Тема 6.3. Культура середньовіччя та Відродження

Середні віки – велика епоха людської історії, яка охвачує приблизно V – XV століття. Культура європейського середньовіччя виникла на звалищі Римської імперії. Послаблення і руйнація центральної імперської влади супроводжувалось заколотами, війнами, занепадом моралі і господарською розрухою. У цій атмосфері всезагального безпорядку вирішувалась доля європейської культури. Три сили визначали її майбутнє.

Перша з них – це традиції греко-римської культури, що занепадали. Вони зберігались у небагатьох культурних центрах, де ще теплилось життя – в античних храмах, бібліотеках і художніх майстернях. Серед прибічників цих традицій були високоосвічені люди, але нових ідей, які б змогли завоювати широке визнання, на основі еллінізму вони виробити вже не могли.

Другою силою був дух варварства. Носіями її були різні народи, які заселяли провінції римської імперії і ті, що нападали на неї зовні. Вони були войовничі і злі, ідеали і цінності античного світу були їм чужі і незрозумілі. Якби їм вдалось не тільки розгромити римську державу, але і запровадити у ній свій образ життя, то Європа стала б місцем перебування диких орд напівкочевників. Антична культура зникла б з лиця землі так, як це відбулося з культурою стародавнього Єгипту. Але дух варварства все ж навряд чи мав серйозні можливості укріпитися на європейській землі. Духовний світ варварських народів був досить примітивним і бідним і він не зміг протистояти більш розвинутим формам духовного життя, які привніс у свої провінції Рим. Франки, англи, готи, вандали, лангобарди, нормани хвилями насувалися на європейські землі, але, завойовуючи їх, змішувались з місцевим населенням і більше переймали від нього звичаї і віру, ніж поширювали свої.

Християнство було третьою і самою могутньою із сил, що визначала шлях культурного розвитку Європи. Від іудаїзму воно успадкувало не тільки ідею Єдиного Бога (монотеїзму) і Старий Заповіт, але й елементи стародавніх східних культів, які лягли в основу його догматів. Разом з цим вчення Христа формувало у свідомості людей принципово нові гуманістичні установки.

Таким чином, християнство являло собою свіжу течію, здатну вдихнути нове життя у культуру Європи. Проте, ця перемога була нелегкою. У самому християнстві було багато напрямків у яких так чи інакше відбивався вплив переможених ним сил. Досить згадати, що у цій боротьбі християнські богослови змушені були включити ідеї античної філософії до своїх догматів. Великий вплив на християнство мали ідеї Філони та Сенеки. Олександрійський філософ Філона висунув ідею про природжену гріховність людини, про необхідність врятування душі за допомогою аскези та страждання. Ним було розроблено вчення про Логос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон вчив, що месія має ім'я Логос (від грец. logos – слово), що месія сам є Богом.

Понад п'ятсот років (“темні століття”, як інколи називають VI – X ст.) тривав період становлення нової культури. Тисячний рік може бути умовно прийнятий за віху, від якої розпочався період її зрілості.

_______________________________________________________________________________

“ Середні віки долучилися до теології і перетворили на її підрозділи усі інші форми ідеології: філософію, політику, юриспруденцію... Внаслідок цього будь-який суспільний і політичний рух змушений був приймати теологічну форму... Почуття мас сповнені були виключно релігійними ідеями".

(Ф. Енгельс “Л. Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії”)

________________________________________________________________________________

Тривала і уперта боротьба з греко-римським і варварським язичеством придала специфічну зовнішність середньовічному християнству і усій започаткованій на ньому середньовічній культурі. Християнство вивело народи Європи із варварського стану, але при цьому саме по-варварськи розправлялось зі своїми супротивником. Воно відкидало античні ідеали мудрості, краси і боротьби, протиставляючи їм проповіді нікчемності розуму людини, гріховності її плоті.

Починаючи з отців церкви, богослови постійно підкреслювали недовіру до людського розуму, визнавали пріоритет віри над розумом, підкреслювали небезпеку “умоглядності”. Античне возвеличення розуму було замінено його приниженням. Наслідком цього був розквіт ірраціоналізму і містики. Середньовічна людина була схильна керуватися у житті не стільки логічними міркуваннями, скільки догматичними установленнями. Вона більше довіряла таємничим знакам і символам, містичним провидінням і розповідям, аніж самостійному критичному мисленню. Уся природа здавалась їй символом вищого невидимого світу. Символом всесвіту вважався церковний храм - “дім Божий”, купол якого сприймався як небесна сфера, портал – як “небесні ворота” тощо. Таємний символічний смисл надавався окремим речам і магічним діям. Вважалось, що зображені речі чи виголошені слова мають особливу чудодійну силу. Так, уже у ранніх християн особливою увагою користувалось зображення риби – з тієї причини, що на грецькій мові слово риба складається із букв, з яких починається п'ять слів: Ісус Христос, син божий, спаситель. Люди жили у атмосфері чуда, що сприймалось ними як реальність. Самостійно мисляча особистість була розвинута відносно слабо, колективна свідомість домінувала над індивідуальною.

Церква категорично осуджувала античний культ тіла, як гріховний, вимагаючи піклуватися про душу, а не про тіло. Замість цього вона проголошувала культ аскетизму, який став характерною рисою середньовічної культури. Прославлялися пустельники, які відмовлялись від будь-яких чуттєвих задоволень. Особливо гріховними вважались сексуальні насолоди. Середньовічна церква визнавала їх лише заради народження дітей. Вже сам вигляд оголеного тіла викликав у віруючих обурення. Середньовічний ідеал краси протилежно відрізняється від того, який постає перед нами у грецьких статуях: худа, площинна постать з тонкими руками і ногами, вузькими опущеними плечима і виснаженим обличчям, на якому виділяються очі, спрямовані кудись у невідомий духовний світ.

Шанобливе відношення до грецької науки і заперечення античної чуттєвості; християнське милосердя і жорсткі переслідування єретиків і язичників; витончені богословсько-схоластичні дискусії про таємниці християнського вчення і непроглядне неуцтво народу, для якого ця мудрість не мала абсолютно ніякого значення; варварська зневажливість до людської особистості і християнське піклування про спасіння душі – все це зумовило зміст релігійної свідомості в епоху Середньовіччя.

________________________________________________________________________________

“ На відміну від античного ідеалу пластичної краси християнство поставило перед мистецтвом завдання зосередитись на духовному змісті образів. Головною метою мистецтва стає передача внутрішнього, зовні невидимого смислу речей. Фізична краса не є тепер для християнського образу обов’язковою, але поза станом сильного одухотворення вона не може існувати. Кожен художній образ сприймається як конкретний і, у той же час – як багатозначний символ. Перед художником стоїть завдання відтворити умоглядні символи, трансцендентні образи за допомогою ілюзорних, наочних художніх засобів; дати відчути у своєму творі духовний устрій "потойбічного" світу, намалювати незображуване, раціональними засобами відобразити ірраціональне”.

(О. Попова “Раннє християнське мистецтво ІІ-V ст.”)

________________________________________________________________________________