2. Політика, як соціальний феномен

Пошуки відповіді так само, як і визначення місця і ролі політики у житті суспільства, тривають досі. Лише впродовж XX ст. людство кілька разів перебувало під впливом протилежних теоретичних моделей та світоглядних настанов, таких як політизація, деполітизація та реполітизація, де йшлося про цілковите підпорядкування політичній сфері усіх інших сфер життєдіяльності суспільства, і в першу чергу виробничої, або, навпаки, про відсутність будь-якого впливу і залежності між ними. На вітчизняних теренах аж до середини 80-х років настійливо формувалося переконання в тому, що участь у політиці є неодмінною і чи не найважливішою ознакою добродійності особи, повноти і значущості її життя. (При цьому посилалися на відомий вислів У. Черчілля: "Навіть тоді, коли ми не цікавимося політикою, політика цікавиться нами".) Поволі формується сприйняття політики як заняття людей марнославних, кар'єристів чи невдах, які не завжди сповідують правила чистої і чесної боротьби за переважання чиїхось уподобань. Вважається, що єдино гідним людини є її приватне життя, здійснення нею своєї безпосередньої справи, перебування поза політикою.

Отже, з'ясуємо, що таке політика, чому і як вона виникла, які її роль та функції і якою може бути участь звичайної людини у політичному процесі.

Попри все розмаїття підходів до визначення сутності політики, що мали місце в історії політологічної думки, їх можна, узагальнюючи, звести до двох основних. Це, по-перше, розуміння політики як зіткнення та протиборства великих груп людей, соціальних спільнот, прагнення до панування одних над іншими, намагання мати перевагу у здійсненні інтересів. По-друге, це спроби вбачати у політиці засіб узгодження інтересів різних соціальних груп, підпорядкування їх спільному началу, досягненню загальнозначущих цілей

Кожна з цих позицій, які, здавалося б, виключають одна одну, не є хибною; більше того, сформувати повне, цілісне уявлення про політику можна, лише взявши до уваги обидві.

Припущення про те, що у політичному житті суспільства точиться безперервна боротьба різних соціальних груп, верств, родів, зустрічаємо у багатьох мислителів починаючи з Платона і Арістотеля.

Як вважав Л. Гумплович, рушійною силою історії є боротьба рас за існування.

П. Кропоткін писав з цього приводу: "Держава — щось значно більше, ніж організація адміністрації з метою впровадження "гармонії" у суспільстві, як це викладають в університетах. Це організація, випрацьована й удосконалена впродовж трьох століть, щоб підтримати права, що їх здобули певні класи, і користатися з праці робітничих мас; щоб розширити ці права і створити нові, які ведуть до нового закріпачення знедолених законодавством громадян, щодо групи осіб, угаразділих від щедрот урядової ієрархії. Такою є справжня сутність держави".

І лише починаючи із середини XX ст. у світовій науці формується розуміння того, що вихідною методологічною засадою політичних досліджень має стати поєднання загальнолюдського і класового начал, що здобуття та утримання влади, інтереси перемоги у політичній боротьбі не повинні домінувати щодо власне реалізації влади, її здійснення, використання, вирішення життєвих проблем, що, крім політичних амбіцій є більш важливі речі, передусім забезпечення динамічної стабільності суспільства, за межами якої настає катастрофа, всезагальна загибель.

Отже, політика — це специфічна сфера людської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй тощо; ці інтереси стикаються, протиставляються чи збігаються, відбуваються безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можуть привести їх до певного компромісу та узгодженості.