Теорія прийняття політичних рішень (тппр)

Період виникнення і етапи розвитку

Філософські засади

Теоретичні засади

Методи

Предмет

дослідження.

Застосування

Представники і роботи

Основні підходи до осмислення ППР

Основні підходи при розробці моделей репрезентації інтересів соціальних агентів

Основні моделі прийняття рішень

30-40-і рр. - як відповідь на економ. кризу 1929-32 рр. для управління в кризових ситуаціях. Етапи розвитку ТППР (Дегтярьов): I - формування вихідних підходів і концептів - 40-60-і рр.. II - інституціоналізація терії, як наукової дисципліни - 60-70-і рр. III - розвиток теоретичних і емпірічних досліджень - з 80-х рр. - наш час (з'являються нові теорії).

В основі ТППР лежить біхевіо-ралізм і ТРВ. - Утилітаризм - Неокласична теорія (роль взаємного обміну між людьми ми). - Позитивізм. - Методологічний індиві-дуалізм. Одні вчені роблять акцент на цілісній організаційності (холістський підхід або моноагрегатний), інші - орієнтуються на поліагрегатний підхід, заснований на фрагментації організації. До "холістсmських" можна віднести:   • концепції обмеженої раціональності (Г. Саймон та ін), • мережевої структури (Д. Ноук, Х. Хекло) • динамічного циклу (Д. Андерсон, Б. Дженкінс та ін) • організаційно-ного інституціо націоналізму (Д. Марч, Д. Олсен і ін.) У поліагрегатний кластер входять: • моделі біхевіоралізму (Г. Лассуелл, Д. Лернер та ін) • всеосягнутої раціональності (К. Ерроу, Е. Даунс) • інкремента-лізм (Ч. Ліндблом, І. Дрор) • групової репрезентації (Р. Даль, Ф. Шміттер та ін)

Термін «прийняття рішень» ввів Лассуел в 1950 р. Лассуел відносить термін до політико-управлінської дисципліни. У 2-й п. 20 ст. в США з'являється нова галузь - політичне управління. Складається він з 3-х складових соціально-гуманітарних дисциплін: 1 - соціально-політичні науки (політологія, соціологія, екон. науки); 2 - когнітивно-епістемологічні науки (філософія, інформ-комунікативні дослідження, психологія); 3 – менеджері альні науки (держ. адміністрування, організаційна теорія, загальний менеджмент). - Математика - Статистика - Менеджмент - Філософія

- Державне адміністрування (якими способами людям вдається змусити цілу організацію служити їх цілям) - Психологія (як людина використовує свідомість при вирішенні проблем) - Економіка (як зроби-ти такий вибір між альтернативами, щоб отримати максимум вигоди) Засновник ТППР - економіст Герберт Саймон-робота «Ад-міністративна поведінка: Дослідження процесу прийняття рішень в адміністративних органах» (1947) В цілому, в основі ТППР лежить 23 наукових дисципліни, які Дрор підрозділяє на 4 групи: 1) традиційні (історія, право та ін.); 2) соціальні (психо-логія, соціологія, політична і економічна

науки тощо); 3) нові міждисциплінарні галузі (менеджмент, системний аналіз, дослідження конфліктів і комунікацій тощо); 4) абстрактні науки (логіка і семантика, філософія та етика, математика і статистика).

- Аналіз емпіричних даних    - Математичні та кібернетічні методи - Моделювання - Статистичний метод - експертні методи - Ситуаційно-ний аналіз та ін.

- Державна політика -владні відносини і розподіл влади - «Публічна політика» - Реформування-ня систем -кризове управління - Механізми прийняття полі-тичних рішень - Вплив на прийняття політ. рішень - Реалізація політичних рішень (особливості в різних політичних режимах, від рівнів політики) - Аналіз ситуа-ції та підготовка проектів, здійснення їх на практиці

