2.5. Норми права

Норми права (правові норми) – загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які встановлені чи санкціоновані державою з метою регулювання суспільних відносин та гарантовані у разі потреби її організаційною і примусовою силою.

Ознаки:

1. встановлюються чи санкціонуються державою;

2. мають представницько-зобов’язальний характер;

3. загальність;

4. є державним регулятором типових суспільних відносин;

5. формальна визначеність;

6. забезпечуються у разі потреби організаційною і примусовою силою держави.

Структура правової норми:

1. Гіпотеза – частина правової норми, що вказує на обставини, за яких норма починає діяти, визначає коло суб’єктів, їхніх прав і обов’язків.

2. Диспозиція – елемент правової норми, де вказано, якою може чи має бути поведінка за наявності умов, передбачених у гіпотезі.

3. Санкція – елемент правової норми, що визначає заходи державного впливу, що можуть бути застосовані у разі її порушення до порушника.

2.6. Нормативно-правовий акт (НПА) – офіційний акт правотворчості, що містить норми права.

Ознаки:

1. Створюється внаслідок правотворчої діяльності компетентних органів держави чи референдумом.

2. Містить тільки норми права.

3. Розрахований на багаторазове використання.

4. Оформлюється у вигляді офіційного документа, що має такі обов’язкові реквізити: назва, найменування органу, що його ухвалив, номер, дата ухвалення.

5. Норми права гуртуються в ньому за певними структурними елементами (розділами, главами, статтями).

За юридичною силою НПА поділяються на закони і підзаконні акти.

Юридична сила НПА – така властивість НПА, яка характеризує місце і призначення НПА в системі законодавства.

Закон – НПА, схвалюваний найвищим представницьким органом влади в особливому законодавчому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.

Підзаконний акт – офіційний документ, які ухвалюються на підставі і на виконання законів.

2.7. Система права і система законодавства

Система права – внутрішня будова права, яка виражається в єдності та узгодженості чинних у державі правових норм, і, разом з цим, у поділі на відносно самостійні частини.

Внутрішня єдність системи права – підпорядкування елементів системи права єдиним засадам правового регулювання.

Узгодженість - несуперечність правових норм та існування відповідної ієрархії між нормами.

Ознаки:

1. Об’єктивність – обумовленість системою суспільних відносин, що реально існують.

2. Єдність і взаємозв’язок норм, що її складають.

3. Система права – багатоманітне правове явище, що включає неоднакові за своїм змістом та обсягом структурні елементи.

4. Система права може включати в себе нові елементи та підлягати дальшій диференціації.

5. Функції системи права не зводяться до функцій її частин.

6. Норми права, інститути, галузі і підгалузі виконують свою регулятивну роль лише у межах системи права.

Структура системи права – об’єктивно обумовлена внутрішня організація права держави, яка виражається у єдності і узгодженості усіх правових норм, а також у їхній диференціації на галузі та інститути.

Елементи:

1. Галузь – відносно самостійний підрозділ системи права, що складається з правових норм, які регулюють якісно специфічний різновид суспільних відносин.

2. Інститут права – відокремлений комплекс правових норм, що є специфічною частиною системи права і регулює різновид певного виду суспільних відносин.

3. Підгалузь – споріднені інститути однієї галузі права.

Підстави виокремлення галузі права поміж інших - предмет та метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання – якісно однорідний вид суспільних відносин, на які справляє свій вплив норми певної галузі права.

Ознаки предмету правового регулювання:

1. Конкретні, найбільш важливі суспільні відносини.

2. Ті відносини, що об’єктивно піддаються юридичній регламентації.

3. Відносини, що проходять крізь волю і свідомість людей.

4. Соціальні відносини.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів впливу галузі права на певний вид суспільних відносин (на предмет ПР).

Галузі права України поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне тощо.

Процесуальні: цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне; конституційно-процесуальне; адміністративно-процесуальне.

Система законодавства – сукупність усіх, упорядкованих певним способом, НПА. Система законодавства, на відміну від системи права, залежить від інтересів держави, потреб юридичної практики, від рівня юридичної науки і законодавчої техніки, іншою мовою, від суб’єктивних чинників.

Структура системи законодавства:

Прямовисна (вертикальна, ієрархічна) – обумовлена різницею у юридичній силі НПА, що видаються різними нормотворчими органами, різницею у юридичній силі актів, виданий одним органом.

Поземна (горизонтальна, галузева) – визначається предметом правового регулювання.

Галузь законодавства – комплекс законів і підзаконних НПА, який містить норми однієї чи кількох галузей права.

Система права визначає ефективність системи законодавства, а система законодавства є втіленням правових норм.

Ознаки системи законодавства:

1. Наявність основного НПА (як правило, це кодекс).

2. Характеризується високим ступенем єдності форми вираження норм.

3. Являє собою сукупність НПА, які мають єдиний предмет і метод правового регулювання.