Розділ іі. Історія західноукраїнських земель кінця хviii – середини хх століття

2.1. Історія Буковини в науковому доробку ф. Шевченка

Означений регіон був вибраний не випадково, тому що з ним пов’язаний життєвий шлях вченого і становлення його як науковця, в першу чергу архівної справи. Після закінчення Московського історико-архівного інституту в 1940 році Федір Павлович був призначений директором Чернівецького обласного державного архіву і працював на цій посаді до липня 1941, коли архів було евакуйований із Чернівців.

Першим науковим дослідженням з історії Буковини була стаття в місцевій газеті «Радянська Буковина» під назвою «Підпільна комуністична преса Буковини», яка побачила світ в травні 1941 року перед війною⁴⁴. В післявоєнні роки історик почав серйозно займатися періодом кінця XVIII-XIX ст. в історії краю. Про цей період ним загалом написано близько десяти праць⁴⁵. Друга стаття про історію цього регіону з’явилася в 1947 році в 10 номері журналу «Вопросы истории» під назвою «Революция в России и Буковине в 1917-1918 годах»⁴⁶

Це була своєрідна данина 30-річному ювілею Жовтневої революції, в якій автор намагався показати зв’язок між революційними подіями в Росії та Буковині. Попри певну заанґажованість, стаття містить дуже цінні дослідження ментальних проявів буковинського населення, його рецепцію революційних подій в далекому Петрограді. джерельною основою для публікації стали матеріали Чернівецького архіву, а також спогади очевидців подій почерпнуті з посиланням на працю Мирона Кордуби «Переворот на Буковині» і робіт румунських істориків⁴⁷.

Подальші роботи вченого на буковинську тематику пов’язані із сторічним ювілеєм європейської революції 1848-1849, відомої в історіографії під назвою «весни народів». Ф.П. Шевченко на сторіччя революційних подій в 1949 році опублікував збірник архівних документів «Селянський рух на Буковині в 40-х роках ХІХ ст.», присвячених одній із сторінок історії Буковини – селянському визвольному рухові у 40-х роках ХІХ ст. Ф.П. Шевченко, написав до нього передмову і наукові коментарі. Це було неабияким явищем в українському джерелознавчому процесі. Наукова громадськість відгукнулася чотирма рецензіями: Лавров П. Селянський рух на Буковині в 40-х pp. XIX ст. // Більшовик України. – 1949. № 7. – C. 72–76; Жовтневий К. Селянський рух на Буковині в 40хх pp. XIX століття // Рад. Буковина. – 1949. – 14 серп.; Миллер П. Крестьянское движение на Буковине в 40–х гг. XIX ст.; Сб. док. // Вопросы истории. – 1950. – № 9. – С. 126–131; Ткаченко Н.M. «Селянський рух на Буковині в 40-х pp. XIX ст.» // Советская книга. – 1950. – № 10. – С. 74–75⁴⁸. Цю тему він досліджував ще з осені 1940 р., коли розпочав свою практичну професійну діяльність, ставши за призначенням директором Чернівецького архіву. Поєднуючи її з творчою роботою, Федір Шевченко розшукав і вивчив оригінальні, не опубліковані документи, пов’язані з цим періодом. У липні 1941 р., перед наступом німців, йому пощастило вивезти на схід найцінніші документи, серед них і названі вище⁴⁹.

Праці вченого, які пов’язані з регіональною історією Буковини були помічені на еміграції наприкінці 40-х років ХХ ст. Буковинська проблематика ХІХ – початку ХХ ст. привертала увагу ряду українських учених-емігрантів, яких цікавили міжнародні аспекти з історії вказаного регіону та заходи сталінського керівництва щодо його примусової совєтизації. Тому публікації з історії Буковини та інших західноукраїнських земель, що входили до складу СРСР, досить часто рецензувалися та реферувалися в еміграційних наукових виданнях⁵⁰.

Вперше в поле зору українських вчених-емігрантів потрапила вже згадувана стаття Ф. Шевченка за 1947 р. Інформацію про цю розвідку є в бібліографічних нотатках паризького часопису «Україна», який виходив за редакцією І. Борщака. Крім бібліографічної інформації про статтю українського науковця паризький часопис повідомляв: «Ф.Шевченко за численними документами, друкованими й невиданими малює становище Буковини в 1917-1918 рр.». Значно більше уваги паризька «Україна» приділила збірці документів про селянський рух на Буковині в 40-х роках ХІХ ст., що упорядкував та видав Ф.П. Шевченко в 1949 р. У бібліографічній нотатці про зазначене видання не тільки відзначалося, що це «цікава збірка», а й було висловлено думки щодо рівня її археографічного опрацювання. «З суто археографічного погляду, – відзначав невідомий автор вказаної інформації, – збірці можна закинути, що архіви де зберігаються документи, не завжди уточнені, що ті документи не подаються в цілості, й що їх не подано мовою оригіналу (німецькою чи польською), а в українському перекладі. Бракує також покажчика, конче необхідного в такій праці»⁵¹.

