Тема 5. Неперіодичні текстові видання

Неперіодичне видання — видання, що виходить одноразово і продовження якого не передбачено. У разі повторення випус­ку певного неперіодичного видання йдеться про повторне ви­дання, перевидання.

Неперіодичні текстові видання становлять основну частину видань. Зміст текстових видань передається знаками природ­ної мови. їх основу складає словесний (мовний, літературний) текст, що складається із фраз і слів, значення яких відоме чи­тачу чи може бути знайдене в тлумачному словнику.

Серед класифікаційних ознак неперіодичних текстових ви­дань особливе значення має цільове призначення і читацька адреса, які в єдності з характером викладення тексту (тобто жанром) дозволяють визначати різні типи видань. Серед них: офіційне, наукове, науково-популярне, науково-виробниче тощо.

5.1. Офіційне видання

Офіційне видання — видання матеріалів інформаційного, нормативного чи директивного характеру, що публікують від імені державних органів, відомств, установ чи громадських ор­ганізацій.

До офіційних видань належать видання конституції, за­конів, указів, постанов, розпоряджень, рішень, циркулярів, програм, статутів, інструкцій тощо.

Цільове призначення офіційних видань — вводити в дію і поширювати встановлені, тобто прийняті відповідними орга­нами, норми, вимоги і правила у сфері громадського життя, на­уки, культури, виробництва тощо. Більшість із них, як прави­ло, є обов'язковими до виконання, тобто мають юридичну силу.

73

Офіційні видання містять інформацію, необхідну для управління суспільством чи державою (Конституція України, Укази Президента, Постанови Верховної Ради України, Поста­нови Кабінету Міністрів України тощо); окремою територією (область, район, селище, село); конкретною сферою діяльності (наука, техніка, економіка, культура, освіта, охорона здо­ров'я тощо); окремими підприємствами, установами, органі­заціями (об'єднання, підприємство, фірма, навчальний за­клад і т. д.).

Залежно від сфери дії та нормативності визначають читаць­ку адресу офіційних видань. Зокрема, Конституція і закони України поширені на всіх громадян країни, статут — лише на працівників установи, підприємства чи організації.

Офіційні видання слід відрізняти від нормативних вироб­ничо-практичних видань, які встановлюють норми у сфері ви­робництва чи практичної діяльності, а також від громадсько-політичних видань, які розповсюджують ті чи інші офіційні документи з популяризаторською метою. Офіційні видання ра­зом з нормативними виробничо-практичними виданнями мо­жуть об'єднуватися в клас нормативних видань, оскільки ма­ють однакове цільове призначення — регулювання відносин, але різні сфери дії.

Офіційним виданням не слід називати будь-яке (не норма­тивне) видання, що виходить від імені уряду, відомства чи гро­мадської організації та має гриф цієї організації. Такі видання можуть бути за цільовим призначенням не лише офіційними, а й науковими, навчальними, довідковими, виробничо-прак­тичними. Такі види видань можна визначити як «відомче ви­дання», «урядове видання» і т. д.

Виокремлюють такі види офіційних видань: нормативно-правові, нормативно-інструктивні та нормативно-вироб­ничі видання¹⁵.

До нормативно-правових видань відносять конституцію, закон, указ, постанову, загальнодержавну програму еко­номічного, науково-технічного, соціального, національно-куль­турного розвитку, охорони довкілля, розпорядження, рішення.

Конституція — основний закон держави, що визначає суспільний і державний устрій, порядок і принципи утворення представницьких органів влади, виборчу систему, основні пра­ва й обов'язки громадян. Конституція України має найвищу

¹⁰ Специфіку, види та різновиди нормативно-виробничих видань див. у п. 5.6. 74

юридичну силу. Закони й інші нормативно-правові акти прий­мають на основі Конституції України, вони повинні відповіда­ти їй. Конституцію приймає сесія Верховної Ради України.

Закон — нормативний акт, ухвалений найвищим органом законодавчої влади (Верховною Радою України) в установлено­му Конституцією порядку. Це головне джерело права, що має вищу юридичну силу щодо інших нормативних актів (указів, постанов і т. д.). Закони розрізняють за тематико-змістовою ознакою (закон про стандартизацію, закон про бібліотеки і біб­ліотечну справу тощо).

Указ — нормативний акт глави держави (Президента). Президент України на основі Конституції і законів України ви­дає укази і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України.

Постанова — нормативний документ, що його приймає Вер­ховна Рада України чи інші найвищі органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, міністерство, відомство, інші цент­ральні органи виконавської влади), обов'язковий для виконання.

Загальнодержавна програма економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо є нормативним документом, який приймає сесія Верховної Ради України, що має директивний характер, обов'язковий для виконання. Регіональні програми соціально-економічного і культурного розвитку, охорони довкілля тощо, ухвалені органами місцевого самоврядування, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Розпорядження призначені для вживання оперативних за­ходів з важливих на теперішній час питань органами виконав­чої влади, міністерствами (відомствами).

Рішення видають органи місцевого самоврядування в ме­жах наданих їм прав і сфери чи території дії.

Статут — це офіційне видання, що містить зведення пра­вил, які регулюють організацію, порядок діяльності, права й обов'язки членів однієї установи (підприємства, організації).

До нормативно-інструктивних видань відносять: нака­зи, інструкції, правила, положення. Вони вирізняються мен­шою інформативністю і вужчою сферою дії, ніж нормативно-правові видання.

Накази регламентують питання розвитку галузі, діяль­ності міністерства чи відомства, закладу, установи, містять обов'язкові для виконання розпорядження посадовця, зверну­ті до підлеглих посадовців, органів чи громадян.

75

Інструкція містить правила регулювання виробничої чи суспільної діяльності, користування виробом або послугами, а також юридичні акти, що роз'яснюють закони. Видаються інструкції міністерства, відомства, установи, підприємства.

Правила встановлюють порядок та умови діяльності, визна­чають права та обов'язки осіб, які здійснюють цю діяльність.

Положення — правовий документ, що встановлює завдан­ня і функції, права й обов'язки установи чи організації, мініс­терства чи відомства.

Загальні вимоги до розроблення, викладення й оформлення офіційних видань визначені відповідними стандартами.

Офіційні видання є специфічними за структурою, характером викладення, рубрикацією, нумерацією положень основного тексту. Такі документи містять, в основному, суцільний текст (конституція, закон, указ, постанова, технічний паспорт, інструкція тощо) чи текст, розбитий на графи (специфікації, відомості, таблиці тощо).

Офіційним виданням властива одноманітність в оформлен­ні титулу. Завжди зазначається, ким і коли ухвалений, прий­нятий чи рекомендований документ. До заголовка видання виносять назву виду документа— «закон», «указ», «інструк­ція». Випускають офіційні видання як моновидання чи збірки. У збірках матеріали групують, як правило, за тематичною ознакою. Частина з них мають передмови, додатки і допоміжні покажчики. Часто закони, видані раніше як моновидання, поєднують тематично чи функціонально у кодекси — зведення законів (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс).

Документи нормативно-правового та нормативно-інструктив­ного характеру публікують в офіційних періодичних виданнях: «Урядовий кур'єр», «Відомості Верховної Ради України» тощо.

Для офіційних видань характерний компактний набір (за­стосування шрифтів дрібних кеглів), невеликі поля, дробова рубрикація тексту. Часто застосовують двосторонні поточні колонтитули. Перевалена кількість офіційних видань є неілю-строваними. Переважають брошури в м'якій обкладинці, віддруковані на дешевих сортах паперу.

5.2. Наукове видання

Наукове видання — це видання результатів теоретичних і/чи експериментальних досліджень, а також підготовлених науков­цями до публікування пам'яток культури, історичних доку­ментів і літературно-художніх текстів. Наукові видання розрахо-

76

вані на фахівців з певної галузі науки та для наукової роботи, проте їх можуть використовувати й інші категорії читачів.

Головною функцією сучасних наукових видань є докумен­тальне забезпечення науковою інформацією різних сфер діяль­ності суспільства: науки, виробництва, освіти, культури, уп­равління. Характер інформації наукових видань визначається специфікою наукового знання: в них відображають результати чи хід теоретичних чи експериментальних досліджень, опису­ють методику досліджень, історію найважливіших відкриттів, нові явища, закономірності розвитку природи і суспільства, висвітлюють відомі факти з нових позицій тощо.

За характером інформації, співвідношенням теоретич­ного й емпіричного матеріалі/ наукові видання поділяють на два підвиди: науково-дослідне та джерелознавче видання (пам'яток історії та культури).

Науково-дослідне видання призначене для наукової роботи і містить теоретичні чи експериментальні дані (відомості).

За додатковим цільовим призначенням і специфікою інфор­мації різновидами науково-дослідних видань є: монографія, ав­тореферат дисертації, препринт, тези доповідей наукової конференції, матеріали конференції, збірник наукових праць.

Наукова монографія є науковим виданням повного дослі­дження однієї проблеми чи теми і належить одному чи кільком авторам. Монографія є вичерпним узагальненням теоретично­го матеріалу з наукової проблеми з критичним аналізом, ви­значенням значущості, формулюванням нових концепцій.

Автореферат дисертації — наукове видання у формі брошу­ри, що є авторським рефератом здійсненого дослідження (ди­сертації), поданого на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук. Автореферат дисертації має гриф «На правах рукопису», що характеризує не форму документа, а його функцію, його незалежність від видавничої підготовки.

В авторефераті висловлюють основні ідеї та висновки дисер­тації, розкривають особистий внесок автора в розробку пробле­ми, новизну, теоретичну і практичну значущість результатів наукового дослідження. Наводять відомості про апробацію й опублікування результатів наукового дослідження, про структуру та обсяг дисертаційної роботи, її зміст.

Препринт (англ. preprint відрге — до, перед і print — відтис­нення, друк) — наукове видання з матеріалами попереднього характеру, опублікованими до виходу у світ видання, в якому вони можуть бути розміщені.

77

Цей різновид документа посідає проміжне місце між опуб­лікованими і неопублікованими документами: препринт відно­сять до видань з огляду на той факт, що його видають тиражем до 300 примірників і він має вихідні відомості.

До препринтів належать:

• документи, що випереджають публікацію статей або мо­ нографій та інших друкованих документів, для розсилання за­ цікавленим особам. Друкують їх зазвичай невеликим тиражем, до офіційного виходу у світ у періодичному або неперіодично­ му виданні, для прискорення поширення наукової інформації;

• документи, що випускають для обговорення фахівцями з метою підготовки їх остаточного тексту (стенограми, макети окремих томів словників, енциклопедій тощо);

• пробні видання, наприклад, підручники, підготовлені до публікування у майбутньому великим тиражем.

Препринт має високу інформаційну цінність, оскільки ви­переджає офіційну публікацію на кілька місяців і повніше висвітлює досліджувані питання.

Тези доповідей (повідомлень) наукової конференції (з'їзду, симпозіуму) — наукова неперіодична збірка, що містить опубліковані (як правило, до початку конференції) матеріали попереднього характеру (анотації, реферати доповідей і пові­домлень).

Матеріали конференції (з'їзду, симпозіуму) — неперіодична збірка, що містить тексти доповідей, рекомендацій, рішень кон­ференції. Залежно від напряму розрізняють матеріали наукової, науково-теоретичної, науково-практичної конференцій і т. д.

Збірник наукових праць — збірка, що містить науково-дослідні матеріали наукових установ, навчальних закладів чи товариств. Це — «Збірник праць», «Наукові записки» й інші збірки, що містять статті різних авторів, у яких висвітлено проміжні чи кінцеві результати науково-дослідницької чи дослідно-конструкторської роботи.

До особливого виду наукових видань можна віднести зі­брання творів (або повне зібрання творів) вчених, тобто видан­ня, що містить всі чи окремі наукові праці певного автора чи співавторів-учених.

Наукове джерелознавче видання містить публікації істо­ричних документів або пам'яток культури (класичних творів, архівних матеріалів і т. ін.), підготовлених до опублікування в результаті наукового опрацювання джерел і призначене фахівцям. Наукове джерелознавче видання вирізняється особ-

78

ливою ретельністю підготовки тексту до публікування і розга­луженим науково-довідковим апаратом. Джерелознавчі ви­дання можуть бути не лише науковими, а й науково-популяр­ними, навчальними тощо.

