2. Основні напрями сучасної економічної теорії

У сучасній західній економічній науці існують різні напря­ми, течії, школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Кон­цептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чо­тири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інститу­ціоналізм, неокласичний синтез.

Основні напрями сучасної економічної теорії:

Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політ­економії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегу­льовану економічну систему, здатну самостійно встановити не­обхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засновники теорії А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кей-ган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціо­нальних очікувань та ін. Особливою популярністю користуєть­ся концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є амери­канський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетариз­му: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм — теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів ва­лового національного продукту (ВНП). За правилом монетариз­му приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоорди­нований з темпами зростання ВНП.

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, на про­тивагу неокласикам, обґрунтовує об'єктивну необхідність ак­тивного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж.М. Кейнс.

Кейнсіанство виникло в 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929—1933 рр.), яка поставила еко­номічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Дж.М. Кейнса, викладені в його головній праці "Загальна тео­рія зайнятості, процента і грошей" (1936), широко застосовува­лися провідними країнами світу в практиці регулювання ринко­вої економіки, що дало їм змогу відносно швидко подолати кри­зові явища, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги.

Кейнсіанська концепція стимулювання попиту.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраф-фа, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регу­лювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., роз­глядають економіку як систему, в якій відносини між господа­рюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психоло­гічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей і т. ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, пред­ставники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейнта ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і держав­ного регулювання економічних процесів, наголошують на необ­хідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

9