привабливість праці, й можливі ризики за­хворювань чи навіть загроз для життя. Так, щоб залучити робїтника на непривабливу роботу, йому слід заплатити більше, ніж за аналогічну, але привабливішу роботу. Це може бути оплата праці металурга, шахтаря в порівнянні з іншою діяльністю. 4. Відмінності в освіті і навчанні. У сучасних умовах люди з вищим рівнем освіти (магістри, кандидати наук, доктори наук, доценти, професори) можуть заробляти більше грошей і здобути більш високооплачувану роботу. 5. Інші чинники. Сюди слід віднести такі чинники, як відмін­ності в готовності ризикувати, нерівність у володінні власністю, нерівність у доходах, спричинена нерівністю успадкованого і на­бутого майна; монополія на ринку, везіння, зв'язки, нещастя, дискримінацію за статтю, віком, етнічним походженням. Крайнім проявом нерівності в розподілі доходів є бідність. Бід­ність визначається як неможливість через брак коштів підтриму­вати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в кон­кретний період часу.

46. Сутність зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна політика виникла водночас з появою великих суспільних груп і держав. Вона є центральним перехрестям взаємодії політики і економіки, політичного та економічного світів у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

В операціональному плані зовнішньоекономічна політика (ЗЕП) — це політичний курс дій суб'єктів зовнішньоекономічних відносин і діяльності. Недолік цього визначення полягає в тому, що воно, по суті, зводиться до політичної стратегії суб'єкта в реалізації його зовнішньоекономічних інтересів. Загалом під зовнішньоекономічною політикою розуміють форму політичної організації публічної матеріальної можливості та спроможності соціального суб'єкта формувати й реалізувати його зовнішньоекономічні інтереси та цілі у сфері міжнародних відносин.

Отже, ЗЕП є інтегральним компонентом політики загалом, а також певною мірою її детермінантою. Ідеться насамперед про ЗЕП держави. Відповідно ця політика є функцією політичної та соціально-економічної систем суспільства.

Конкретні напрямки, форми і масштаби ЗЕП визначаються характером і гостротою політичних, економічних та соціальних проблем у будь-якій країні в певний період. Об'єктивна можливість ЗЕП визначається рівнем економічного розвитку, концентрацією виробництва й капіталу, становленням і розвитком міжнародних економічних відносин. Необхідність, що перетворює цю можливість на дійсність, полягає в концентрації проблем, їх розв'язанні державними й суспільними суб'єктами, в усвідомленні того, що внутрішня економічна політика не вичерпує й не задовольняє повною мірою потреб та інтересів особистості, суспільства, держави. У цьому плані вона доповнює і продовжує на міжнародній арені внутрішню економічну політику. Зовнішньоекономічна політика, виконуючи допоміжну і службову функції, це, так би мовити, другий бік внутрішньої економічної політики держави. Зазначимо, що відокремити внутрішню економічну політику від зовнішньої дуже важко, оскільки межа між ними з часом зникає, а у ХХІ ст. дедалі виразніше виявлятиметься тенденція до їх злиття. Нині для нових незалежних держав, наприклад, витрати на оборону країни не тільки переобтяжують державний бюджет, а й обмежують можливості динамічної зовнішньоекономічної діяльності. Отже, вони позначаються і на соціально-економічному розвитку держави. Водночас ЗЕП реалізується в інших суспільних умовах, аніж внутрішня економічна політика. Це випливає вже з того, що міжнародні відносини структурно відрізняються від внутрішніх. Істотним чинником, що обмежує ЗЕП, є міжнародні зобов'язання держав. Отже, ЗЕП не може бути лише продовженням внутрішньої економічної політики, оскільки має певні специфічні ознаки, що відрізняють її від внутрішньої економічної політики. Можна виокремити такі ознаки ЗЕП:

• визначення і реалізація цілей ЗЕП;

• визначення національних інтересів держави та узгодження цих інтересів з інтересами інших держав;

• власне організаційно-інституціональне й концептуальне забезпечення ЗЕП.

Визначення і правомірне розуміння характерних ознак ЗЕП має істотне значення не лише для з'ясування сутності взаємозв'язку і взаємозалежності внутрішньої та зовнішньої економічної політики, а й наукової організації зовнішньоекономічної діяльності.