Науковий довідник акумулює наукові знання, що відпові­дають сучасному розвитку науки. Це велика група видань, різноманітних за обсягом інформації (галузеві, тематичні, за окремими науковими спеціальностями). Серед наукових довід­ників важливу роль відіграє довідник фахівця, що відображає відомості, необхідні в роботі фахівця певної професії.

Поширення в практиці набули такі наукові довідники: 1) визначник (рослин, тварин, мінералів та ін.) — довідник, що містить початкові дані про яку-небудь галузь, предмет, об'єкт; 2) біографічний довідник, присвячений життю і твор­чості тієї чи іншої особи чи осіб; 3) каталог — довідник, що містить перелік виробів з їх технічною характеристикою чи пе­релік наявних предметів (каталоги флори і фауни, предметів мистецтва); 4) хронограф — довідник, що містить докладний і послідовний (за роками, місяцями і числами) запис фактів і подій з тієї чи іншої теми з посиланнями на джерела, з витя­гами з документальних джерел та ін. (історичні довідники, літописи життя і творчості письменника, літописи куль­турного життя регіону тощо).

Наукові видання можуть бути як невеликого обсягу (авто­реферати дисертацій, препринти), так і великого (монографії, збірники, зібрання творів). Обсяг монографії — від 10 до 20 об­ліково-видавничих аркушів; зібрань творів і багатотомних праць — до ЗО і більше аркушів.

Зібрання творів, фундаментальні праці випускають в ціль-нотканинних палітурках, нерідко використовують тиснення. Автореферати дисертацій, тези доповідей оформлюють прості­ше, на дешевому папері, в обкладинках.

Видавниче оформлення наукових неперіодичних видань має також специфічні ознаки. Це ретельно розроблений довідковий апарат видання, відповідний його змісту і струк­турі. Матеріали конференції супроводжують іменними покаж­чиками (алфавітними списками учасників конференції), збірки статей — передмовами, покажчиками авторів, персона-лій, установ, зібрання творів — тематичними рубриками, зміс­том і т. д. Для наукових видань характерна особлива точність і детальність ілюстрацій (графіки, діаграми, креслення),

79

фотоілюстрацій. Рідко застосовують художні репродукції та гравюри, за винятком книг з історії культури, літератури, мистецтва.

Носіями наукової інформації є не лише наукові друковані неперіодичні, періодичні та продовжувані видання, а й неопуб-ліковані документи (дисертація, звіт про науково-дослідниць­ку і/чи дослідно-конструкторську роботу, депонований руко­пис, інформаційний лист, рукопис перекладу) і документи, що не публікують (звіт про закордонне відрядження, протокол випробувань виробів і матеріалів тощо), а також документи на нетрадиційних носіях інформації (мікрофільм, мікрофіша, диск, дискета, відеодиск і т. д.).

5.3. Науково-популярне видання

Науково-популярне видання — видання, що містить відо­мості про теоретичні чи експериментальні дослідження в га­лузі науки, культури і техніки, висловлені у формі, доступній читачу-неспеціалісту.

Науково-популярні видання містять відомості наукового чи прикладного характеру, однак не в повному обсязі, а лише як загальні закони, поняття, висновки, знання яких необхідне суспільству загалом.

За читацькою адресою науково-популярні видання поділя­ють на видання, розраховані: 1) на масового читача (просвіт­ницькі); 2) на фахівців, які працюють у суміжних галузях на­уки; 3) на практичних працівників, охочих використовувати результати наукових досліджень у своїй професійній діяль­ності.

Серед науково-популярних видань за характером інфор­мації виокремлюють такі.

Науково-популярна монографія — містить всебічне викла­дення науково-популярною мовою результатів дослідження наукової проблеми чи теми, адресоване читачам-неспеціаліс-там даної галузі.

Науково-популярний нарис — опис науково-популярною мовою окремих періодів історії науки, техніки, виробництва або життєдіяльності відомої особи, адресований читачам-не-спеціалістам даної галузі.

Науково-популярний збірник містить науково-популярні статті, присвячені актуальним проблемам науки і призначені широкому загалу споживачів інформації.

80

Науково-популярний огляд містить опис науково-популяр­ною мовою сукупної характеристики сучасних досягнень на­уки, техніки, культури, виробництва, адресований читачам-неспеціалістам даної галузі.

Науково-популярний довідник — довідник, адресований ши­рокому загалу користувачів, що містить довідкову інформацію науково-популярного характеру, сприяє загальній науковій і культурній освіті широкого кола споживачів. Науково-попу­лярні довідники охоплюють всі сфери інтересів читача-не-спеціаліста. Це велика група видань різного характеру: «Весь світ у цифрах і фактах» (К., 2001), «Олімпійська команда Ук­раїни» (К., 2002), «Українські історики XX століття» (К.; Львів, 2003)та ін.

До науково-популярних довідників відносять також: пу­тівник (по місту, пам'ятних та історичних місцях, бібліотеці, музею тощо); каталог (музейних або бібліотечних зібрань, ви­ставок, колекцій), календар (музичний, театральний, спортив­ний, молодіжний, для жінок, календар знаменних і пам'ятних дат тощо), біографічний довідник, що містить перелік імен найвідоміших і видатних осіб з короткими відомостями про них.

Науково-популярна енциклопедія — популярне системати­зоване викладення основних відомостей з однієї чи кількох га­лузей знань, що забезпечує орієнтацію неспеціалістів у науко­вих або мистецьких досягненнях.

Науково-пізнавальне видання — науково-популярне ви­дання з художнім стилем та ігровою формою викладу ма­теріалу, призначене для дітей.

Науково-популярне джерелознавче видання — видання, що містить публікації історичних документів або пам'яток куль­тури, призначене широкому загалу читачів.

Науково-популярна пам'ятка — видання невеликого обся­гу, що містить науково-популярні відомості актуального змісту, призначене широкому загалу читачів.

Подорожні нотатки — науково-популярне або громадсько-політичне видання, що містить публіцистичний твір з описом вражень автора від подорожі, з одночасним наданням популяр­них відомостей про географію, економіку, культуру країни тощо.

Структура і довідковий апарат науково-популярних видань мають ряд особливостей, а характер передмови до видання

81

багато в чому залежить від читацького призначення. Наукові терміни використовують вкрай помірно.

Науково-популярні видання є, як правило, малооб'ємними виданнями з великою кількістю ілюстрацій для кращого за­своєння матеріалу. Серед них великий відсоток становлять брошури.

5.4. Науково-виробниче видання

Науково-виробниче видання містить відомості про резуль­тати теоретичних чи експериментальних досліджень, а також конкретні рекомендації для їх впровадження в практику; адре­соване практичним працівникам певної галузі.

Різновидами науково-виробничих видань є виробнича (прак­тична) монографія, збірник статей, матеріали науково-практичної конференції.

Виробнича (практична) монографія містить повне і по­слідовне викладення теми з науковим обґрунтуванням мате­ріалу, але не обов'язково з новим підходом і особистим внеском автора в дослідження проблеми. Ё вирізняє практична спрямо­ваність висновків і рекомендацій. Виробничі монографії мають порівняно великий обсяг, ілюстрації спеціального характеру; креслення, схеми, графіки, технічні малюнки, фотографії.

Збірник статей і матеріали конференції належать до науково-виробничих видань у разі, якщо їх зміст і призначення мають відповідну характеристику.

5.5. Виробничо-практичне видання

Виробничо-практичне видання містить відомості з техно­логії, техніки й організації виробництва, а також з інших сфер виробничої діяльності. Воно призначене для підвищення ква­ліфікації, вдосконалення професійної праці, що реалізується через поширення передового досвіду; інформування про на­укові досягнення, що мають прикладне значення; описання раціональних прийомів праці.

Видання цього виду мають чітку читацьку адресу: вони при­значені для фахівців різної кваліфікації.

До виробничо-практичних видань належать: паспорт на виріб, практичний посібник, практичний порадник, вироб­ничий довідник, опис передового досвіду.

82

Паспорт на виріб — виробничо-практичне видання, що містить головні відомості про устаткування, прилади чи пред­мети господарського побуту.

Практичний посібник — видання, призначене практич­ним працівникам для одержання знань (набуття навичок), необхідних для виконання якої-небудь роботи (операції, про­цесу). Він подібний до підручників і навчальних посібників, складається з коротких, чітких розділів, що дають практичні поради з певного практичного питання. Це основний вид ви­робничо-практичного видання.

Практичний порадник— виробничо-практичне видання для самостійного оволодіння прийомами і набуття навичок якої-небудь професії чи роботи, що призначене для підвищен­ня кваліфікації фахівців. Вирізняється більшою повнотою, де­талізацією й інструктивним викладенням порівняно з прак­тичним посібником.

Довідково-допоміжний апарат практичного посібника і прак­тичного порадника, крім обов'язкових елементів (вихідні відо­мості), містить передмову, зміст, допоміжні покажчики, напри­клад, предметний, іноді список рекомендованої літератури. Ці видання ілюструють таблицями, малюнками, схемами, крес­леннями.

Виробничий довідник — виробничо-практичне довідкове видання, що містить стислі відомості з певних виробничих пи­тань, побудоване в систематичному порядку чи за абеткою назв, призначене виробничому персоналу підприємств (орга­нізацій, установ). Він містить дані, що стосуються сфери ви­робництва, його використовують фахівці в їх професійній діяльності. Відомості в такому довіднику наводять у ла­конічній, зручній для практичного використання формі: таб­лиці, формули, розрахункові схеми з практичними роз'яснен­нями.

Виробничі довідники мають, як правило, чітку читацьку адресу, зумовлену рівнем освіти, кваліфікацією, а також спе­цифікою професії. Більшість із них належать до так званих довідників фахівця: «Довідник зварника» (К., 2002); «Довід­ник будівельника» (К., 2001) таін.

Опис передового досвіду — виробничо-практичне видання, що містить опис нових найзначніших досягнень у різних сфе­рах виробничої діяльності.

83

5.6. Нормативне виробничо-практичне видання

Нормативне виробничо-практичне видання — це видання норм, правил і вимог з конкретних сфер виробничо-практичної діяльності.

Цільове призначення нормативних виробничо-практичних видань — сприяння управлінню і раціональній організації різних сфер виробничої діяльності. Разом з офіційними видан­нями їх можуть об'єднувати в клас нормативних видань, що мають однакове цільове призначення — регулювання відно­син, однак різні сфери дії. З іншого боку, їх можна вважати різновидом виробничо-практичних видань, оскільки прак­тичні працівники, сфера виробництва мають спиратися на такі видання безпосередньо у своїй практичній діяльності.

Сфера і термін дії нормативних виробничо-практичних ви­дань не однакові: одні мають юридичну силу для підприємств (установ, організацій) на всій території країни, інші — для всіх підприємств однієї галузі, треті — в межах одного підприємст­ва (установи, фірми). В них міститься вказівка на термін дії. Кожне нове видання обов'язково узгоджено з чинними норма­тивними документами.

Читацька адреса більшості нормативних виробничо-прак­тичних видань — фахівцям-практикам. Проте вони можуть бу­ти адресовані і широкому колу читачів (наприклад, інструкція з експлуатації побутової техніки, техніки безпеки тощо).

Нормативні виробничо-практичні видання за цільовим призначенням і характером інформації поділяють на норма­тивні видання зі стандартизації, нормативно-констату­ючі та нормативно-методичні видання.

Нормативними виданнями зі стандартизації є: стандарт, технічні умови, кодекс усталеної практики (звід правил) і тех­нічний регламент¹⁶.

Стандарт є основним кінцевим продуктом діяльності зі стандартизації, метою якої є сприяння організації та упоряд­куванню будь-якої діяльності для підвищення відповідності продукту, послуги чи процесу їх цільовому призначенню, усу­нення технічних перешкод у міжнародному товарообміні, спри­яння науково-технічному прогресу і співпраці в різноманітних галузях. Об'єктом стандартизації можуть бути продукція,

^{1 6} Настанова 2 ISO/IEC (Guide 2ISO/IEC, 1996) рекомендує такі різновиди нор­мативних документів: стандарт, документ технічних умов (technical specification), звід правил, регламент (технічний регламент).

84

процес або послуга, для яких розробляють ті чи інші вимоги, характеристики, параметри, правила тощо¹⁷. Галуззю стан­дартизації є сукупність взаємопов'язаних об'єктів стандар­тизації.

