4. Загальна характеристика діяльності недержавних судів на українських землях Великого князівства Литовського.

Загальна характеристика діяльності копних судів.

Копні суди («копи», пізніше «купи») – давні народні суди сільських громад, громадські судові сходки. Назва походить від давньоруського слова «копа» і є спорідненим словам «копити», «копитись», тобто збирати, збиратися. Ведуть походження від віча Київської Русі.

Копний суд – суд самої общини, громади, приклад вирішення судових справ самим населенням.

Підсудність копним судам базувалася на територіальних засадах. Копний суд мав компетенцію в межах так званого копного округу, до якого входили всі мешканці території, що просягалася від даного пункту в чотири сторони на одну литовську милю, тобто на 15 км.

Копний суд часто називали «гайним», означає, що суд розгляд в давнину відбувався у лісі, у гаю.

За колом осіб підсудності копного суду підлягало все нселення округу незалежно від станової приналежності.

За колом справ копному суду були підсудні всі справи, що виникали на території копного округу – як цивільні, так і кримінальні.

Копне право розглядало злочин як «шкоду», тобто як збиток, завданий потерпілому. Основною метою правосуддя було вішкодувати йому збитки.

При виявленні злочину на території громади її члени повинні були зробити все можливе для найшвидшого викриття злочину по «гарячих слідах». Негайно скликалась «гаряча копа» - група сусідів до 15 осіб, яка проводила перші слідчі дії: опитування потерпілих, обшук підозрюваних. Це був перший етап копного судочинства.

Після закінчення попереднього слідства скликалася «велика» копа. ЇЇ могли скликати потерпілий або його близькі родичі, власник землі, на якій сталася подія, уряд, винний, самі копники.

Вироки копних судів подавалися до гродських судів. Державні суди звичайно затверджували вироки копних судів, оскільки вважали їх слушними та справедливими.

Із впровадженням кріпацтва на укр землях копні суди поступово занепадають.

Поняття церковних судів.

Існували з часів Київської Русі. Їх було впроваджено Статутом Володимира Святославовича (поч. ХІ ст.) під впливом візантійського канонічного права.

До осіб, що підлягали юрисдикції церковних судів, відносились особи духовного сану та ті, які знаходились під патронатом церкви. У випадках виникнення справ між вказаними особами з «іншими людьми» створювався суд князя та єпископа.

До справ, що судила церква, було віднесено злочини проти моралі, окремі шлюбно-сімейні відносини, злочини проти віри. За цими справами церковній юрисдикції підлягало все населення КР. За свою судову діяльність церква одержувала платню із сторін, що змагалися.

За статутом князя Ярослава православна церква одержує право суду еад людьми, які мешкають на її землях. Майно, яке залишилось після вказаних людей, відходило церкві. Це був своєрідний доменіальний суд, оскільки таке право було пов’язане із землеволодінням. До компетенції церковних доменіальних судів входив розгляд цивільних і дрібних кримінальних справ, а також справ про невиконання феодальних повинностей.

Судові функції в церковних духовних судах виконували єпископи, владики монастирів.

На практиці траплялося, що з апеляціями на вироки церковних судів зверталися до судів гродських.

Світська влада в державі вважається вищою за духовну.

Третейські і мирові (полюбовні) суди

Виникли при дворі великого князя. Для влади передача частини справ третейським судам означала значне розвантаження від надмірної кількості судових справ, отже господар не заперечував намірам сторін звернутись до третейських судів.

Третейський суд розглядав переважно цивільні, зокрема, земельні справи, іноді і кримінальні, окрім особливо тяжких.

Сторони заявляли про свою згоду вирішити справу полюбовно у великокнязівську канцелярію, яка призначала склад такого суду. Третейський суд не був постійною судовою установою, а призначався окремо для кожної справи; пізніше стали обиратись самими сторонами. До третейських судів вдавалися майже переважно магнати та шляхта.

Як і державний суд, третейський суд мав право висилати позови через посильних за рахунок позивача, виносити рішення і вироки, видавати судові листи.

Земський суд був апеляційною інстанцєю для третейських судів.

Подібними до третейських були полюбовні (мирові) суди, до яких сторони вдавались без повідомлення про це державного суду і до офіційного порушення справи в державному суді.

При невиконанні вироку мирового суду однією із сторін інша мала право звернутися до земського або гродського суду.

Суди в укр містах з магдебурзьким правом.

Надання мусту магдебурзького права передбачало заміну на його території руського права німецьким, вилучення міста з-під юрисдикції воєвод, старост, намісників та інших представників державної влади на місцях.

На чолі магдебургій стояв війт, його влада в місті, в тому числі судова, була необмежена.

Судовим оганом українських магдебургій була лава. До її складу входили війт і присяжні лавники, яких війт обирав разом із міщанами. Крім лави і ради судову еомпетенцію також мали цехи.

Суди для іновірців.

У регіонах, де привілеювало німецьке і волоське населення, існували села на німецькому і волоському праві, жителі яких, хоча і підлягали државній юрисдикції, але могли вимагати від суддів розгляду справ згідно зі своїм національним правом.

Іновірці охоче звертались в українські суди при виникненні справ на ярмарках, під час подорожей, тобто за таких обставин, коли не було змоги звернутись до свого національного суду.