Гарольд Лассуел (1902-1978) - американський політолог, представник біхевіоризму в політичній науці. Осн. роботи: «Влада і особистість» (1948), «Політична орієнтація» (1935), «Політика: хто отримує, що, коли, як» (1936), «Демократія через громадську думку» (1941). Осн. зміст його біхевіоралістської моделі зводиться до психоаналітичного «виправдання» прийняття політ. рішень. Вклад у розвиток ТППР: 1. Лассуел будує свою модель на спільному аналізі, як всіляких громадських інститутів, їхніх інтересів, так і поведінкових мотивів осіб, які беруть участь у прийнятті політичних рішень, віддаючи останнім пальму першості в політико-управлінському процесі. 2. Створює шестиступінчасту схему прийняття рішень. Весь процес прийняття політ.рішень Г. Лассуелл розбиває на шість етапів:    1) Постановка практичного завдання і збір інформації про неї;    2) Пошук всіляких альтернативних шляхів вирішення завдання;    3) Вибір найкращої альтернативи;    4) Попереднє переконання у правильності рішення тих, на кого воно спрямоване;    5) Оцінка ефективності рішення;    6) Оновлення, перегляд або скасування рішення. 3. Робить спробу поєднати в біхевіоралістській моделі індивідуальні інтереси і мотивацію особи, яка приймає рішення з одного боку і соціуму, в особі держави і громадських інститутів з іншого. Т.ч., біхевіоралістській підхід Гарольда Лассуелла служить класичною відправною точкою в аналізі прийняття політичних рішень з дескриптивних позицій і є базою для багатьох дослідників у даній області. Герберт Саймон (1916-2001) - американський вчений в галузі соціальних наук. Лауреат Нобелівської премії з економіки (1978). Осн. роботи: «Вимірювання муніципальної діяльності»: (1938, співавт.); «Техніка муніципального управління» (1947); - «Адміністративна поведінка: дослідження процесів прийняття рішень в адміністративних організаціях» (1947), «Державне управління» (1950) ; «Організації» (1958), «Нова наука управлінських рішень (1960),« Есе про структуру моделей соціальних наук »(1963),« Форма автоматизації »(1965),«Науки штучного »(1969),« Вирішення проблем людиною » (1972), «Моделі обмеженої раціональності» (тт. 1, 2 - 1982, т. 3 - 1997), «Моделі мого життя» (1991) та ін. Вклад у розвиток ТППР У коло наукових інтересів Саймона входили економіка, управління, комп'ютерні дослідження, психологія та філософія. Його роботи в цих областях об'єднують питання прийняття рішень людьми і самі процеси вирішення проблем, а результати були використані при аналізі соц. і політ. інститутів. Одним з перших гуманітаріїв у світі Саймон застосував комп'ютери для моделювання процесів мислення та пізнання, а потім зайнявся штучним інтелектом. Останні роботи в основному були з когнітивної психології і комп'ютерного моделювання пізнання, філософії науки. Вчений називав себе «математиком-суспільствознавцем», тому що прагнув надати соціальним, особливо політичним, наукам строгий математичний базис. Став одним із творців теорії організацій, яка застосовується до будь-яких великих структур, включаючи корпорації. Розробив концепцію обмеженої раціональності. Опис ключової роботи. Книга «Адміністративне поведінка», створена на стиках суспільствознавства і природознавства, економіки та політології. У книзі, яка розглядала гол. об. прийняття рішень в рамках фірми, Саймон запропонував новаторській підхід, при якому враховувалося різноманіття факторів у справі прийняття рішень та їх психологічний контекст; замість однофакторної моделі максимізації вигоди він висунув модель мінімізації ризику. Він також виявив, що окремі люди видають обмежено раціональні рішення на основі попередньо зібраної, завжди неповної інформації. Саймон критикував модель гіперраціональності, прийнятої в сучасній теорії ігор і неокласичній економтеоріі, протиставивши їй модель обмеженої раціональності: обмеження властиві самій природі людини - її мислення і знання не ідеальні. Виходячи з цього, вчений спробував розробити способи подолання труднощів у процесах прийняття рішень, які пов'язані з людським фактором, в т.