Стандартизацію здійснюють на різних рівнях державного, міждержавного та міжнародного господарювання. На міждер­жавному рівні стандартизацію здійснюють залежно від домов­леності про те, учасники з якого регіону світу приймають стан­дарт; і якщо участь у стандартизації відкрита для відповідних органів будь-якої країни, то це міжнародна стандартизація¹⁸. Регіональна стандартизація — стандартизація, яку здійсню­ють на відповідному регіональному рівні та участь у якій від­крита лише для країн певного географічного, політичного чи економічного простору. Національна стандартизація — стан­дартизація, яку здійснюють на рівні однієї країни. При цьому стандартизацію можна здійснювати також на різних рівнях господарювання: на державному рівні (національні стандар­ти), на рівні галузі, підприємства, громадської організації, то­вариства чи спілки (стандарти організацій).

Національні стандарти¹⁹ містять вимоги, що стосуються на­самперед безпечності продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісності і взаємозамінності, охорони довкілля і вимоги до методів випробувань цих показників. Стандарти організацій розробляють, якщо є потреба поширити результати фундаментального чи прикладного дослідження або практичного

" Суб'єктами стандартизації є: Держспоживстандарт — центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації, що організовує і координує проведення усіх робіт у сфері стандартизації; Рада стандартизації як колегіальний консульта­тивно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України, метою діяльності якого є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади тощо; технічні комітети, на які покладають функції з розроблен­ня, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) і національних стан­дартів; інші суб'єкти, що займаються стандартизацією (можуть бути Верховна Ра­да України, центральні органи виконавчої влади, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації).

¹⁸ Міжнародна стандартизація слугує нормативною базою в налагодженні усіх видів економічних та науково-технічних зв'язків між різними країнами світу. Особливе значення вона має в тих галузях людської діяльності, що стосуються гло­ бальних загальносвітових проблем (охорона довкілля, безпека випробування і ви­ користання корисних копалин та енергетичних ресурсів тощо).

Сьогодні багато відомих міжнародних організацій, що займаються стандарти­зацією, нагромадили великий досвід розроблення міжнародних норм, стандартів, постанов і рекомендацій зі стандартизації.

¹⁹ Більше половини затверджених в Україні стандартів — національні (дер­ жавні) стандарти. Близько 60% прийнятих стандартів узгоджені з міжнародними.

85

досвіду, одержаних у певних галузях науки чи сферах профе­сійних інтересів.

Національні стандарти приймає Держспоживстандарт, а стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів — Держбуд України. Національні стандарти та змі­ни до них підлягають державній реєстрації в Держспоживстан-дарті і публікуються державною мовою.

Для нормативних документів національного рівня встанов­лено такі індекси:

ДСТУ — національний стандарт;

ДСТУ-П — пробний стандарт;

ДСТУ-Н — настанова, кодекс усталеної практики;

ДК — державний класифікатор;

ДСТУ-ЗТ — технічний звіт.

Основні положення національної стандартизації викладено в ДСТУ 1.0-2003 «Національна стандартизація. Основні поло­ження», однак ще певний час будуть чинними нормативні до­кументи, що були визначені попередньою редакцією цього стандарту (ДСТУ 1.0-93), згідно з яким нормативні документи приймались і діяли на різних рівнях управління господарсь­кою діяльністю. За цією ознакою було встановлено такі кате­горії нормативних документів:

• державні стандарти України — ДСТУ;

• галузеві стандарти України — ГСТУ;

• стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спі­ лок України — СТТУ;

• технічні умови України — ТУУ;

• стандарти підприємств — СТП.

Повне позначення національних стандартів України, ко­дексів усталеної практики та інших нормативних документів загальнодержавного застосування, прийнятих національним органом стандартизації, складається з відповідного індексу, реєстраційного номера, наданого йому під час прийняття (до п'яти цифр) і відокремленого знаком «двокрапка» року його прийняття. У позначенні національного стандарту України, що входить до комплексу стандартів, в його реєстраційному номері перші цифри (від 1 до 99999) з крапкою визначають комплекс стандарту, подальші цифри (від 1 до 999) — реєстра­ційний номер, наприклад, ДСТУ 3.27:2003.

Якщо стандарт складено з кількох самостійних частин, їх реєстраційні номери складають з номера стандарту і номера частини, відокремленої знаком дефіс.

86

Національний стандарт України, прийнятий впроваджен­ням міжнародного чи регіонального стандарту, і який не містить технічних змін (є ідентичним), має позначення, що складаєть­ся з індексу «ДСТУ» і позначення відповідного першоджерела. При цьому замість року прийняття міжнародного чи регіональ­ного стандарту вказуєть рік прийняття національного стандар­ту. Наприклад, національний стандарт України, оформлений на підставі застосування автентичного тексту міжнародного стан­дарту ISO 22001:2000 позначають ДСТУ ISO 22001:2004.

Для нормативних документів інших рівнів встановлено такі індекси:

СОУ — стандарт організацій;

ТУУ — технічні умови;

СТУ — стандарт наукового, науково-технічного чи інже­нерного товариства чи спілки.

У позначенні стандарту організацій рекомендовано після індексу вказувати групу згідно з державним класифікатором ДК 009-96 «Класифікація ввдів економічної діяльності» —пер­ші три цифри кодового позначення виду економічної діяльнос­ті. Далі, через дефіс — код суб'єкта стандартизації, якому на­лежить право власності на документ, згідно з «Єдиним реєстром підприємств і організацій» — вісім знаків. А вже по­тім — реєстраційний номер, що надає організація, і рік прий­няття стандарту.

Позначення стандарту наукового товариства може склада­тися з індексу, абревіатури товариства і реєстраційного номе­ра, що надають за порядком, встановленим цим науковим то­вариством, та року прийняття цього стандарту.

Позначення технічних умов складається з індексу докумен­та — ТУУ; групи згідно з ДК 009; коду підприємства чи ор­ганізації, які є власниками технічних умов згідно з «Єдиним реєстром підприємств і організацій»; порядкового номера — три знаки, що проставляє власник оригіналу документа та року прийняття ТУ. Наприклад, ТУУ 15.8-24106105-002:2004.

Стандарт — це нормативний документ, розроблений на під­ставі консенсусу²⁰, прийнятий визнаним органом, спрямований на досягнення оптимального рівня упорядкування в певній

²⁰ Консенсус — загальна згода, що характеризується відсутністю серйозних за­перечень стосовно суттєвих питань у більшості зацікавлених сторін та досягається внаслідок процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних поглядів.

87

галузі. У стандарті встановлюють для загального і багаторазо­вого використання загальні принципи, правила, характерис­тики, що стосуються різних видів діяльності чи їх результатів. Стандарт базується на узагальнених результатах наукових досліджень, передових технічних досягненнях і результатах практичного досвіду. Використання стандарту повинно нести оптимальну вигоду для суспільства.

Враховуючи міжнародний досвід стандартизації, можливи­ми видами стандартів є: основоположний стандарт, терміно­логічний стандарт, стандарт на методи випробувань, стан­дарт на продукцію, стандарт на процес, стандарт на послугу, стандарт на сумісність, стандарт з відкритим зна­ченням.

Основоположний стандарт — нормативний документ, що містить положення загального чи директивного характеру для конкретної галузі. Переважно є стандартом або методичним документом, на підставі якого можна розробляти інші стан­дарти.

Термінологічний стандарт — це нормативний документ, в якому об'єктом стандартизації є терміни. Такий стандарт містить визначення (пояснення) термінів, приклади їх застосу­вання тощо.

Стандарт на методи випробувань встановлює методики, правила, процедури різних випробувань і сумісних з ними дій (наприклад, добір зразка).

Стандарт на продукцію містить вимоги до продукції, що забезпечують відповідність продукції її призначенню; може бути так званим повним і неповним. Повний стандарт встанов­лює не лише вищевказані вимоги, а й правила добору проб, проведення випробувань, пакування, зберігання тощо. Непов­ний стандарт містить окремі вимоги до продукції (лише стосов­но показників якості, лише до правил постачання тощо).

Стандарт на процес, стандарт на послугу — це норма­тивні документи, в яких об'єктом стандартизації відповідно є процес (наприклад, технологія виробництва) чи послуга (наприклад, туризм, побутові послуги, автосервіс, транспорт, банківські послуги тощо).

Стандарт на сумісність встановлює вимоги, що стосують­ся сумісності цілого продукту, а також його окремих частин (деталей, вузлів). Такий стандарт може бути розроблений на систему загалом, наприклад, систему вентиляції, сигналіза­ційну систему тощо.

88

Стандарт з відкритим значенням. У деяких ситуаціях певну норму (чи кількісне значення окремої вимоги) визнача­ють виробники (постачальники), а в інших — споживачі. Тому стандарт може містити перелік характеристик, що конкрети­зуються в договірних відносинах. Це — стандарт з відкритим значенням.

Окремим видом нормативних документів зі стандартизації є комплекс (система) стандартів, який об'єднує взаємо­пов'язані стандарти, якщо вони мають спільну мету і встанов­люють узгоджені вимоги до взаємопов'язаних об'єктів стандар­тизації. У комплекси (системи) стандартів для нормативного забезпечення в певній сфері діяльності, як правило, об'єдну­ють загальнотехнічні та організаційно-методичні стандарти. Такі комплекси охоплюють галузі промисловості та виробни­цтва й часто стають і міжгалузевими (наприклад, Єдина систе­ма конструкторської документації тощо). До систем, які не можна назвати міжгалузевими, бо мають загальнодержавне значення, відносять комплекс основоположних стандартів національної стандартизації України.

Технічні умови встановлюють технічні вимоги до продук­ції, послуги чи процесу. Переважно в технічних умовах мають бути вказані методи чи процедури, які слід використовувати для перевірки дотримання вимог цього нормативного докумен­та. Технічні умови можуть бути самостійним стандартом чи са­мостійним документом, а також частиною стандарту.

Кодекс усталеної практики (звід правил) — це документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуа­тації обладнання, конструкцій чи виробів.

Кодекс усталеної практики (звід правил) переважно розроб­ляють для процесів проектування, монтажу обладнання, конструкцій чи виробів, їх технічного обслуговування й екс­плуатації. Технічні правила, які містяться в документі, мають рекомендаційний характер. Кодекс усталеної практики, як і технічні умови, може бути самостійним стандартом чи само­стійним документом, чи частиною стандарту.

Регламент — це документ, який містить обов'язкові пра­вові норми і має обов'язковий характер, на відміну від попе­редніх документів. Приймає регламент орган державної влади, а не орган стандартизації. Різновид регламентів — технічний регламент — нормативно-правовий акт, прийнятий органом

89

державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг, тобто до об'єкта стандартизації. Вони можуть бути подані безпосередньо самим регламентом чи посиланням на інший нормативний документ (стандарт, технічні умови, звід правил). В окремих випадках технічний регламент мозке повністю містити нормативний документ. За­звичай технічні регламенти доповнюють методичними доку­ментами, як правило, вказівками стосовно методів контролю чи перевірки відповідності продукції (послуги, процесу) до ви­мог регламенту.

Правила побудови, викладення положень та оформлення національних стандартів, а також вимоги до їх змісту та реко­мендації щодо внесення змін регламентує Національний стан­дарт України 1.5. Вказаних правил слід дотримуватися під час розроблення всіх документів національного рівня (кодекси ус­таленої практики, технічні умови тощо).

Будь-який стандарт може містити всі чи лише окремі зі структурних елементів, що розташовують в такій послідов­ності: 1) елементи передньої частини — титульний аркуш, пе­редмова, зміст, вступ; 2) елементи основної частини — назва, сфера застосування, нормативні посилання, терміни та визна­чення понять, познаки (позначення) та скорочення, вимоги до об'єкта стандартизації, додатки, бібліографічні дані. Обов'яз­ковими структурними елементами кожного національного стандарту є: титульний аркуш, передмова, назва, сфера засто­сування, вимоги до об'єкта стандартизації, бібліографічні дані. Решту елементів подають за необхідності залежно від спе­цифіки об'єкта, який стандартизують.

Залежно від особливостей і змісту стандарту вимоги мо­жуть бути подані як текст, таблиці, графічний матеріал (ри­сунки, схеми, діаграми) чи їх поєднання. Текст стандарту повинен бути стислим, точним, не допускати різних тлумачень, логічно послідовним, а також необхідним і достатнім для вико­ристання стандарту відповідно до галузі його використання. Вимоги викладають, дотримуючись норм чинного українсько­го правопису, використовуючи стиль ділового мовлення, при­датний для службових документів. При цьому користуються усталеною лексикою, зібраною в академічних словниках, вжи­ваючи всі мовні засоби за прямим призначенням. Треба уника­ти засобів художньої літератури — метафор, гіпербол тощо.

