Тема 4.3. Типи політичної культури. Політична субкультура

В сучасній науці існує декілька класифікацій типів політичної культури. Найбільш поширеним є розподіл політичної культури на три основних типи, представлений класиками теорії політичної культури – американськими вченими Г. Алмондом і С. Вербой. Виходячи з орієнтації особистості на включення у політичний процес, вчені виділили три "чисті" (або ідеальні) типи політичної культури:

• патріархальний тип культури;

• підданський тип культури;

• а

  Сідней Верба

  ктивістський тип культури.

Для патріархального (традиційного) типу культури характерні орієнтації людей на місцеві цінності – общину, рід, клан. При цьому політичні знання практично відсутні, а політичні орієнтації не відділені від економічних та релігійних. Індивід з патріархальною культурою орієнтується на конкретних особистостей – вождів, лідерів, є байдужим до державної влади, нічого від неї не очікує, адже він ще не співвідносить своє існування із політикою державної влади.

____________________________________________________________________

“ В таких суспільствах немає спеціалізованих політичних ролей. Лідери, вожді, шамани - це змішані політико-економіко-релігійні ролі. Для членів таких суспільств політичні орієнтації щодо цих ролей не відділені від релігійних або соціальних орієнтації. Патріархальні орієнтації також містять у собі відносну відсутність очікування змін, що ініціюються політичною системою. Члени патріархальних культур нічого не очікують від політичної системи. Навіть великомасштабні і більш диференційовані політичні системи можуть мати в своїй основі патріархальну культуру. Але відносно чистий патріархалізм більш ймовірний у простих традиційних системах.”

(Г. Алмонд, С. Верба “Громадянська культура і стабільність демократії”)

________________________________________________________________________________

Підданський тип політичної культури (або культура підкорення) характеризується пасивним ставленням громадян до політичної системи. Особистість, маючи певні політичні знання та певні політичні орієнтації, не залучена до політичного життя суспільства. На відміну від патріархального типу, особистість з підданським типом культури орієнтована на політичну систему, пов’язує з нею певні очікування, але вона ще не готова до взаємодії із владою, підкоряється їй в силу традиції або страху перед санкціями.

___________________________________________________________________

“ В такій культурі існують стійкі орієнтації відносно диференційованої політичної системи і відносно того, що система дає "на виході", але орієнтації щодо специфічних об'єктів "на вході" системи і щодо себе як активного учасника дуже слабкі. Суб'єкт такої системи (підданий) усвідомлює існування урядової влади і почуттєво орієнтований на неї, можливо пишаючись нею, можливо не люблячи її й оцінюючи її як законну або незаконну. Але ставлення до системи взагалі й до того, що вона дає "на виході", тобто до адміністративної сторони політичної системи, це відношення в основі своїй пасивне, це обмежена форма знання й участі, що відповідає підданській культурі. Ми говоримо про чисті підданські орієнтації, що найбільш ймовірні в суспільствах, де немає сформованих структур "на вході", які були б диференційовані від інших елементів системи.”

(Г. Алмонд, С. Верба “Громадянська культура і стабільність демократії”)

________________________________________________________________________________

Активістський тип політичної культури (політична культура участі) відрізняється орієнтованістю громадян на політику, активним залученням індивідів до політичного життя. Громадяни через вибори, групи інтересів, партії формулюють свої інтереси і завдають вплив на політичний процес.

____________________________________________________________________

“ Політична культура участі - це культура, в якій члени суспільства виразно орієнтовані на систему взагалі, а також як на політичні, так і на адміністративні структури і процеси; іншими словами, як на "вхідний", так і на "вихідний" аспекти політичної системи. Індивідуальні члени такої політичної системи можуть бути сприятливо або несприятливо орієнтовані на різні класи політичних об'єктів. Вони схиляються до того, щоб орієнтуватися на "активну" власну роль у політиці, хоча їх власні почуття й оцінки таких ролей можуть варіюватися від прийняття до заперечення..”

(Г. Алмонд, С. Верба “Громадянська культура і стабільність демократії”)

________________________________________________________________________________

В реальному політичному житті політична культура будь-якого суспільства являє собою комбінацію з кількох типів культур. Спираючись на результати порівняльного дослідження політичних культур низки сучасних країн, Г. Алмонд і С. Верба встановили певне співвідношення представників вказаних типів культур в різних політичних системах (табл. 4.1).