ч. допомогою «процедур запрограмованого прийняття рішень» - ряду технічних прийомів, орієнтованих на оптимізацію політичних і управлінських дій. Чарльз Ліндблом (р. 1917) - американський політолог, економіст Осн. роботи: "Наука просування до кінця" (1959) - поклав основу інкременталістській моделі прийняття рішень. «Стратегія прийняття рішення» (спільно з Д. Брейбруком) - використовував поняття «розділений інкременталізм», під яким розумів - метод прийняття рішення, при використанні якого відбувається порівняння не дуже складних публічних політик, які мало чим відрізняються один від одного, кожна з яких не переслідує великої мети, вони впроваджуються шляхом проб і помилок, мета виходить із наявних засобів і ресурсів. «Політика і ринки» (1977) - довів, що урівноваження інтересів не відбувається: центральні ролі в прийнятті рішень належать бізнесу і ринку. Вклад у ТППР - Представник плюралістичного підходу до прийняття рішень. - Прийняття рішень розумів як визначення цілей, вибір альтернатив, порівняння варіантів політіки - Критикував раціональний метод прийняття рішень - Запропонував інкрементальну модель прийняття рішень. «Метод гілок» (інкрементальний підхід). Суть: поступовий приріст шляхом додавання малих величин) - суб'єкти управління прагматично відбирають найбільш прийнятний варіант, причому плануються невеликі конкретні кроки для досягнення мети і перевага віддається прийнятним, а не максимально ефективним варіантам. Ця модель спрощує процес прийняття рішень. Аміатан Етціоні (р. 1929) - американський соціолог, засновник і визнаний лідер напрямку, що одержав назву «комунітаризм». Осн. роботи: «Порівняльний аналіз складних організацій» (1961), «Сучасні організації» (1964), «Соціальні проблеми» (1976), «Відповідальне суспільство» (1991), «Моральні виміри: до нової економіки» (1988); «Дух спільноти: Права, відповідальність та порядок денний комунітаризму» (1993), «Нове золоте правило: співтовариства і мораль у демократичному суспільстві» (1996), «Межі приватності» (1999), «Монохромний суспільство» (2001), «Майбутнє : Дорога до хорошого суспільству »(2001) та ін. Вклад у розвиток ТППР. Влада розглядається в позитивному заставі: як засіб досягнень-вання поставлених цілей і як мобілізація персоналу для участі в організаційному процесі. Для Етціоні владу в організації (зазвичай влада еліти, менеджменту) припускає залучення співробітників нижчого рівня, які так чи інакше підпорядковують свої переваги потребам організації. Таким чином, формується система послуху, і основна ідея порівняльної теорії організацій Етціоні полягає в тому, що ефективність організаційної структури залежить від типу слухняності. Щоб визначити тип слухняності, Етціоні пропонує класифікацію влади і способів залучення підлеглих. Влада може бути примусовою (передбачає фізичне насильство), зацікавлює (заснована на матеріальних стимулах) і нормативної (заснована на можливості позбавлення символічних благ - престижу, оцінки, любові). Залучення персоналу можна поділити на відчужене (іпічно для в'язниць), розважливе (переважає особистий корисливий інтерес) і моральне (церква). Концепція "активного суспільства" Етціоні: «активне суспільство» не може грунтуватися на примусі або утилітарних мотивах. Дія завжди на одній лінії з моральними цінностями. Соціальна активність означає дієве дотримання моральним ідеалам, припускає дослухання до голосу моралі. Іезекел Дрор «Знову перевіряючи ухвалення політичних рішень» (1989) Майкл Хілл «Політичний процес в сучасній державі» (1997) Макс Вебер "Політика як покликання і професія» (1894) Джеймс Б'юкенен «Розрахунок згоди» (1962) Мансур Олсон «Логіка колективних дій: Громадські блага і теорія груп» (1965)