У стандарті вживають терміни, визначення, позначення та скорочення, встановлені чинними стандартами (якщо такі є).

90

Український національний інформаційний фонд стандар­тів²¹ (Національний фонд стандартів), класифікаторів техніко-економічної інформації, а також міжнародних (регіональних) стандартів, правил, норм і рекомендацій із стандартизації, національних стандартів закордонних країн організовує і веде Держспоживстандарт у взаємодії з міністерствами і відомства­ми, підприємствами і організаціями, громадянами — суб'єкта­ми підприємницької діяльності, громадськими організаціями тощо. Національний фонд стандартів складається з Головного інформаційного фонду стандартів Держспоживстандарту; Національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO; інформаційних фондів стандартів як спеціалізо­ваних організацій, так і відповідних структурних підрозділів міністерств, відомств, установ та організацій.

Нормативно-констатуючі видання містять обов'язкові для виконання кінцеві результати діяльності, відображені як показники, норми і т. д. До них належать нормативи, норми, каталоги, зокрема промислові.

Нормативи визначають показники діяльності в певній га­лузі (витрати матеріалів, робочого часу, грошових коштів; ви­роблення різноманітних видів продукції, втмоги до технічної експлуатації, заміни зношеного устаткування тощо). їх засто­совують у всіх сферах діяльності й управління.

Норми мають обмеженішу сферу дії та регламентують част­кові питання (норму часу, прибутки, накопичення тощо).

Каталог (грец. katalogos — список) — це перелік яких-не-будь предметів (книг, експонатів, товарів), складений у певно­му порядку.

Каталог — нормативне виробничо-практичне, довідкове і/чи рекламне видання систематизованого переліку наявних предметів і послуг. Форма видання каталогу може бути друко­вана (аркушева, блочна) та електронна.

Одним із видів каталогів є промисловий каталог, що міс­тить відомості про вироби, які серійно випускаються, рекомен­довані до серійного виробництва чи знімаються з виробництва,

²¹ У національному автоматизованому інформаційному фонді стандартів зберігають понад 100 тис. нормативних документів: національні (державні) стан­дарти України, міжнародні, міждержавні стандарти, національні стандарти роз­винених країн світу та країн — головних торговельних партнерів України, право користування якими мають державні урядові органи, підприємства, організації й установи незалежно від форм власності та виду діяльності, а також громадяни та громадські організації. Фонд постійно поповнюють нормативними документами відповідно до міжнародних угод, укладених Держспоживстандартом.

91

а також відомості про зміни параметрів, технічних та експлуатаційних (споживацьких) характеристик, що вносять у процесі виробництва виробів, і забезпечує достовірність, пов­ноту та оперативність інформації.

Розрізняють такі види промислових каталогів: номенкла­турний, аркуш-каталог, проспект, прейскурант, а також покажчик промислових каталогів.

Номенклатурний каталог призначений для забезпечення споживачів короткими відомостями про промислові вироби, що серійно випускають чи готують до випуску. Він складаєть­ся за видами виробів, містить перелік та основні технічні ха­рактеристики серійних промислових виробів, номенклатура яких затверджена підприємствами-виробниками. Номенкла­турний каталог видають як книгу (чи в електронній формі), він має обкладинку, титульний аркуш, анотацію, вступ, основну частину — технічні дані виробів, умовні позначення й ухвалені скорочення (за необхідності), зміст, додатки. Найменування виробів розташовуються за встановленими в національних класифікаціях класифікаційними групами, а всередині них — за типорозмірами.

Основний текст номенклатурного каталогу повинен місти­ти: найменування виробів відповідно до державних і галузевих стандартів і/чи технічних умов із зазначенням серії, типу, мо­делі, марки і позначенням виробу; його код за національною класифікацією продукції; основне призначення і сферу засто­сування; умови (обмеження) на виконання (конструктивне і за умовами експлуатації, зокрема експортне); коротку технічну характеристику виробу; позначення міждержавних, національ­них та інших нормативних документів, яким відповідає виріб, ціну за прейскурантом із зазначенням номера прейскуранта і року видання; посилання на аркуш-каталог; відомості про виробника.

Аркуш-каталог є головним джерелом інформації для добо­ру, замовлення та застосування необхідних промислових ви­робів споживачами. Він містить відомості про промислові ви­роби, що серійно випускають і є сукупністю описів окремих видів і типів виробів одного призначення та технічних умов, на основі яких розроблений каталог виробів. Аркуш-каталог ви­дають у друкованій (аркушевій і/чи блочній) та електронній формах. Аркуш-каталог повинен мати обкладинку (для блоч­ного видання), титульний аркуш, вступ (для блочного видан­ня), основний текст, зміст (для блочного видання), зазначення номера випуску (для аркушевого видання) тощо.

92

Основний текст аркуша-каталогу залежно від виду виробу повинен, зокрема, містити назву виробу відповідно до міждер­жавних, національних стандартів та інших нормативних доку­ментів із зазначенням серії, типу, моделі, марки, сфери засто­сування, основні технічні дані, дані про основні параметри та розміри виробу, його зображення з габаритними та іншими розмірами, відомості про фізико-хімічні та механічні власти­вості, комплектність поставки, рекомендації з техніки безпе­ки, відомості про виробника тощо.

Проспект містить систематизований перелік послуг, пред­метів чи опис однієї речі, призначених для випуску, продажу чи показу, а також опис діяльності підприємства, організації чи установи. Останнє дає підстави вважати проспект довідковим і/чи рекламним виданням, як його визначено в ДСТУ 3017-95, однак ДСТУ ГОСТ 7.22:2004 «Промислові каталоги. Загальні ви­моги» визначає проспект як один із видів промислових каталогів.

Проспект призначений для викладення у привабливій фор­мі відомостей про вироби для створення попиту на них. Прос­пект повинен, зокрема, містити назву виробу відповідно до міждержавних, національних стандартів та інших норматив­них документів із зазначенням серії, типу, моделі та марки ви­робника, відомості про виробника продукції тощо.

Прейскурант (нім. preiskurant від фр. prixcourant, p,eprix — ціна + courant — поточний) — довідник цін (тарифів) на про­дукцію, товари і послуги. Це нормативне виробничо-практичне і/чи довідкове видання систематизованого переліку мате­ріалів, виробів, обладнання, виробничих операцій, послуг із зазначенням цін, а іноді і їх коротких характеристик.

Прейскуранти поділяють на два види, що містять інформа­цію: 1) про гуртові, роздрібні та закупівельні ціни на про­дукцію; 2) про тарифи на послуги транспорту, підприємств, фірм, житлово-комунального обслуговування.

До першого виду належать прейскурантні ціни на продукти харчування, товари народного споживання тощо. Другий вид включає ціни на послуги населенню: проїзд у міському та інших видах транспорту, переговори, послуги тощо. У прейс­куранті вказують назву продукції (чи послуги) за державним чи галузевим стандартом чи технічними умовами, її марку (шифр, модель, артикул, номер стандарту), одиницю вимірю­вань, ціну тощо.

Покажчик промислових каталогів є щорічним системати­зованим переліком промислових каталогів на вироби, що їх

93

випускають чи знімають з виробництва, але вони перебувають в експлуатації. Видання покажчиків промислових каталогів усіх видів здійснюють органи, визначені чинним національ­ним законодавством.

Нормативно-методичні видання містять роз'яснення і вказівки, якими повинні керуватися посадовці в усіх сферах діяльності. Впроваджують їх юридичним актом, наказом чи вказівкою для надання їм юридичної сили. Більшість із них має рекомендаційний характер, сприяючи впровадженню в практику тих чи інших нормативних документів.

До найпоширеніших нормативно-методичних видань нале­жать: методичні вказівки, методичні посібники, рекоменда­ції, пам'ятки тощо.

' Методичні вказівки — видання, що містять рекомендації з організації робіт, підготовки заходів і т. д. Ці видання чи впроваджують за допомогою юридичних актів, виданих міністерством або відомством (наказ, вказівка, розпоряджен­ня), чи публікують для широкого користування.

Методичний посібник містить роз'яснення з певного виду практичної діяльності, зі здійснення окремих заходів і т. д.

Пам'ятки містять короткі відомості, вимоги до виконання якої-небудь операції, функції тощо (наприклад, пам'ятка читача). Цей вид виробничих видань затверджують установи, підпри­ємства, організації. Міра їх нормативності є гранично низькою.

5.7. Виробничо-практичне видання для аматорів

Виробничо-практичне видання для аматорів — це видання відомостей з технології, техніки та організації виробництва, окремих його галузей, а також інших сфер суспільної практи­ки, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям.

Ці видання містять матеріали прикладного характеру. їх цільове призначення — забезпечення інформацією всіх сфер практичної діяльності, перш за все — аматорської (в галузях будівництва, садівництва, кулінарії, декоративно-прикладно­го мистецтва тощо). Вирізняючись чіткою читацькою адресою, кожне з таких видань розраховане на неспеціалістів, які заці­кавлені певною практичною діяльністю.

Багато творів даного виду мають характер рекомендацій, вказівок з виконання технологічних процесів, операцій тощо. Є особливий різновид довідкових видань, що має відповідне цільове та читацьке призначення — довідник любителя.

94

У виробничо-практичних виданнях для аматорів часто ви­користовують креслення, схеми, технічні малюнки. Видають виробничо-практичні видання для аматорів, як й інші видання виробничого характеру, в обкладинках зі шрифтовим оформ­ленням, або як фундаментальне подарункове видання.

Виробничо-практичні видання для аматорів можна розгля­дати як різновид видань для організації дозвілля (див. п. 5.11).

5.8. Навчальне видання

Навчальне видання містить систематизовані відомості на­укового чи прикладного характеру, висловлені у формі, зручній для вивчення і викладання, і розраховане на тих, хто навчається, різного віку і рівня навчання.

Цільове призначення навчальних видань — забезпечення процесу навчання, сприяння засвоєнню знань в умовах певної системи освіти, підготовки і перепідготовки кадрів. Вони част­ково виконують також виховну функцію. Навчальне призна­чення обов'язково вказують на титульній сторінці відповідно­го видання. Безумовно, для навчання можна використовувати й інші видання, однак, якщо вони не мають відповідного по­значення, їх не вважають навчальними. Не завпеди видання, що позначається як «книга для вчителя» чи «книга для учнів», є навчальним. Воно може бути науково-популярним, літературно-художнім, виробничо-практичним.

За читацьким призначенням (чи видом освітніх установ) їх поділяють на три основні групи: для загальноосвітньої шко­ли, вищої школи І—II і III-IV рівнів акредитації. Крім того, розрізняють навчальні видання для тих, хто навчається, і тих, хто навчає — вихователів дитячих садочків, учителів шкіл, ліцеїв, викладачів коледжів, училищ, технікумів, вищих на­вчальних закладів, батьків. Усередині групи тих, хто навчається, виокремлюють підгрупи за віком, а також залежно від особли­востей навчання (денна форма, заочна, дистанційна, екстернат).

Предмет навчальних видань — це наукові та прикладні відомості, однак не в усьому обсязі, а як основні закони і вис­новки, які складають основу науки чи прикладних знань. Об­сяг матеріалу визначає програма навчання. Видають як на­вчальні видання, що повністю охоплюють курс, так і навчальні посібники з окремих розділів.

За роллю в навчальному процесі виокремлюють такі під­види навчальних видань: 1) підручники; 2) навчальні посібни­ки; 3) практикуми; 4) навчально-методичні видання.

95

Підручник — видання, що містить систематизоване викла­дення навчальної дисципліни (її розділу, частини), відповідає навчальній програмі й офіційно затверджене як даний вид ви­дання. Для нього характерна точність добору і викладення ма­теріалу, чітка структура, наступність, тематична і методична єдність. Підручники одночасно виконують функції навчальні, виховні і розвиваючі. В них передбачені компоненти, розрахо­вані на закріплення пройденого матеріалу.

Навчальний посібник — видання, що доповнює або частко­во (чи повністю) замінює підручник, офіційно затверджене як даний вид видання.

До навчальних посібників належать також хрестоматії, книги для читання, таблиці, атласи, навчальні наочні посіб­ники.