Табл. 4.1.Співвідношення типів політичних орієнтацій у різних політичних системах

%	демократична індустріальна політична система	авторитарна індустріальна політична система	авторитарна перехідна політична система	демократична доіндустріальна політична система
100	активістський	активістський	активістський	активістський
90		підданський	підданський	підданський
80
70
60				патріархальний
50
40	підданський
30			патріархальний
20
10	патріархальний	патріархальний

Отже, згідно з концепцією Г. Алмонда і С. Верби, ідеальні типи політичних орієнтацій в чистому виді на практиці не зустрічаються, вони співіснують, не витісняючи один іншого. Тому вчені вводять поняття "громадянської культури" як змішаної політичної культури. В її межах більшість громадян можуть бути активними в політиці, тоді як інші мають більш пасивну роль – роль підданих. Політична діяльність представляє собою лише частину інтересів громадянина, причому, як правило, не найважливішу. Збереження інших орієнтацій обмежує ступень його входження у політичне життя й утримує політику в необхідних межах. Більш того, орієнтації патріархальної і підданської політичної культури не тільки співіснують із орієнтаціями учасника, вони впливають на них та змінюють їх. Суспільні та міжособистісні зв’язки мають тенденцію взаємодіяти та впливати на характер політичних орієнтацій, роблячи їх менш гострими, адже пов’язані із груповими, а також загальносоціальними і міжособистісними орієнтаціями, політичні орієнтації стають не лише похідними від чітко виражених раціональних принципів.

____________________________________________________________________

“ Громадянська культура – це, насамперед, культура лояльної участі. Індивіди не тільки орієнтовані "на вхід" політики, на участь у ній, але вони також позитивно орієнтовані на "вхідні" структури і "вхідні" процеси. Іншими словами, використовуючи введені нами терміни, громадянська культура - це політична культура участі, у якій політична культура і політична структура знаходяться в згоді і відповідають один одному.”

(Г. Алмонд, С. Верба “Громадянська культура і стабільність демократії”)

________________________________________________________________________________

Інший принцип класифікації пропонує представник функціонального підходу Е. Вятр, що поділяє політичні культури за типами політичного режиму на тоталітарну, авторитарну та демократичну.

Для тоталітарної політичної культури характерні:

• заідеологізованість політичної свідомості;

• відданість лідеру, культ влади;

• формування політичних стереотипів і міфів;

• примусова (мобілізаційна) політична участь.

Авторитарна політична культура відрізняється від тоталітарної такими ознаками:

• відсутністю обожнення влади, любові до політичних лідерів;

• відчуженістю особистості від політики, пасивним ставленням населення до влади, аполітичністю.

Для демократичного типу політичної культури характерні:

• додержання законів, відкритість і прозорість дій органів влади;

• активна участь громадян у політиці;

• пріоритет прав людини, орієнтація на знання і професіоналізм.

____________________________________________________________________

“ Розглядаючи проблеми політичної культури, ми виходимо з того, що в стабільних політичних системах політичні структури і політична культура підкріплюють один іншого. Складно підтримувати демократію в країні, де немає націлених на активну участь демократів, так само як трудно зберегти авторитарну держави, якщо громадяни стали політично досвідченими і прагнуть до участі в політичному житті… Виникає питання: чи є демократична громадськість породженням демократії, або ж, навпроти, наявність відповідної політичної культури призводить до появи демократичної політичної системи? Безумовно, взаємозв’язок тут двосторонній”.

(Г. Алмонд, Дж. Пауелл, К.Стром, Р. Далтон “Порівняльна політологія сьогодні”)

________________________________________________________________________________

Представник комунікативного підходу до вивчення політичної культури К. Поппер розрізняє відкритий і закритий типи політичної культури. Закритий тип політичної культури характеризується орієнтацією на власні цінності і норми, нездатністю до комунікації. Для відкритого типу політичної культури характерні здатність до розвитку, модернізації, обміну цінностями, сприйняття політичного досвіду інших культурних систем.