1. Свобода людини, її більша цінність порівняно з природою і соціальними інститутами – це те гасло, з яким людина Нового часу йде в майбутнє. Знаряддям досягнення свободи є знання.

Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії:

• філософія починає розвиватися у діалозі із різними науками, які активно формуються та розвиваються в цю епоху;

• філософія Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх диференціацій: виникають національні та релігійні філософії, які тепер пишуться не єдиною церковною мовою, а національними мовами; формуються деякі нові філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропологія, історія філософії, методологія та ін.;

• розгалуження філософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації – утворюються так звані “філософські системи”, досить типові для даної епохи.

Філософія Нового часу мала свою специфіку:

• матеріалістину направленість;

• великий інтерес до соціально-політичних проблем;

• панування емпіризму над раціоналізмом.

Філософія нового часу. Раціоналістична філософія Декарта

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію ХVI–XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формується в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.

Філософія Нового часу мала свою специфіку: матеріалістичний

напрямок; великий інтерес до соціально-політичних проблем; панування емпіризму над раціоналізмом.

Засновником раціоналізму вважають Рене Декарта – видатний французький філософ і вчений-математик.

Раціоналісти вважали, що емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер. За допомогою відчуття людина сприймає світ залежно від обставин, і тому надії слід покладати на розум. Р. Декарт стверджував, що “пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки“.

2. Діалектика – визнана в сучасній філософії теорія розвитку всього сущого і заснований на ній оснований на ній філософський метод. Діалектика теоретично відбиває розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання й інших аспектів дійсності через:

• закони діалектики;

• категорії;

• принципи.

Головна проблема діалектики – що таке розвиток?

Розвиток – загальна властивість і найголовніша ознака матерії: зміна матеріальних і ідеальних об'єктів, причому не проста (механічна) зміна, а зміна як саморозвиток, результатом якого є перехід на більш високу ступінь організації.

Розвиток – найвища форма руху. В своє чергу, рух – основа розвитку.

Рух – також являється внутрішньою властивістю матерії і унікальним явищем навколишньої дійсності, оскільки рух характеризується цілісністю, неперервністю і одночасно наявністю протиріч (тіло, що рухається, не займає постійного місця в просторі – у кожен момент руху тіло знаходиться у визначеному місці й одночасно вже не знаходиться в ньому). Рух також є способом зв'язку в матеріальному світі.

Основними принципами діалектики є:

• принцип загального зв'язку;

• принцип системності;

• принцип причинності;

• принцип історизму.