- •2.1 Загальна характеристика целюлози та її похідних
- •2.2 Набрякання похідних целюлози
- •3. Дослідження реологічних властивостей розчинів пектинів Теоретична частина
- •2.3 Загальна характеристика пектинових речовин
- •3.1 Особливості реологічних властивостей розчинів вмс
- •2.2 Визначення молярних мас вмс
- •Лабораторна робота № 4 Визначення молярної маси пектинових речовин віскозиметричним методом
- •Методика виконання роботи
- •Контрольні запитання
2.2 Визначення молярних мас вмс
Фізико-хімічні властивості ВМС значною мірою залежать від їх молярної маси. Тому працівникам, що мають справу з ВМС, дуже важливо уміти визначати їх молярну масу. Існує ціла низка фізико-хімічних методів визначення середньої молярної маси полімерів. Так, ебуліоскопічний та кріоскопічний методи, що ґрунтуються на визначення молярної маси ВМС за температурами кипіння або замерзання їх розчинів, застосовні лише для полімерів з відносно малими молекулярними масами. Найпоширенішими методом визначення молярної маси ВМС є віскозиметричний, які ґрунтуються відповідно на вимірюванні в’язкості розчину.
Віскозиметричний метод визначення молярної маси ВМС. Дослідження в’язкості розбавлених розчинів полімерів дає непряму інформацію про їх молярну масу. Залежність в’язкості розчинів ВМС від молярної маси характеризується рівнянням Марка-Хаувінка:
,
(2.2.)
де K – константа, характерна для кожного гомологічного ряду, яка залежить від взаємодії молекул ВМС і розчинника; - коефіцієнт, що враховує ступень гнучкості ланцюгів ВМС; його значення змінюються в інтервалі від 0,5, коли часточки мають сферичну форму до 0,9, що характерно для жорстких макромолекул з макромолекулами паличкоподібної форми.
За своїми реологічними властивостям рідини поділяються на дві групи: ньютонівські або ідеально-в’язкі і неньютонівські, для яких закон Ньютона не виконується. До перших відносяться низькомолекулярні розчинники та розчини на їх основі. Їх в’язкість – це величина стала, яка не залежить від напруги зсуву і швидкості течії рідини. Розчини ВМС відносять до неньютоновських рідин: їх вязкість залежить від напруги зсуву і швидкості руху. На реологічних кривих для таких систем спостерігають дві ділянки з сталою величиною в’язкості. Одна з них відповідає незруйнованій структурі макромолекул ВМС у розчині, друга – повністю зруйнованій (рис. 1.2). За наявності великого числа зв’язків між макромолекулами ВМС течія їх розчинів стає зовсім неможливою. Загальноприйнята назва таких систем – драглі.
Рисунок 2.4 – Залежність в’язкості розчинів ВМС від напруги зсуву
Лабораторна робота № 4 Визначення молярної маси пектинових речовин віскозиметричним методом
Обладнання та хімічний посуд: віскозиметр ВПЖ-3; склянки на 50 мл; секундомір; хімічний стакан ємністю 50 мл.
Реактиви та матеріали: водні розчини пектину концентрацій, мас. %: 0,75, 1,0, 1,25. 1,5.
Мета роботи:
Навчитися користуватися капілярним віскозиметром ВПЖ-3.
Визначити в’язкість розчинів полісахаридів різної концентрації.
Побудувати графічну залежність в’язкості розчинів пектину від концентрації.
Визначити молярну масу пектину
Методика виконання роботи
Правила роботи на віскозиметрах марки ВПЖ-3.
П
ід
час вимірювання в’язкості на віскозиметрі
ВПЖ-3, схема якого надана на рис. 1.3, рідина
протікає через капіляр під впливом
власної ваги. Вище і нижче розширення
у віскозиметрі розташовані мітки.
