1. Філософія в Києво-Могилянській академії

Погляди вчених Києво-Могилянської академії

• Філософія – це система дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних Богом, а також як дослідницю життя і доброчесності;

• істину слід шукати на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи;

• здобуття істини є результатом складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях – чуттєвому і раціональному;

• простір є невід’ємним від речей і середовища, а час – послідовною тривалістю кожної речі, простір і час невіддільні від природних сил;

• пріоритетне значення має розум; останній здійснює значний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом;

• вирішальне значення для успіху пізнання має метод, що застосовується дослідником. Науковий метод – це спосіб організації процесу пізнання, який дозволяє перейти від вже відомого до невідомого;

• сенс життя – у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро; при цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних.

2. Світо́гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами.

За визначенням бельгійського філософа Апостеля світогляд включає сім елементів:

1. Онтологію — описову модель світу

2. Пояснення світу

3. Футорологію, відповідь на запитання, куди ми йдемо.

4. Цінності, відповіді на етичні питання — відповідь на запитання, що слід робити.

5. Праксеологію або методологію або теорію дії — відповідь на запитання, як досягти мети.

6. Епістемологію або теорію знань, відповідь на запитання, що є правдою, а що ні.

7. Етіологію — пояснення походження й структури світогляду

Типи світогляду

• міфологічний - для поглядів властивий синкретизм, тотемізм, фетишизм, магія тощо.

• релігійний - особлива форма усвідомлення світу, яка не потребує обґрунтування і доказів.

• науковий - усвідомлення світу через отримання істинних знань, відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

• мистецький - форма суспільної свідомості, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів.

• філософський - форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу.

3.Філософією епохи Відродження називається сукупність філософських напрямків, що виникли і розвивалися в Європі в XIV – XVII ст., які об’єднував антицерковнні і антисхоластичнні напрямок, спрямованість до людини, віра в її великий фізичний і духовний потенціал. Людське тіло вважалося таємницею та оголошувалося гріховним. Людина, її почуття, думки, усе життя вважалося нікчемним перед величчю Бога, святістю служителів церкви, безсмертям душі. Мистецтво та література Відродження, на відміну від теології, гуманістично «реабілітували» людину, утверджували її права на почуття, на думку, оспівували не небесне, а земне кохання, красу людського тіла.

Основними напрямками філософії епохи Відродження були: гуманістичний;

• неоплатонічний;

• натурфілософський;

• реформаційний;

• політичний;

• утопічно -

соціалістичний.

Характерні риси:

1)антропоцентризм і гуманізм;

2)опозиція до Церкви і церковної ідеології;

3)зміщення основного інтересу від форми ідеї до її змісту;

4)великий інтерес до соціальних проблем, суспільства і держави; індивідуалізм;

5)широке розповсюдження ідеї соціальної рівності.

Варіант 3

1) Німецька філософія ХІХ в. - унікальне явище світової філософії.

Унікальність німецької філософії в тому, що трохи більше, ніж за 100 років їй вдалося:

• глибоко дослідити проблеми, що століттями переймали людство, і прийти до таких висновків, що визначили весь майбутній розвиток філософії;

• сполучити в собі майже всі відомі в той період філософські напрямки - від суб'єктивного ідеалізму до вульгарного матеріалізму й ірраціоналізму;

• відкрити десятки імен видатних філософів, що ввійшли в "золотий фонд" світової філософії (Кант, Фіхте, Гегель, Маркс, Енгельс, Шопенгауер, Ніцше й ін.).

У цілому в німецькій філософії XIX в. можна виділити наступні основні напрямки:

• німецька класична філософія (перша половина XIX в.);

• матеріалізм (середина і друга половина XIX в.); .

• ірраціоналізм (друга половина і кінець XIX в.), "філософія життя".

Німецька класична філософія одержала особливе поширення наприкінці XVIII - першій половині XIX вв. Її основу склало творчість п'яти найбільш видатних німецьких філософів того часу:

• Іммануїла Канта (1724-1804); .

• Иоганна Фіхте (1762 - 1814);

• Фрідріха Шеллинга (1775 - 1854);

• Георга Гегеля (1770 -1831);

• Людовика Фейєрбаха (1804 - 1872).

У німецькій класичній філософії були представлені три ведучих філософських напрямки:

• об'єктивний ідеалізм (Кант, Шеллинг, Гегель);

• суб'єктивний ідеалізм (Фихте);

• матеріалізм (Фейєрбах).

Німецька класична філософія розробила кілька загальних проблем, що дозволяють говорити про неї як про цілісне явище. Вона:

• повернула увагу філософії від традиційних проблем (буття, мислення, пізнання й ін.) до дослідження людської сутності;

• особливу увагу приділила проблемі розвитку;

• значно збагатила логіко-теоретичний апарат філософії;

• глянула на історію як цілісний процес.