1 - нормативно-прескриптивний підхід: математика, ки-бернетіка, філо-софія, ідеологія, економіка - орієнтований на створення формальних, нормативно опти-мізованих моделей Політ. рішення розуміються як те, що піддається реконструкції за допомогою ідеальної моделі. Ідеаль-на модель - універсал, еталон. Політ. дії оптимізуються за допомогою правил і норм. Головним предметом дослідження є вибір формального алгоритму і оптимізація прийняття рішення.   2 - дескриптивна-експлікативна: психологія, соціологія, політологія, управлінські науки. Орієнтований на побудову емпі-рично обгрунтованих моделей реальних практик ППР (з розкриттям глибинних мотивів дій акторів). Осн. увага приділяється тіньовим механізмам і неформальним правилам гри. Передбачає застосування якісних методів, в т.ч. case-study.

1.Плюралістичний підхід - Вирішальну роль в процесі ППР грає не «пряма участь» людей, а делегування повноважень політикам і адміністраторам, які і здійснюватимуть підготовку та реалізацію держ. рішень.

Критики підходу наголошують на невідповідності реальної політичної практики прийняття рішень ідеально-нормативній системі плюралістичної демократії.

2.Елітістські концепції - В центрі уваги - дескриптивний, а не нормативний вимір процесу узгодження інтересів різних соціальних груп. На практиці прийняття політичних рішень здійснюється елітними угрупованнями. Політична еліта - невелика і замкнута група людей, яка приймає стратегічні рішення. Розрізняють дві версії елітістского підходу:    1) консервативна     2) демократична 3.Консервативний неоелітізм. (Т. Дай, Х. Цайглер та ін) - всупереч твердженням плюралістів, ніякої серйозної конкуренції і відмінностей між окремими елітними групами немає. Навпаки, між ними існує «фундаментальна згода», яка спирається на визнанні в рамках даного шару єдиних «правил гри», а їх ставлення до простих громадян визначається загальноелітними інте-сами. Демократичний елітизм. (П. Бахрак, Д. Сарторі та ін) відкидають пропоновану плюралістами модель побудови «формули інтересів», проте стверджують, що агентами ППР у провідних західних країнах є елітні групи меншини, що виступають від імені більшості всього народу. 4.Неомарксистської похід - В державних рішеннях враховуються передусім «капіта-листические інтереси», оскільки у держави, що існує в умовах капіталізму, немає і не може бути інших пріоритетів. (Р. Мілібенд М. Гілл, К. Хем) 5. Неокорпоратівіст-ський похід (Ф. Шміттер) - корпо-ративізм - система представництва інтересів, в якій основні складові організовані в обмежене число окремих, обов'язкових, не конкуруючих, ієрархічно впорядкованих і функціонально диференційованих категорій, визнаних і зареєстрованих (якщо не створених) державою і наділених представницькою монополією всередині цієї категорії в обмін на здійснювання контролю за відбором лідерів і вираз вимог і підтримки. 2 основні форми: 1 - «державна» 2 - «соцієтальна». Якщо при державному корпоративізмі узгодження інтересів населення здійснюється під жорстоким контролем державного апарату (як це було в Італії та Німеччині за часів фашизму), то соціє-тальна форма (виникла в Північній Америці і Західній Європі в період кризи плюралістичної системи представництва) передбачає примат громадських інтересів.

1. Інкрементальна модель. Автор - Ч. Ліндблом - «Наука: просування до кінця» (1959): дискусія про природу і мехнізми держ.устрою». Рішення приймається маленькими кроками. Проблема розбивається на більш дрібні. Конкурентна боротьба - процес прийняття рішення. У процесі прийняття рішення важливу роль відіграє дефіцит знань. Застосування: публічна політика, реформування. Не підходить при прийнятті рішень в кризові моменти. 2. Когнітивна модель: пояснення ролі знань та їх структури в процесі ППР. Автор - Г. Саймон «модель обмеженої раціональності». 3. Біхевіораліст-ська модель - заснована на психолог. характеристиках. Автор - Г. Лассуел. 4. Нормативно-оптимальна модель - Автор - Й. Дрор: прагнув врахувати як раціональні, так і екстрараціо-нальні складові процесу прийняття рішень і з'єднати нормативно-прескриптивний підхід з аналітико-дескриптивних. Вважав доцільним включити в таку модель домінуючі цінності суспільства. Разом з тим внесок самої «громадськості» в прийняття рішень оцінювався їм як украй незначний. Вирішальна роль у цій сфері належить «політико-управлінському персоналу» (політикам, бюрократам і експертам). Дрор підкреслював необхідність вдосконалення відповідних організаційних структур і впровадженню в держ. менеджмент наукових знань та інформаційних технологій. 5. Модель змішаного сканування Автор - А. Етціоні. Держ. рішення - це не тільки діяльність еліти і бюрократії, але й сукупна активність всіх соціальних спільностей. Керуючись цим міркуванням, вчений включив у свою модель весь соціальний контекст прийняття рішень (який має з останнім «кібернитичний» звязок): суспільні процеси і соцієтальна свідомість, структуру влади і розподіл знань між різними групами людей, соціальні норми і цінності та ін.

6. Модель всеосяжної раціональності Автор - Е. Даунс «Усередині бюро-кратії» (1967) - в процесі прийняття рішень керівники переслідують гол. чином. свої егоїстичні цілі і відстоюють власні інтереси в умовах конкурентного політичного ринку. Значно більш зваженого підходу до процесу ППР дотримуються прихильники концепції суспільного вибору. М. Фармер: «політичні рішення і процеси, подібно економічним, є плодом індивідуальних рішень або« виборів », але таких індивідуальних« виборів », які пов'язані із сукупними результатами».