Зокрема, хрестоматія — навчальний посібник, що містить літературно-художні, історичні й інші твори чи уривки з них, що є об'єктом вивчення навчальної дисципліни. Вона сприяє розвитку аналітичних здібностей, набуттю навичок аналізу.

Навчальний наочний посібник — образотворче видання, що містить зображувальні матеріали на допомогу вивченню, викла­данню і вихованню. Він допомагає наочно уявити об'єкти і яви­ща, що вивчають, краще зрозуміти їх суть.

Практикум — навчальне видання, що містить практичні завдання і вправи, які сприяють засвоєнню теоретичних знань. Він допомогає набуттю навичок, умінню використовувати знання для розв'язання практичних завдань, закріпленню пройденого матеріалу (збірка задач, вправ, практичних зав­дань, лабораторний практикум).

Навчальний довідник розрахований на тих, хто навчається в загальноосвітнє школах, вищих навчальних закладах І-П та ІП-IV рівнів акредитації, містить фундаментальні відомості з ос­новних навчальних дисциплін. Довідкова форма подання на­вчальної інформації стимулює процес засвоєння та закріплення знань.

До навчально-методичних видань належать: навчальна про­грама, навчально-методичний посібник, методичні рекомендації.

Навчальна програма — це навчальне видання, що визначає зміст, обсяг, а також порядок вивчення і викладання навчаль­ної дисципліни (її розділу, частини). Вона допомагає управля­ти навчальним процесом, упорядкувати його.

Навчально-методичний посібник — видання, що містить матеріали з методики викладання навчальної дисципліни (її

96

розділу, частини) чи методики виховання. Він допомагає студентам навчитися працювати самостійно. Містить твори, і» яких подають методику засвоєння всього курсу, окремих йо­го розділів, частин, тем чи виконання практичних завдань.

Методичні рекомендації (вказівки) — видання, що містить роз'яснення з певної теми, розділу чи питання навчаль­ної дисципліни, визначає методику виконання певних зав­дань, певного виду занять (семінарських, практичних тощо).

За характером інформації, структурою і конструкцією розрізняють такі різновиди навчальних видань, як курс лек­цій, текст лекції, конспект лекцій, задачник, зошит і т. д.

Зокрема, курс лекцій — навчальне видання, що містить повне лекційне викладення тем навчальної дисципліни, визна­чених програмою.

Текст лекції — навчальне видання, що містить викладення окремої лекції навчальної дисципліни.

Конспект лекцій — навчальне видання, що містить корот­ке викладення змісту лекцій з усього курсу чи окремих розділів навчальної дисципліни.

Оформлення навчальних видань залежить від того, для якого типу навчальних закладів вони призначені і до якого ви­ду належать. У підручниках і практикумах для загальноосвіт­ньої школи застосовують шрифти різноманітного кегля — від 16-14 кегля в книгах для учнів 1-4 класів, до 10 кегля в кни­гах для старших класів. Система рубрикації в них вирізняєть­ся дрібністю і графічною яскравістю. Застосовують велику кількість різноманітних внутрішніх виділень: шрифтових набірних, кольорових. У навчальних виданнях для загально­освітньої школи ілюстрації посідають до 20% площі набору, для старших класів —12-15%. Ілюстрації часто подають і на палітур­ках, і на форзацах. Переважають багатокольорові ілюстрації.

Підручники, навчальні посібники, практикуми для на­вчальних закладів І—II і III-IV рівнів акредитації відрізняють­ся великими обсягами. Основний текст набирають 10 кеглем (корпусом), допоміжний — 8 кеглем (петитом). Внутрішньотекс-тові виділення оформляють рідко, в основному зміною зобра­ження шрифту. Серед ілюстрацій, що супроводжують основний текст підручників, переважають схематичні зображення, частіше однобарвні.

Загальним для підручників, навчальних посібників і практи­кумів для всіх типів шкіл є якісне оформлення. їх друкують на міцних сортах паперу, покривають цільнокритими тканинними

97

палітурками, або складеними, з картону і паперу. Навчальні програми і навчально-методичні посібники — це переважно брошури, покриті текстовими обкладинками. У програмах від­сутні ілюстрації.

5.9. Громадсько-політичне видання

Громадсько-політичне видання — це видання агітаційно- пропагандистського, публіцистичного чи виховного характеру, що містить твір актуальної суспільно-політичної тематики, призначене для формування суспільної думки щодо політичних подій і перспектив розвитку суспільства, країни чи світової спільноти. Читацьке призначення таких видань — найширшо- му загалу читачів, або масовому читачу, тематика — про суспільні події, соціально-економічні питання, культурно-мис­ тецькі справи тощо. Інформація пропагандистського й агіта­ ційного характеру у такому виданні викладена у формі, дос­ тупній широкому колу читачів. «

До цього виду видань можна віднести перш за все видання творів публіцистичної літератури: публіцистичний нарис, збірник публіцистичних статей, публіцистичну монографію. Громадсько-політичними виданнями є також видання політич­них першоджерел, якщо вони не мають офіційного характеру; агітаційні та пропагандистські видання. Ці видання призна­чені для активного й оперативного впливу на громадську дум­ку щодо тих чи інших подій, фактів, осіб або з метою форму­вання у читачів певних переконань.

Громадсько-політичний довідник містить добірку матеріа­лів громадсько-політичної тематики, призначений широкому колу читачів, його використовують в популяризаційній, агітаційній і виховній роботі. Він має містити актуальний ма­теріал, що відображає питання зовнішньої та внутрішньої політики, економіки, культури країни. Для нього характерне систематичне викладення інформації, насиченість цифровим і фактичним матеріалом, наявність статистичних таблиць.

Важливо зазначити, що громадсько-політичні видання ви­різняються не тільки і не стільки тематикою, скільки цільо­вим та читацьким призначенням як самого видання, так і тво­рів, надрукованих у ньому. Крім громадсько-політичних видань, є й інші види видань з питань громадсько-політичного життя: офіційні, наукові, виробничо-практичні тощо.

Термінологічне позначення і класифікація цього виду ви­дань потребують ще глибшого наукового вивчення.

98

Неперіодичні громадсько-політичні видання випускаються частіше за все в обкладинках. Ілюстрацій в них небагато — до 2% площі набору. Часто як ілюстративний матеріал викорис­товують фотографії. Більшість газет за своїм змістом і завдан­нями належать до громадсько-політичних видань; є також і'ромадсько-політичні журнали.

5.10. Довідкове видання

Довідкове видання містить короткі відомості наукового, прикладного чи популяризаційного характеру, які висловлені, оформлені і розташовані в порядку, зручному для їх швидкого знаходження. Довідкові видання не призначені для суцільного читання, хоча іноді деякі з таких видань використовують і з цієї метою. Цільове призначення довідкового видання — подати матеріали у формі, зручній для швидкого отримання довідок різноманітного характеру.

Довідкові видання використовують в усіх сферах людської діяльності, від наукової роботи до організації дозвілля. Для них характерний високий рівень узагальнення інформації, що досягається за допомогою стислого, лаконічного викладення відомостей у формі готових даних, висновків, рекомендацій. Довідкові видання містять як універсальну, так і галузеву чи тематичну інформацію, викладену з максимальним узагаль­ненням.

Довідкове видання відрізняється від інших видів видань структурою основного тексту. Воно складається із статей, що містять короткі відповіді на передбачувані запитання по­тенційного споживача інформації, що мають смислову і компо­зиційну закінченість. Довідкові статті призначені не для суцільного, а для вибіркового читання, тому їх групують не в логічній послідовності, а в такому порядку, що дозволяє швидко знаходити необхідну інформацію. Частіше за все зас­тосовують алфавітне чи систематичне групування статей.

Текст довідкового видання чітко структурований не лише за допомогою статей, а й розділів, рубрик, підрубрик та ін. Спе­цифічною є й мова (стиль) довідкових видань. Вона лаконічна, схематична, гранично спрощена. Інформацію часто згортають за допомогою таблиць, формул тощо. В довідкових виданнях застосовують скорочення, не прийняті у виданнях інших видів.

Всі види довідкових видань, за винятком словників, ілюст­рують. Ілюстрації в них мають змістове навантаження,

99

дозволяючи скоротити текст, оскільки малюнок часто може замінити кілька сторінок описання.

Важливу роль у системі пошукової орієнтації читачів у дру­кованих довідкових виданнях відіграють поліграфічні засоби виділення інформації: шрифтові виділення, висічення, висту­пи, змінний формат сторінки, колірний код, рухливі колонти­тули. Для довідкових видань характерна двоколонна смуга розташування тексту.

Довідкове видання — це видання, як правило, великого об­сягу, нерідко складається з кількох томів. Друковані довідкові видання виходять у різноманітних форматах, від найменших (60 х 84/32) до найбільших (84 ХІ08/8). Довідкові видання ви­дають, як правило, у міцних палітурках, частіше за все в ціль-нокритих тканинних, іноді — пластмасових. Друкують їх на міцному і разом з тим тонкому папері.

За цільовим призначенням і характером інформації довід­кові видання прийнято поділяти на три підвиди: енциклопе­дичні видання, словники і довідники.

До енциклопедичних видань належать енциклопедії й ен­циклопедичні словники.

Енциклопедія — довідкове видання, що містить в узагаль­неному вигляді основні відомості з однієї чи кількох галузей знань і практичної діяльності, викладені як короткі статті, розташовані в алфавітному чи систематичному порядку. Енцик­лопедії вирізняються наявністю значної кількості великих за обсягом розгорнених статей. Цільове призначення енциклопе­дій — тлумачення слів і повідомлення відомостей про сутність питання.

За особливостями поліграфічного виконання енциклопе­дія може бути однотомним чи багатотомним виданням.

За цільовим призначенням розрізняють такі види енцик­лопедій:

Наукова енциклопедія — призначається спеціалістам і від­різняється глибиною представлення певної галузі знання.

Науково-популярна енциклопедія — призначається широ­кому колу читачів і висвітлює яку-небудь галузь знання дсволі повно і всебічно, з урахуванням інтересів читача.

Популярна енциклопедія — містить широке коло відомос­тей, необхідних у повсякденному житті або для проведення до­звілля («Дорогоцінна енциклопедія господаря. Практичні по­ради на будь-який випадок» (Донецьк, 2006), «Енциклопедія сучасної жінки: 3 500 корисних порад» (Донецьк, 2005) і т. ін.).

100

З позиції читацького призначення більшість енциклопе­дій орієнтовані як на фахівців, так і на широкі кола спожива­чів. Вони поєднують в собі ознаки наукового і науково-попу­лярного видання. Виходять також науково-популярні або суто популярні енциклопедії для дітей, школярів та ін.

Залежно від тематичного кола вміщених відомостей розрізняють такі види енциклопедій:

• універсальну (загальну) енциклопедію (наприклад, «Большая советская энциклопедия» (СПб., 2000);

• спеціалізовану (галузеву, тематичну, персональну) ен­ циклопедію («Мала гірнича енциклопедія» (в 3-х т., Донецьк, 2004);

• регіональну (універсальну чи спеціалізовану) енцикло­ педію («Запорізька область» у 2-х кн., Запоріжжя, 2004).

Різними є енциклопедії і за обсягом (повнотою інфор­мації), а саме розміром словника (кількістю відображених слів) і обсягом статей. За цією ознакою енциклопедії поділя­ють на великі (повні) і малі (короткі).

За структурою основного тексту, тобто способом розта­шування статей, виділяють енциклопедії алфавітні та систе­матичні, а також систематично-алфавітні.

За складом основного тексту вирізняють енциклопедич­ний словник, у якому подаються короткі статті-довідки, розта­шовані в алфавітному порядку. Це однотомне, рідше багато­томне довідкове видання, що містить в узагальненому вигляді основні відомості з однієї чи всіх галузей знань або практичної діяльності («Політологічний енциклопедичний словник» (К., 2004) і т. ін.).

Для поліграфічного оформлення енциклопедичних видань характерний дробовий розподіл тексту, двоколонна смуга, за­стосування шрифтів дрібних чи навіть дуже дрібних кеглів, оскільки необхідний високий рівень згортання інформації і концентрації довідкового матеріалу.

Словник — довідкове видання, що містить упорядкований перелік мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків), оснащених довідковими даними, що належать до них.

Словники виконують дві найважливіші функції: інформа­ційну (через слово вони передають знання найкоротшим шля­хом) і нормативну (фіксуючи знання і вживання слова, сприя­ють вдосконаленню, уніфікації мови, затверджують норми слововживання).

