2.8. Правові відносини

Правове відношення – суспільний зв’язок, що виникає на підставі норм права, учасники якого мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки, забезпечені правом.

Ознаки:

1. Правовідносини виникають на основі норм права. Причому у нормах права містяться загальні (знеособлені) права і обов’язки, а у правовідносинах суб’єкти мають конкретні права і обов’язки. Таким чином через правовідносини припис правової норми втілюється в життя.

2. Учасники правовідносин наділяються взаємними правами і обов’язками.

3. Правовідносини мають свідомо-вольовий характер.

4. Правове відношення – суспільний зв’язок конкретних осіб.

5. Правовідносини гарантуються державою та охороняються у разі потреби її примусовою силою.

Структура:

1. Суб’єкт.

2. Об’єкт.

3. Зміст, що включає: а) суб’єктивні права; б) юридичні обов’язки.

1) Суб’єкт – окремі індивіди чи організації, які відповідно до норм права наділені здатністю бути учасниками правовідносин і є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Передумовою участі особи у правовідносинах є правосуб’єктність. Правосуб’єктність – це передбачена нормами права здатність бути учасником правовідношення. Правосуб’єктність поділяється на правоздатність і дієздатність.

Правоздатність – закріплена у законодавстві здатність суб’єкта мати юридичні права і обов’язки.

Дієздатність – визнана нормами права здатність суб’єкта самостійно, своїми свідомими діями набувати прав і створювати для себе обов'язки.

Види суб’єктів:

а) індивіди: громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства, громадяни кількох держав;

б) організації (юридичні особи): державні органи, держава в цілому, громадські організації, підприємства, установи, організації;

в) соціальні спільноти: народ, нація, трудові колективи.

Юридична особа – така організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

2) Об’єкт – те, з приводу чого сторони вступають у правовідносини (блага, фактична поведінка осіб тощо).

3) Суб’єктивне право (СП) – надана і охоронювана державою можливість суб’єкта на свій розсуд задовольняти інтереси, передбачені об’єктивним правом. Простіше визначення: СП – закріплена у нормах права можливість певної юридично значимої поведінки.

Ознаки:

а) СП – міра можливої, дозволеної поведінки.

б) Зміст СП визначається відповідно до норм об’єктивного права.

в) Здійснення СП забезпечене обов’язком іншої сторони і гарантоване державою.

г) СП надається уповноваженому для задоволення його інтересів.

Зміст СП:

а) Можливість позитивної, активної поведінки уповноваженого з метою задоволення власних інтересів (право на свої дії).

б) Можливість уповноваженого вимагати певної поведінки від зобов’язаних осіб (право на чужі дії).

в) Можливість уповноваженого звернутися до компетентних державних органів за захистом порушених прав (право на захист).

Юридичний обов’язок – передбачена нормами прав і охоронювана державою міра потрібної, обов’язкової поведінки в інтересах уповноваженого суб’єкта.

Ознаки:

1) Міра потрібної, обов’язкової поведінки.

2) Установлюється відповідно до вимог суб’єктивного права.

3) Установлюється в інтересах уповноваженої особи.

Зміст:

1) Потреба чинити активні позитивні дії на користь інших учасників правовідносин (активний обов’язок).

2) Потреба утримуватися від дій, що заборонені нормами права (пасивний обов’язок).

Отже, юридичним змістом правовідносин є можливість певних дій уповноваженої і потреба дій зобов’язаної особи.

Підставами виникнення правовідносин є юридичні факти.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Ознаки:

1. Завжди тягнуть за собою правові наслідки.

2. Разом з правовими нормами юридичні факти визначають конкретний зміст взаємних прав і обов’язків.

Класифікація:

1. Події (виникають незалежно від волі людей)

2. Дії (залежать від волі і свідомості людей)

   1. Правомірні – відповідають нормам права;

      1. Акти – здійснюються з метою виникнення юридичних наслідків;

      2. Вчинки – викликають юридичні наслідки незалежно від того, чи були на це спрямовані.

   2. Неправомірні – порушують норми права.

      1. Проступки

      2. Злочини