73. Проблеми збереження національної культурної спадщини.

Функціонування й розвиток суспільства неможливий без збереження культурної спадщини. Під охороною культурної спадщини розуміють систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку, запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, відповідного використання, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини. Головна мета охорони культурної спадщини полягає в збереженні та використанні об’єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисті традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Усі заходи, що здійснюються в межах охорони культурної спадщини, мають бути науково обґрунтовані й спиратись на результати громадської експертизи.

До основних науково обґрунтованих заходів з охорони культурної спадщини належать:

• Виявлення об’єкта культурної спадщини (науково-дослідницькі заходи з метою визначення наявності культурної цінності об’єкта)

• Облік пам’яток (класифікація, державна реєстрація)

• Дослідження (науково-практична діяльність, спрямована на отримання нової інформації про об’єкти культурної спадщини)

• Консервація (заходи, що дають змогу забезпечити об’єкт від подальших руйнувань)

• Пристосування (створення умов використання об’єкта культурної спадщини без зміни притаманних йому властивостей)

• Музеєфікація (приведення об’єкта у стан, придатний для музейного відвідування)

• Реабілітація (відновлення культурних і функціональних властивостей об’єкта)

• Ремонт

• Реставрація

Об’єкти культурної спадщини, що знаходяться на території України, охороняються державою. Але в Україні утворився й дедалі збільшується розрив між так званою офіційною культурою, що фінансується с бюджету, й незалежною та орієнтованою на сучасні потреби культурною діяльністю. Стала хронічною проблема неадекватного фінансового забезпечення галузі культури, суттєво погіршилась економічна структура видатків місцевих бюджетів на ці питання.

74. Українська культурологічна думка в контексті загальноєвропейської культурної традиції.

З кінця ХІХ-поч. ХХ ст українська культура потрапляє в поле світових могутніх течій модернізаційних процесів, які продовжуються і до сьогодні і які суттєво трансформують її зміст, а у 20-х роках зумовили її злет світового значення. Новій соціокультурна реальность, яка складається сьогодні в Україні, пов’язана з просвітництвом, індустріалізацією, відходом від традиційного суспільства. Також для України є характерними такі особливості трансформації, як незавершеність одних модернізаційних процесів та накладання на них інших, що породжує ефект їх суперечливого існування. Перехідний період трансформації українського суспільства і його культури характеризується різноголоссям утворень соціалістичної культури, відтворенням коренів етнічної культури, кристалізацією нового рівня національно-культурної самосвідомості, сучасними явищами модернізаційної культури західного штибу, освоєнням глобалізаційного культурного простору. Формування глобалізації супроводжується західним «культурним імперіалізмом» значною мірою американського зразка.

Для уникнення негативних наслідків зростаючого мультикультуралізму, модернізацій ні зміни мають супроводжуватися попередньою підготовкою ментальності до них.