101

Внутрішня класифікація словників може бути побудована за різними принципами: загальні відображають всі пласти лексичного складу мови, часткові — лише один пласт. За пов­нотою віддзеркалення мовної лексики словники поділяють на повні і короткі.

За мовою подання матеріалу розрізняють одномовні, дво-і багатомовні словники. Багатомовний словник зіставляє мовні одиниці кількох чи багатьох мов. Одномовний словник містить відомості про мовні одиниці чи поняття, що познача­ються ними, і які передаються однією мовою.

За характером інформації словники поділяють на дві вели­кі групи: термінологічні і мовні (лінгвістичні).

Термінологічний словник містить терміни якої-небудь га­лузі знання чи теми та їх визначення (роз'яснення). Він відоб­ражає понятійний апарат науки, виконує функції довідкову і дослідження мови науки, забезпечуючи її нормалізацію й уніфікацію. З розвитком електронно-обчислювальної техні­ки термінологічні словники відіграють особливу роль у розроб­ленні інформаційно-пошукових мов, дескрипторних систем, тезаурусів і т. д. На відміну від енциклопедичних словників, термінологічні не містять нічого, крім термінів та їх визначень з однієї чи кількох суміжних наук.

За широтою охоплення відомостей термінологічні словни­ки поділяють на:

• міжгалузеві («Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики» (К., 1998) та ін.);

• галузеві («Термінологічний словник з педагогіки» (К., 1998) та ін.);

• тематичні («Термінологічний словник з надійності та безпеки гідротехнічних об'єктів» (Рівне, 2005) та ін.).

За обсягом інформації термінологічні словники поділяють на тлумачні (що роз'яснюють значення слів) і такі, що не міс­тять тлумачення.

За хронологічним охопленням виокремлюють історичні і словники сучасної термінології.

За цільовим призначенням розрізняють такі різновиди тер­мінологічних словників: наукові (що відображають терміноло­гію галузі з максимально можливою повнотою); нормативні (відображають термінологію певної галузі в межах її професійно­го застосування) і науково-популярні словники (відображають термінологію соціальних наук для широких кіл споживачів).

102

Мовний (лінгвістичний) словник містить перелік мовних одиниць з їх характеристиками або перекладом на іншу мову, пояснює значення слів та особливості слововживання.

Поняття «мовний словник» є узагальнюючим, що поєднує в собі велику групу словників, які відображають всі напрями дослідження мови. Кожному виду словника властиві своя мета, об'єкт, аспект і метод характеристики мовних одиниць.

За цільовим призначенням виокремлюють наукові, норма­тивні, навчальні і популярні мовні словники.

Науковий мовний словник — це словник-дослідження всієї мови чи мовних одиниць в якому-небудь одному аспекті. Він містить повний опис варіантів, відступів від норми, а також побу­тування мови в історичному, етнічному чи регіональному аспекті.

Нормативний мовний словник містить семантичну, грама­тичну, експресивно-стилістичну і валентну характеристики слів відповідно до сучасних зразкових норм слововживання.

Навчальний мовний словник призначений для навчальних цілей, використовують у процесі викладання і навчання мові. Особливості навчального словника визначає характер інфор­мації, орієнтованої на певний етап навчання і завдання на­вчальної програми.

За мовою подання матеріалу мовні словники можуть бути одномовними, дво- і багатомовними.

Одномовні словники різноманітні за змістом. За цією озна­кою виокремлюють кілька груп словників, які поділяють на ряд підвидів.

Семантичну характеристику слів і словосполучень розкри­ває тлумачний словник (роз'яснює значення слів якої-небудь мови, дає граматичну і стилістичну характеристики), фразео­логічний (дає тлумачення значень усталених словосполучень), етимологічний (розкриває походження й історичну зміну зна­чень слів), діалектний (описує лексику одного чи групи спо­ріднених діалектів), словник іноземних слів (фіксує іншомовні слова і вирази, тлумачить їх значення), неологізмів і архаїзмів (показує зміни у словниковому складі мови).

Формороз'яснювальну функцію виконує граматичний (дає утворення форм слова), орфографічний (встановлює норматив­не написання слів), орфоепічний (містить слова в їх норма­тивній, літературній вимові) і словотвірний (розкриває прави­ла творення слів) словники.

До словників, що розкривають стилістичні відтінки слів, належать: словник синонімів (подає слова, різні за звучанням,

103

однак близькі чи тотожні за значенням), паронімів (містить слова, подібні за звучанням), антонімів (подає слова, різні за значенням), словник мови письменника (відображає лексику, стиль письменника) тощо.

До одномовних належать також словник імен, топонімічний словник (назв географічних об'єктів), словник скорочень та ін.

Серед дво- і багатомовних словників найпоширенішими є пе­рекладні словники.

Перекладний словник зіставляє мовні одиниці, дібрані за певною ознакою (загальновживані слова, фразеологічні оди­ниці, терміни і т. д.), двох чи більше мов.

Розмовник — словник, що містить загальнопобутову лекси­ку та фразеологію і є посібником для спілкування. Він містить окремі слова і фрази, може бути дво- чи багатомовним.

За структурою традиційною формою організації словників є алфавітна система розташування слів, рідше — тематична.

Залежно від цільового призначення словника визначають і його конструктивні ознаки: формат (середній чи кишенько­вий), наявність ілюстрацій (в лінгвокраїнознавчих словниках, розмовниках)і т. д.

Довідник — видання наукового, науково-популярного, навчального, прикладного чи практичного характеру, що має сис­тематизовану структуру або побудоване за абеткою заголовків статей.

На відміну від енциклопедичних видань довідники є роз­робкою якого-небудь окремого аспекту чи напряму, мають практичну спрямованість, відповідають на питання «що», «хто», «як», «де», «коли» і т. д. («Абетка української політики» (К., 1998), «Адміністративно-територіальний устрій України» (К., 2005), «Етнічний довідник» (у 3-х кн., К., 2001) таін.).

Довідники використовують в усіх сферах людської діяль­ності: науці, виробництві, навчальному процесі, побуті. Склад і зміст довідників визначає їх читацька адреса: вони можуть бути розраховані на фахівців (наукових чи практичних праців­ників певної сфери) і на широке коло споживачів.

За цільовим призначенням розрізняють: науковий, громад­сько-політичний, виробничо-практичний, навчальний, на­уково-популярний (про них див. вище) і побутовий довідники.

Побутовий довідник акумулює відомості вузькоприклад-ного характеру, призначені для використання всіма групами споживачів. До побутових довідників відносять адресно-теле­фонні книги, розклад руху потягів і т. д.

104

За широтою охоплення інфор ліації довідники поділяють на дві групи: комплексні — містять відомості з окремого розділу галузі чи з усієї галузі загалом, чи інформацію міжгалузевого характеру; та спеціалізовані довідники, що містять різно­манітні відомості з теми чи проблеми. Це — довідники з устат­кування, технологічних процесів, матеріалів, речовин таін.

За структурою основного тексту виокремлюють: ал­фавітні, систематичні, номерні і хронологічні довідники.

За характером інформації розрізняють:

Довідник спеціаліста — комплексний науковий або вироб­ничий довідник, що містить відомості, потрібні спеціалісту в його професійній діяльності.

Довідник любителя — комплексний популярний довідник, що містить відомості, потрібні любителю для занять у тій сфері діяльності, що його цікавить.

До довідкових видань належать також каталоги, проспек­ти, путівники, афіши, які одночасно є нормативними вироб­ничо-практичними виданнями (див. п. 5.6) і рекламними ви­даннями (див. п. 5.12).

Особливими різновидами довідкових видань є біографічні та біобібліографічні довідники/словники. Біографічний довід­ник/словник містить відомості про життя та діяльність декількох осіб. Біобібліографічний довідник/словник містить біографічні ві­домості про певних осіб, списки їх праць та літератури про них.

5.11. Видання для дозвілля²²

Видання для дозвілля містить загальнодоступні відомості з виготовлення чи експлуатації різних предметів у побуті, з різноманітних форм самодіяльної творчості, захоплень. Вони близькі до виробничо-практичних видань для аматорів і науко­во-популярних видань, проте відрізняються від них своїм цільо­вим призначенням. Мета видань для дозвілля — сприяти раціональному використанню читачами вільного часу, розвит­ку аматорської творчості тощо. Водночас ці видання мають ге­доністичну спрямованість, вони розважальні, допомагають приємно, весело, цікаво провести час.

За характером інформації видання для дозвілля поділяють на два види: 1) практичні видання для аматорів; 2) розва­жальні видання.

² ДСТУ 3017—95 визначає цей вид видання як видання для організації дозвілля.

105

Практичні видання для аматорів призначені дати певну суму знань і допомогти набути необхідні уміння і навички в непрофесійній діяльності для отримання того чи іншого практичного результату. До них належать: книги на допомогу молодій сім'ї, з садівництва, фото- і кінозйомки, шиття, в'я­зання, спортивної гімнастики тощо. Це можуть бути прак­тичні порадники для аматорів, популярні довідники (довідник любителя) та практикуми (див. також п. 5.7).

Розважальні видання — це видання, що описують спортивні, комп'ютерні та інші інтелектуальні ігри; збірники кросвордів, гороскопів; збірки пісень, віршів до різних святкових дат та ін.

Особливістю оформлення видань даного виду є велика кіль­кість ілюстрацій, часто багатокольорових.

5.12. Рекламне видання

Рекламне видання містить висловлені в привабливій формі відомості про вироби, послуги, заходи для створення попиту на них. Воно містить коротку інформацію про споживчі власти­вості товарів і різні види послуг для сприяння їх реалізації, а також відомості про особу, організацію, твори мистецтва, літе­ратурно-художнє видання і т. д. для їх популяризації.

Рекламне видання може бути розраховано на масового споживача і на фахівця. Крім суто комерційного призначен­ня, рекламні видання вирізняються тим, що дають фактог­рафічну інформацію, відсутню в інших видах видань: про діяльність підприємств, фірм, творчих колективів та окре­мих осіб.

Специфіка інформації, зафіксованої в рекламному виданні, полягає в тому, що тут поєднується популярний, довідковий та оцінювально-рекламний текст. Більшість цих видань випуска­ють як каталоги, проспекти, путівники та афіші.

Каталог — це офіційне (нормативне виробничо-практич­не), довідкове і/чи рекламне видання, що містить систематизо­ваний перелік наявних речей або послуг. Про нормативні, ви­робничо-практичні каталоги див. п. 5.6.

Види довідкових або рекламних каталогів:

Каталог виставки — містить перелік та опис речей, що експоновані на виставці.

Музейний каталог — містить перелік та опис речей, що знаходяться в музеї.

106

Каталог бібліотеки — містить перелік та опис документів, що знаходяться в бібліотеці.

Каталог аукціону — містить перелік речей, представлених на аукціон.

Проспект — офіційне (нормативне виробничо-практичне), довідкове і/чи рекламне видання, що містить систематизова­ний перелік послуг чи речей, призначених до надання, випус­ку, експонування чи продажу (див. п. 5.6).

Путівник — довідкове і/чи рекламне видання, що містить відомості про той чи інший географічний пункт або культурно-освітню установу (чи захід), розташовані в порядку, зручному для огляду.

Афіша — рекламне і/чи довідкове аркушеве видання, що повідомляє про певний культурний захід, складене здебільшо­го шрифтом великого кегля і призначене для розклеювання на стінах та афішних вітринах {концертна афіша).

Поширеними конструктивними формами серед рекламних видань є буклети — видання у формі одного аркуша друкова­ного матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два зги­ни чи більше, та плакати — аркушеві видання, призначені для експонування.

Оформлюють рекламні видання барвисто. Текст у них може виконувати лише допоміжну функцію, його супроводжують великою кількістю ілюстрацій, часто багатокольорових.

5.13. Літературно-художнє видання

Літературно-художнє — це видання, що містить один чи кілька творів художньої літератури. У творі художньої літе­ратури засобом пізнання і відображення дійсності є художнє слово.

Форма викладу твору (віршована, прозаїчна тощо), жанр (роман, драма, повість, поема, вірш), об'єкт і предмет опису (духовно-етична сфера, соціальні проблеми тощо) визначають характер інформації, що міститься в літературно-художньому виданні, впливають на його види.

