Мікрокредитування бізнесу в Україні.

Мікрокредитування вважається у світі загальновизнаним методом боротьби з соціальною бідністю, забезпечення зайнятості населення, створення нових робочих місць.

Реформування системи банківського кредитування повинно стати одним з ключових напрямів розвитку системи державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу, який має включати в себе такі головні питання:

• Концентрація і збільшення обсягів бюджетної і небюджетної фінансової підтримки малого й середнього підприємництва та системи мікрокредитування широких верств населення.

• Створення гнучкої системи гарантій (поруки) , що дасть можливість активніше залучати до кредитування комерційні банки.

• Збільшення обсягів мікрофінансування і мікрокредитування, що дасть можливості фінансово підтримати тих громадян і суб’єктів підприємницької діяльності, що лише розпочинають свою діяльність.

• Використання можливостей фінансового лізингу і франчайзингу як гнучких фінансових технологій та водночас конструктивних способів ведення підприємницької діяльності , що поєднують інтереси великого і малого підприємництва.

• Розвиток інфраструктури підтримки малого і середнього бізнесу – бізнес-інкубаторів , бізнес-центрів , наукових та інноваційних парків , консалтингових установ тощо.

Принциповим питанням удосконалення банківського кредитування малого підприємництва є створення гнучкої системи гарантій , яка відкрила б можливості кредитування для всіх категорій підприємств. З ним пов’язана процедура й суб’єкт гарантування та питання забезпечення повернення кредиту. Як свідчить практика, існує декілька варіантів вирішення даного питання:

Ризики бере на себе комерційний банк, приймаючи на свій страх рішення з кредитування малого бізнесу. Недолік такого варіанту – його впровадження залежить від вольових якостей та стратегічного бачення керівництва конкретної банківської установи , ефективності його менеджменту , адже сьогодні банки здебільшого не довіряють суб’єктам малого бізнесу і не хочуть брати на себе ризики , пов’язані з їх кредитуванням.

Гарантії забезпечуються спеціалізованими фондами або іншими інститутами підтримки малого підприємництва. При цьому , фінансові ресурси таких установ , які можуть бути залучені з бюджету , спрямовуються не безпосередньо на кредитування , а на забезпечення комерційних кредитів. Недолік такого варіанту – недостатні обсяги бюджетних ресурсів та фінансування таких установ .

Гарантії по кредитах забезпечують державні та муніципальні органи влади для тих малих і середніх підприємств , які працюють у соціально значущих галузях економіки, беруть участь у виконанні державних замовлень, виконують заходи в рамках регіональних програм соціально-економічного розвитку територій та населенийх пунктів. Недолік такого варіанту – низький рівень залучення малих підприємств до виконання державних і муніципальних замовлень та необхідність розширення такої практики на центральному і регіональному рівнях.

Створення комерційних схем гарантування по кредитах для малого підприємництва – запровадження продажу гарантій як форми вкладання капіталу з метою отримання прибутку. Недолік такого варіанту – схеми комерціалізації гарантій ефективно застосовуються в розвинених ринкових країнах , але в Україні їх важко впроваджувати через поки що високу степінь ризиків ведення підприємницької діяльності в сфері малого підприємництва та загальну високу вартість процедур ведення бізнесу , а також через вкрай недостатні обсяги фінансово-кредитних ресурсів.

За статистикою комерційних банків, практично всі вони кредитують малий бізнес. Але на практиці – їм вигідніше давати позики постійним, великим клієнтам. Тут менше ризику і більше зиску, адже адміністрування кредиту, скажімо, розміром в 2 тис. грн. рівноцінне адмініструванню кредиту в 100 тис. грн. До того ж, банківська система кредитування в принципі вимагає забезпечення кредиту обов’язковою заставою. Переважно, в якості такої застави виступає майно, до того ж, застава повинна бути вдвічі більшою за позику. Такого майна у підприємця і звичайної людини часто взагалі немає.

Певний досвід практики мікрокредитування існує в рамках програм з міжнародними кредитними лініями. Хоча визначення «мікро» до такої позики не дуже й підходить, адже середня сума, на яку погоджуються банки, становить близько 10 тисяч доларів. До того ж кредитний портфель складають виключно гроші в іноземній валюті.

Специфіка мікрокредитування вимагає зовсім іншого підходу до механізму надання кредиту, але досі значна частина проблемних питань розвитку кредитного ринку залишається невирішеною. Перш за все, необхідно вдосконалити законодавчу базу, яка регулює правові та фінансово-кредитні відносини в аграрному секторі та подальший розвиток кредитних інституцій. Так, невирішеними лишаються питання власності на землю, нерозвиненості ринку землі, зношеності та моральної застарілості основних фондів. Відомо, що відсутність ринку землі унеможливлює її використання як заставу для отримання кредиту, що стримує розвиток довгострокового кредитування.