Вищеназвані публікації Ф.П. Шевченка згадує у своїй монографії про радянську історіографію й Б. Крупницький, який розглядав останні в контексті поширення радянських підходів на «новонабуті землі». «На цьому полі зробив собі Ф. Шевченко ім’я, – відзначає Крупницький. За дорученням дирекції совєтсько-українських архівів він дав дуже корисну (хоч і не завжди з відповідними вказівками джерел і літератури в примітках й не в українській мові) збірку документів до селянських заворушень на Буковині 1843-1853 (К., 1949. – 219 с.). Йому ж належить стаття про жовтневу революцію в Росії і Буковину (Вопросы истории, 1947, ч. 10, с. 81–105), яка характеристична для його ставлення до Буковини, що, як відомо в революційні часи була зв’язана з Україною, а зовсім не з Росією». Автор монографії також подає інформацію про учать українського вченого в роботі науково-археографічних інституцій АН СРСР⁵².

Про студії Ф.П. Шевченка з історії Буковини згадує й інший історик-емігрант В.Дубровський в своєму огляді української радянської історіографії, вміщеному в «Українському збірнику», який видавав Інститут для вивчення СРСР у Мюнхені. У цій розвідці Дубровський негативно оцінює тезу науковця про розбійницьку сутність австрійського та німецького імперіалізму на початку ХХ ст.⁵³

В 1951 році у «Віснику АН УРСР», членом редколегії якої певний час був Ф. Шевченко⁵⁴, була опублікована стаття вченого «Лук’ян Кобилиця»⁵⁵, про ватажка народного руху на Буковині. Цю тему він продовжував розробляти і в наступних публікаціях з історії Буковини. В 1958 році побачила світ книга вченого про Лук’яна Кобилицю. Незважаючи на те, що про нього було вже чимало написано, Ф. П. Шевченко, ґрунтуючись переважно на оригінальних матеріалах виданого ним у 1949 р. документального збірника про селянський рух на Буковині в 40-х роках ХІХ ст., вніс до розробки теми чимало нового, яскраво змалював постать селянського ватажка. Автор показав становище Буковини ще за часів її входження до Молдавського князівства, історію буковинських селян з кінця XVIII ст. Це дало можливість чітко з’ясувати причини розмаху селянського руху під керівництвом Л. Кобилиці, життєвий шлях та антикріпосницька діяльність якого розкриваються на широкому тлі селянських виступів проти поміщицького гноблення⁵⁶.

Вироблення загальної концепції висвітлення історії Буковини певною мірою сприяла виголошена доповідь вченого на тему «Вклад Буковини в загальноукраїнський історичний процес» на науковій конференції в Чернівцях в 1965 р.⁵⁷.

Під опікою Федора Павловича в Ужгороді в 1970 р. вийшла книжка «Північна Буковина, її минуле і сучасне», він був науковим редактором і автором передмови. Проте новим кроком у висвітленні минулого Буковини стала публікація у 1980 р. нарисів з історії Північної Буковини. У ході її підготовки Ф. Шевченко виступив не лише відповідальним редактором, але й як автор окремих ключових розділів. Вчений був автором параграфа 1-6 розділу V під назвою «Розклад феодально-кріпосницької системи і зростання капіталістичних відносин (кінець ХVIII – перша половина XIX ст.)»⁵⁸.

Ф. Шевченко в нарисах наводить головну причину підвищеного інтересу Габсбургів до Буковини в кінці XVII ст., вона полягає у «вигідному стратегічному розташуванні краю, який внаслідок першого поділу Польщі утворив клин між окупованою Галичиною і Семигородом»⁵⁹. Вчений наводить як позитиви, так і негативи загарбання України Австрією: «оцінюючи умови, за яких опинилася Буковина після включення її до складу Австрії, не можна, звичайно, абстрагуватися від того, що в імперії Габсбургів був вищий рівень соціально-економічного розвитку, ніж в Османській імперії. Важливе значення для українського населення Буковини мала також і можливість всебічного спілкування з Східною Галичиною, іншими слов’янськими народами імперії. При цьому не слід забувати, що Буковині з самого початку окупації була відведена роль аграрно-сировинного додатку, «континентальної колонії» Австрії, що особливо виразно позначилося на економіці краю, зумовило її уповільнення і анемічний розвиток».⁶⁰

Інтерес до регіональної історії Буковини історик не втратив і в пізній період своєї творчості. про це, зокрема, свідчить його стаття про відображення буковинської тематики на сторінках часопису «Західна Україна», що виходив у світ зусиллями науковців Києва та Харкова в 1927–1933 роках. Федір Шевченко вказує на нього як на цінне джерело з історії краю, матеріали з якого маловідомі для дослідників буковинської минувшини⁶¹.