Літературно-художні видання мають забезпечувати озна­йомлення суспільства зі змістом творів художньої літератури, сприяти формуванню естетичного смаку, етичних принципів, високих моральних якостей, сприяти відпочинку. Читацьке призначення цих видань дуже широке.

107

Літературно-художнє видання за складом основного текс­ту може бути як моновиданням (коли публікується один твір художньої літератури), так і полівиданням (коли видання містить кілька творів художньої літератури). Наявність додат­кових текстів (різних варіантів того ж самого твору) та довідко­вих (коментарів, приміток, вступної статті тощо) при цьому не враховується.

За особливостями добору творів для видання і відповід­ною його структурою та видавничою підготовкою серед літе­ратурно-художніх видань можуть бути: видання окремого тво­ру, збірник, зібрання творів, вибрані твори. За періодичністю вирізняють неперіодичне, періодичне та продовжуване літера­турно-художні видання (журнал, альманах). За наявністю зв'язків з іншими виданнями серед літературно-художніх ви­дань розрізняють окреме видання, серійне видання (частину серії), неперіодичну серію (сукупність серійних видань). За особливостями поліграфічного виконання літературно-ху­дожнє видання може бути однотомним чи багатотомним.

За цільовим призначенням літературно-художні видання поділяють на типи, що різняться підготовкою основного текс­ту та довідкового апарату видання: наукове, науково-масове і масове.

Наукове видання творів художньої літератури має що­найбільшу повноту відображення творчої спадщини письмен­ника, точність тексту, ретельно розроблений довідковий апа­рат. Цей тип видання призначений для дослідницької роботи. Такі видання подані як повне зібрання творів чи академічне зібрання творів, що включають усе написане письменником: закінчені та незакінчені твори, уривки, листи, щоденники, статті тощо. Але науковим може бути й видання одного літера­турно-художнього твору, якщо воно вирізняється особливою текстологічною підготовкою і наявністю розгорнутого апарату видання.

Науково-масове видання менш повне за складом. Воно включає не всі твори письменника, його довідковий апарат більш популярний, наприклад, вступна стаття має характер огляду творчості автора, літератури, оиохи тощо. Науково-ма­сове видання розраховане на ширше коло читачів, ніж науко­ве. Його різновидом є зібрання творів, що включає лише най-значніші твори письменника. Може бути й науково-масове видання одного твору або серія, в які й иидн по окремі твори різ­них авторів.

108

Масове видання художньої літератури має задовольняти запити найширших кіл читачів, ознайомити їх з найзначнішими художніми творами письменників-класиків і сучасних пись­менників. Це окремі видання літературно-художніх творів, збірки, альманахи, антології, вибрані твори. Довідковий апа­рат у таких виданнях відсутній або розрахований на ма-лопідготовлених читачів.

Збірка — видання, в якому вміщені твори одного чи кіль­кох письменників. Альманах — збірка, що містить літератур­но-художні чи науково-популярні твори, поєднані за певною ознакою. Альманахи адресують або дорослим, або дитям. Вони можуть бути неперіодичними чи серіальними (періодичними або продовжуваними). Антологія — збірка вибраних творів різних авторів. Вибрані твори — однотомне чи багатотомне ви­дання, що містить частину найзначніших творів одного чи кількох авторів, дібраних за певною ознакою.

Конструкція літературно-художніх видань залежить від цільового і читацького призначення видання, жанру, змісту літературного твору і т. д.

За рівнем художньо-поліграфічного виконання літератур­но-художні видання поділяють на: 1) видання підвищеної якос­ті (подарункові, ювілейні, сувенірні, факсимільні, експортні, особливо ретельно оформлені); 2) видання в поліпшеному оформленні; 3) видання у звичайному та економному оформ­ленні. Видання може бути ілюстрованим і неілюстрованим. Ілюстрації — художньо-образні, що самі є творами образотвор­чого мистецтва, зокрема книжкової графіки. Вони можуть складатися з малюнків, гравюр, фотографій.

Наукові зібрання творів мають великий обсяг (багатотомні — до 60 томів), розраховані на тривале користування, видають їх у міцних палітурках, зазвичай покритих тканиною. Для них характерне строге, наукового типу зовнішнє оформлення, та ілюстрації, як правило, документального типу.

Науково-масові видання призначені широкому колу чита­чів, розраховані на інтенсивне використання. Формати середні, палітурки тверді, зазвичай покриті імітаційними матеріала­ми. Папір середньої якості. Ілюстрацій небагато, в основному художньо-образного типу.

Видання окремих творів і збірки можуть виходити в еко­номному, звичайному і поліпшеному оформленні. Є розкішно оформлені видання, виконані на дорогих сортах паперу, бага­токолірним друком, багато декоровані й ілюстровані, покриті

109

тканинними палітурками із золотим тисненням. Проте перева­жають видання без ілюстрацій і декоративних прикрас, віддруковані на газетному папері, покриті шрифтовою обкла­динкою.

Серії і «бібліотеки» випускають у типовому оформленні, вони мають особливі графічні ознаки: марку серії, її назву і т. п. — на обкладинці, корінці, титульному аркуші. Ювілейні, подарун­кові, художні, мініатюрні, факсимільні, бібліофільські видан­ня, як правило, малотиражні, їх виготовляють з високоякісних матеріалів. Вони різноманітні за конструкцією та форматами, барвисто ілюстровані, забезпечені суперобкладинками, футля­рами, манжетками тощо.

5.14. Інформаційне видання

Інформаційне видання містить систематизовані відомості про документи (опубліковані, неопубліковані і ті, що не публі­кують) чи результат аналізу й узагальнення відомостей, пред­ставлених у першоджерелах. їх випускають організації, що здійснюють науково-інформаційну діяльність, зокрема ор­гани науково-технічної інформації.

Термін «інформаційне видання» є неточним, оскільки «неінформаційних» видань взагалі не може бути з огляду на можливість розгляду кожного видання як каналу передавання інформації або як джерела інформації.

Інформаційні видання містять систематизовану оператив­ну і коротку інформацію про зміст тих чи інших первинних до­кументів у формі, зручній для швидкого з ними ознайомлення.

Вони є результатом аналітико-синтетичного перероблення одного чи кількох первинних документів. Від інших видів ви­дань інформаційне відрізняють структурою основного тексту, який складається з відомостей про документи, тобто з вторинно-документальної інформації, висловленої в бібліографічному описі, анотації, рефераті, огляді тощо.

Інформаційні видання використовують в усіх сферах діяль­ності: науковій, практичній, навчальній, виховній, освітній, уп равлінській.

Найважливішим завданням інформаційних видань є спри­яння подоланню суперечностей у документальній комунікації — між збільшенням масивів і потоків опублікованих, неопублі-кованих і тих, що не публікують, документів і можливістю їх освоєння суспільством. Інформаційні видання є одним з основ-

110

них засобів впорядкування відомостей про документні потоки і масиви. Вони забезпечують повноту і достовірність віддзерка­лення первинних документів шляхом оперативності випуску, підвищення інформативності кожного інформаційного видан­ня, врахування конкретних запитів споживачів. Інформаційні видання є джерелами оперативної інформації та мають інфор­мувати споживача в максимально короткі терміни з най­актуальніших тем.

Проблема класифікації інформаційних видань остаточно не вирішена.

Інформаційні видання, за ДСТУ 3017-95, поділяють на бібліографічні, реферативні, оглядові, а також дайджест — видання добірки витягів із конкретного тексту, дібраних і згру­пованих таким чином, щоб дати про нього загальне уявлення, чи добірки найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших ви­дань. Однак однопорядковість цих різновидів є недоречною з погляду теорії бібліографії, адже бібліографічні видання мо­жуть бути і реферативними, і оглядовими, і дайджестами. Для збереження однопорядковості класифікаційного ряду доречно розрізняти «сигнальне бібліографічне видання» — таке, що складається лише з бібліографічних описів, і «анотоване біб­ліографічне видання» — таке, що включає описи з анотаціями, поряд із реферативним та оглядовим виданнями.

Інформаційні видання можуть бути неперіодичними, періодичними чи продовжуваними.

Бібліографічне видання — інформаційне видання, що міс­тить впорядковану сукупність бібліографічних записів. Зав­дання бібліографічних видань — сигналізувати про наявність .документів, вказувати на первинний документ, звідки можуть бути отримані необхідні відомості.

У бібліографічних виданнях основний текст складається з одного чи певної кількості впорядкованих бібліографічних за­писів — певного набору відомостей про первинні документи, поєднаних за якоюсь ознакою. Бібліографічний запис скла­дається з певних елементів: бібліографічного опису, анотації, предметної рубрики, індексу класифікації. Як обов'язковий елемент бібліографічного запису, бібліографічний опис являє собою сукупність бібліографічних відомостей про документ, на­ведених за встановленими правилами і призначених для його ідентифікації. Бібліографічні відомості — це конкретні відомості про документ (автор, назва, місце і рік видання, кількість сторі­нок і т. д.), що допомагають розпізнати документ за його описом.

111

Способи групування бібліографічних записів у бібліогра­фічному виданні можуть бути формальними (алфавітний, хро­нологічний, топографічний та ін.) чи змістовими (систематич­ний, тематичний, предметний, змішаний), залежно від призначення посібника.

Бібліографічне видання — це документальна форма подання бібліографічної інформації (чи повідомлення), що допомагає фіксувати і зберігати її в часі та передавати у просторі як доку­мент. У наш час налічують понад сто видів бібліографічних ви­дань, виокремлених за різними ознаками. Видова класифіка­ція бібліографічних видань остаточно не склалася, проте намітилися загальні підходи до її створення.

Підставою класифікації бібліографічних видань є такі ознаки: їх призначення, особливості документів як об'єктів бібліографування, методи бібліографування, форма організації бібліографічної інформації у бібліографічному виданні та ін.

За суспільним призначенням бібліографічні видання поді­ляють на шість видів: державне, науково-допоміжне, реко­мендаційне, професійно-виробниче, видавничо-книготорго­вельне, бібліотечно-каталожне.

Державне бібліографічне видання інформує про видані в краї­ні документи на підставі їх державного обліку. Цільове при­значення даного виду — повний облік документів, виданих на території України. Читацьке призначення — для працівників книжкової справи, бібліотек, інформаційних центрів. Серед державних бібліографічних видань, що видає Книжкова пала­та України — «Літопис книг», «Літопис образотворчих ви­дань», «Літопис газетних статей», «Літопис журнальних ста­тей» таін.

Науково-допоміжне бібліографічне видання призначене для допомоги науково-дослідницькій діяльності. Читацьке призначення: вченим, фахівцям різних галузей знання і ви­робництва. Воно характеризується детальним довідковим апа­ратом. Допоміжні покажчики різного типу (іменні, предметні, географічні та ін.) забезпечують швидкий пошук необхідної інформації, тобто відображають відомості про документи в іншому аспекті, ніж в основному тексті посібника з відсиланням до відповідних бібліографічних записів. Іноді бібліографічні описи в цих виданнях доповнюють анотаціями чи рефератами.

Рекомендаційне бібліографічне видання призначене для допомоги загальній і професійній освіті, самоосвіті та популя­ризації знань. Його створюють з урахуванням цілей читання

112

і рівня підготовки різних груп читачів; рекомендаційне видан­ня відображає документи, гідні широкого розповсюдження.

Професійно-виробниче бібліографічне видання призначене для сприяння практичній професійно-виробничій діяльності. Читацьке призначення — фахівцям різного рівня підготовки всіх сфер практичної діяльності.

Видавничо-книготорговельне бібліографічне видання призначене на допомогу книгообміну, для інформування про продукцію видавництв та асортимент книгарень. Читацьке призначення — покупцям, книготорговцям, широкому загалу споживачів інформації. Різновидами видавничо-книготорго­вельних бібліографічних видань є видавничі бібліографічні ви­дання, що відображають продукцію, видану чи заплановану до випуску одним або кількома видавництвами, та книготорго­вельні бібліографічні видання, що відображають книжковий асортимент однієї або кількох книготорговельних організацій з метою сприяння збуту видань.

Бібліотечно-каталожні видання відображають склад пев­ного фонду документів, які зберігаються в одній чи кількох бібліотеках. Цільове та читацьке призначення — інформуван­ня абонентів (користувачів) бібліотек про склад бібліотечного фонду та забезпечення бібліографічного пошуку документів у цьому фонді.

Залежно від змісту об'єктів бібліографування бібліогра­фічні видання поділяють на універсальні, багатогалузеві, га­лузеві, тематичні, персональні, біобібліографічні, крає­знавчі та країнознавчі.