Віскозиметр закріплюють вертикально
в штатив. Рідину, в’язкість якої вимірюють
наливають у хімічний стакан. У рідину
опускають трубку віскозиметру на глибину
2…3 см. Далі за допомогою груші рідину
втягують по капіляру у верхнє розширення
віскозиметру: кран при цьому повинен
бути відкритим. Затягнувши рідину вище
верхньої мітки кран перекривають, щоб
запобігти нефіксованому витіканню
рідини. Підготувавшись до вимірювання
відкривають кран і за допомогою
секундоміру фіксують час, що необхідний
для зниження рівня рідини від верхньої
до нижньої мітки. Потім рідину знову
затягують угору по капіляру і повторюють
вимірювання. Дослід необхідно повторювати
декілька разів, доки не буде одержано
3-5 приблизно однакових значень часу
витікання рідини.
Рисунок 2.5 – Віскозиметр ВПЖ-3
Техніка виконання роботи. З гарячого розчину пектину готують чотири розчини: 0,75; 1,0; 1,25 і 1,5 % по 100 мл кожного. Охолоджують приготовлені розчини до кімнатної температури і за допомогою віскозиметра ВПЖ-3 за вищенаведеною методикою вимірюють їх в’язкість. Вимірювання в’язкості кожного розчину пектину повторюють 3-5 разів, доки не одержують достатньо близькі значення часу витікання розчинів пектину через капіляр. За результатами вимірювань розраховують значення кінематичної в’язкості досліджуваних розчинів пектинів. Значення константи віскозиметру беруть у викладача. Одержані результати вимірювань і розрахунків заносять до табл. 2.2.
Таблиця 2.2 – Кінематична в’язкість розчинів етерифікованого пектину
Концентрація розчину, % |
Час витікання розчину з віскозиметру, с |
Питома в’язкість, |
Приведена в’язкість |
|||
Дослід 1 |
Дослід 2 |
Дослід 3 |
Середнє значення |
|||
0,75
|
|
|
|
|
|
|
1,00 |
|
|
|
|
|
|
1,25 |
|
|
|
|
|
|
1,50 |
|
|
|
|
|
|
Оформлення результатів. Запропонований метод визначення кінематичної в'язкості розчинів пектину полягає в вимірюванні часу витікання певного об'єму рідини під дією сили тяжіння через капіляр відомого діаметру. В’язкість рідини розраховують за формулою:
= kср, , (2.3)
де k – константа віскозиметру, 0,4715 мм2/с2; ср – час витікання рідини з віскозиметру (середнє значення декількох вимірювань) , с.
Одиницею кінематичної в'язкості є сантистокс (1 сСт = 1 мм2/с). Оскільки густина розбавлених розчинів пектину практично дорівнює 1 г/см3, можна вважати, що значення кінематичної в’язкість чисельно дорівнюють динамічній в’язкості.
Далі розраховуємо приведену в’язкість – питому в’язкість віднесену до одиниці концентрації розчину
., (2.4)
За результатами досліджень будують графік залежності кінематичної в’язкості розчинів пектину від концентрації = f(C). Якщо одержаний графік має класичну форму, будують наступний графік пр = f(C), який повинен мати форму прямої, що перетинає вісь ординат в точці, яка чисельно дорівнює характеристичній в’язкості розчинів пектину:
., (2.5) Характеристична в’язкість являє собою приведену в’язкість при нескінченному розбавленні, коли можна вважати, що взаємодія частинок дисперсної фази або макромолекул ВМС практично відсутня.
Дослідження в’язкості розбавлених розчинів полімерів дає непряму інформацію про їх молярну масу. Залежність в’язкості розбавлених розчинів ВМС від їх молярної маси характеризується рівнянням Марка-Хаувінка:
,
(2.6)
де K – константа, характерна для кожного гомологічного ряду, яка залежить від природи ВМС і розчинника, для водних розчинів пектину К = 2,710–4; - коефіцієнт, що враховує ступень гнучкості ланцюгів ВМС; його значення змінюються в інтервалі від 0,5, коли часточки мають сферичну форму до 0,9, що характерно для жорстких макромолекул з макромолекулами паличкоподібної форми, для макромолекул пектину у водному розчині = 0,8…0,9.