Бібліографічне видання, що відображає документи з усіх галузей знань, називають універсальним; із кількох галузей знань або практичної діяльності — багатогалузевим; видан­ня, що містить документи з певної галузі знання і/чи практич­ної діяльності — галузевим; видання, що відображає докумен­ти з однієї теми — тематичним виданням. Персональне бібліографічне видання — бібліографічний посібник, що відоб­ражає твори одного автора і/чи літературу про одну особу. Біобібліографічне видання — це покажчик, словник або довідник, який інформує про одного чи кількох авторів (містить біографічні довідки, перелік їх творів та літератури про них).

Краєзнавче бібліографічне видання відображає документи, за змістом пов'язані з певною місцевістю в країні. Країнознав­че бібліографічне видання присвячене якій-небудь країні чи кільком країнам. Можливі різновиди бібліографічних видань

113

цих видів, обумовлені певним галузевим, тематичним чи пер­сональним аспектом.

Важливе інформаційне значення мають покажчики бібліо­графічних посібників. Такі видання забезпечують орієнтування споживачів інформації у наявній бібліографічній продукції.

За методами бібліографування розрізняють вибіркові (ви­дання, що відображають документи, дібрані в заданих межах за певною ознакою) і реєстраційні (видання, що максимально повно відображають документи в заданих межах); сигнальні (поточні бібліографічні посібники, в яких всі чи більшість за­писів обмежені бібліографічним описом); анотовані і рефера­тивні (коли всі чи частина бібліографічних записів включають анотації чи реферати) та ін.

За часом виходу у світ відображених документів розрізня­ють поточний, ретроспективний і перспективний бібліо­графічні посібники. Поточний бібліографічний посібник у своїх випусках регулярно відображає документи, що з'являються про­тягом тижня, місяця, року. Ретроспективне бібліографічне ви­дання відображає масив документів, що вийшли за певний період у минулому (як правило, за період більше року). Перспек­тивними називаються бібліографічні видання, що відобража­ють документи, сплановані до випуску. До них відносять, в ос­новному, плани видавництв.

За формою організації бібліографічної інформації виокрем­люють такі бібліографічні видання: бібліографічний покаж­чик, бібліографічний список і бібліографічний огляд.

Бібліографічний покажчик — посібник зі складною струк­турою, що передбачає наявність допоміжних покажчиків, передмови, змісту, списку скорочень і т. д. Бібліографічний список — посібник із простою структурою. Бібліографічний огляд — посібник, що є складним оповіданням про документи.

Можливі й інші ознаки класифікації бібліографічних видань: за видами документів, відображених у бібліографічному посібни­ку, місцем видання відображених документів, їх мовою і т. д.

Бібліографічне видання може бути випущено у формі ^непе­ріодичного (книга, брошура, плакат, аркушівка) чи серіального (періодичного чи продовжуваного) видання (бюлетень, періо­дичний збірник, журнал), як окреме видання і як частина до­кумента, самостійна чи несамостійна.

Одне й те саме бібліографічне видання одночасно належить до кількох видів, виділених за різними ознаками (наприклад, «Літопис книг» — це державній універсальний реєстраційний

114

поточний систематичний сигнальний бібліографічний покаж­чик у формі періодичного видання, бюлетеня).

Більшість друкованих бібліографічних видань випускають в обкладинках, за великих обсягів — у палітурці. Ілюстрації, як правило, відсутні. Шрифтове і друкарське оформлення тексту виокремлює його структуру, полегшує пошук інфор­мації. Структура, видавниче і поліграфічне оформлення біб­ліографічних видань визначені відповідними стандартами.

Переважна більшість бібліографічних посібників належать до друкованих документів. Однак вони можуть бути подані і в рукописній, і в машиночитаній формі. Серед них: мікро-форми бібліографічних посібників (мікрофільм, мікрофіша, мікрокарта), аудіальні посібники, що сприймають на слух (грамзапис, магнітозапис), аудіовізуальні посібники (відеоза-пис, кінофільм), а також машиночитані бібліографічні посіб­ники, підготовлені на ЕОМ і записані на диску, дискеті чи маг­нітній стрічці. їх можна випускати в машиночитаній формі, а також дублювати як друковані текстові видання.

Реферативне — це інформаційне видання, що містить впо­рядковану сукупність бібліографічних записів, що містять реферати. Завдання реферативних видань — адекватне викла­дення суті первинного документа, рекомендація нової, цінної та корисної документарної інформації для її оптимального ви­користання в усіх сферах людської діяльності. Реферативне ви­дання — носій реферативної інформації, що містить конкретні дані, відомості, факти.

Реферативне видання відрізняється від сигнального бібліо­графічного видання значно більшою повнотою відомостей про первинний документ. До складу його тексту, крім бібліографіч­них описів, входять реферати — короткі викладення змісту до­кумента чи його частини, що включають основні фактичні відо­мості і висновки, необхідні для ознайомлення з документом.

За цільовим призначенням реферат може бути загальний і спеціалізований; за способом характеристики — конспек­тивний і проблемно-орієнтований; за мірою згортання — ко­роткий і розширений; за формою подання — анкетний (по­зиційний), табличний, телеграфного стилю, схематичний; за методом викладення — реферат-екстракт, перефразова­ний, синтезований; за способом підготовки — інтелектуаль­ний (ручний) і автоматизований; за кількістю охоплених джерел — монографічний і оглядовий (зведений); за авторсь­ким виконанням — авторським і референтським (складений інформаційним посередником — референтом).

115

Питання класифікації реферативних видань дотепер мають дискусійний характер. Єдиної класифікації поки немає. Більшість фахівців поділяють реферативні видання на такі ви­ди: реферативний журнал, реферативний збірник, експрес-інформація, інформаційний лист.

Реферативний журнал публікує систематизовані реферати документів з певної галузі, предмета, проблеми. Він містить предметний, авторський та інші допоміжні покажчики (на­приклад, реферативний журнал «Інформатика»).

Текст реферативного журналу складається з певної сукуп­ності рефератів, систематизованих на підставі тематичного руб­рикатора. Специфіка повідомлень — в характері реферату. На відміну від бібліографічного опису й анотації, реферат повинен розкривати фактографічний зміст первинного документа, щоб і без звернення до нього можна було визначити необхідність йо­го використання, особливості інформації, яку містить документ, а також безпосередньо використовувати найціннішу інфор­мацію. На відміну від анотації реферат розкриває результати дослідження, висновки, сферу їх застосування, що забезпечує відображення лише найважливішої частини змісту текстів пер­винних документів.

Реферативний збірник містить добірки рефератів із конк­ретних, часткових проблем. У реферативному збірнику містять­ся скорочені виклади статей теоретичного й оглядового характе­ру, переклади, реферативна бібліографічна інформація тощо.

Особливість реферативного збірника в тому, що він відобра­жає неопубліковані чи опубліковані документи відомчого ха­рактеру, тобто обмеженого розповсюдження і доступності. Важливість його в тому, що він висвітлює рівень розвитку га­лузі. Крім того, реферативні збірники подають найдокладні-шу, конкретну інформацію з часткових проблем, що цікавлять різні категорії фахівців галузі. Більшість реферативних збір­ників містять оперативну галузеву інформацію.

Структура реферативних збірників не відрізняється від структури інших інформаційних видань. Випускають їх, як правило, тематичними серіями, а всередині них — окремими номерами зазвичай щомісячної періодичності.

Експрес-інформація — це видання, що містить розширені реферати найзначніших первинних документів, яке випускають у дуже стислі терміни. Це видання може бути неперіодичним або періодичним. Його цільове призначення — інформувати про найактуальніші зарубіжні опубліковані чи вітчизняні неопублі­ковані документи, що вимагають оперативного висвітлення.

116

Інформаційний лист — реферативне неперіодичне видан­ня, що відображає відомості про передовий виробничий досвід чи науково-технічне досягнення.

Експрес-інформація та інформаційний лист частіше за все випускають без довідкового апарату.

За конструкцією друковані реферативні видання малообся-гові, їх видають в обкладинці, зазвичай без ілюстрацій, однак з таблицями, формулами, що допомагають розкрити основний зміст первинного документа. Реферативні видання можуть випус­кати засобами оперативної поліграфії або як електронні видання.

Оглядове видання — це інформаційне видання, що містить публікацію одного чи кількох оглядів, які включають результа­ти аналізу й узагальнення поданих у первинних документах відомостей. Огляд — це текст, в якому викладено у стислій формі основний зміст первинних документів з певної теми, що з'явилися за певний період, чи узагальнено їх зміст.

Завдання оглядових видань — збирання й аналіз великої кількості первинних документів, перероблення їх в єдиний ком­пактний та узагальнений документ. За характером інформації оглядове видання найповніше відображає зміст первинних доку­ментів, відрізняється щонайбільшою складністю і науковою гли­биною їх перероблення. Результатом переробки є висновки і практичні рекомендації, здійснені на основі аналізу змісту первинних документів, критичне оцінювання їх актуальності та перспективності. Огляди виявляють тенденції, головні напрями розвитку відповідних галузей науки і виробництва.

За характером інформації (рівнем згортання первинної ін­формації, методами аналізу і характером узагальнення) огля­дові видання поділяють на бібліографічні, реферативні, ана­літичні і прогностичні огляди.

Бібліографічний огляд є складним оповіданням про пер­винні документи. Завдання бібліографічного огляду містить добір певної кількості поданих первинних документів, їх біб­ліографічний опис і характеристику змісту. Бібліографічний огляд складається із двох частин: тексту, що містить порівняль­ний аналіз основних документів, і бібліографічного списку з теми. Бібліографічний огляд може бути науково-допоміжним (призначеним для фахівців на допомогу в їх науковій та вироб­ничій діяльності) чи рекомендаційним (призначеним для не­спеціалістів з метою популяризації документів). Бібліографіч­ний огляд — перший рівень інформаційного узагальнення, він є основою для наукової інформаційної діяльності.

117

Реферативний огляд є зведеною характеристикою питань, що розглядають в первинних документах, без їх критичного оцінювання. Його завдання — адекватне відображення змісту первинних документів, хоча це не виключає виокремлення найважливіших і найактуальніших документів.

Аналітичний огляд містить всебічний аналіз даних пер­винних документів, їх критичну аргументовану оцінку, обґрун­товані висновки і рекомендації по суті досліджуваних питань. Це вид оглядових видань, що перебуває на межі вторинної і первинної інформації. Висновки тут є результатом змістовно­го аналізу фактів й узагальнення великої кількості первинних документів і тому мають в собі нові науково значущі факти та ідеї з даної проблеми. Аналітичний огляд буває великого обся­гу, виходить у палітурці, ілюструється малюнками, графіка­ми, таблицями, діаграмами тощо.

Прогностичний огляд містить оцінку тенденцій розвитку науки, виробництва, суспіпьства, на основі якої компетентні органи можуть ухвалити рішення, розробити короткострокові та довгострокові плани розвитку тієї чи іншої галузі, тери­торії, наукових досліджень і т. д.

Оглядове видання — складне монографічне повідомлення (тобто певним чином взаємопов'язана сукупність фактогра­фічної інформації), отримане в результаті аналізу та узагаль­нення певного масиву первинних документів і їх висновків. Структурно огляд складається з таких частин: 1) вступ; 2) ос­новна частина; 3) висновки (висновок); 4) список літератури; 5) допоміжні покажчики (іменний, предметний, заголовків і т. д.).

Більшість оглядових друкованих видань за матеріальною формою — видання невеликого обсягу, в обкладинці, іноді з ілюстраціями.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які є ознаки текстового видання? ^

2. У чому полягає відмінність офіційного видання від ін­ ших видів текстових видань?

3. За якими ознаками поділяють наукові видання?

4. Яке цільове призначення науково-популярних видань?

5. Що таке нормативне виробничо-практичне видання?

6. Які є види навчальних видань?

118

7. Які характерні ознаки енциклопедичних видань, довід­ ників і словників як трьох підвидів довідкового ви­ дання?

7. Як визначають «інформаційне видання»?

9. Які є різновиди рекламного видання? 10. Що таке літературно-художнє видання?

Література: 12; 13; 21; 22; 23; 47; 49; 50; 51; 60; 65; 70; 72; 79; 80; 81; 87; 91; 93; 96; 99; 108; 120; 135; 142; 150; 156; 157.