1.2. Місце науки “Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка” в системі наукових дисциплін, її зв’язок з іншими науками

Теорія розміщення продуктивних сил базується на загальних економічних законах. Тому розміщення продуктивних сил повинно здійснюватися за законами, керуючись якими, можна досягти максимального економічного й соціального ефекту при мінімальних витратах. Основним законом, який визна­чає характер РПС, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдя­ки зниженню її затрат на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, що дає змогу набагато збільшити відстань пе­ревезення готової продукції від виробника до споживача.

Дослідження в галузі РПС і регіональної економіки зумовлені тим, що райони споживання вироблюваної продукції не збігаються з районами її виробництва через значне територіальне розосередження запасів сировини, палива й робочої сили. Існують значні просторові відмінності в грунтово-кліматичних умовах, від яких залежить спеціалізація аграрного сектора економіки, що не завжди відповідає інтересам споживачів.

Сучасне РПС лише певною мі­рою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями та географічним положенням окремих районів. В України існує територіальна диференціація про­сторового розподілу населення й засобів виробництва, а тому суспільство витрачає великі кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції внаслідок територіальної віддаленості елементів виробництва. Для того щоб удосконалити розміщення виробництва, необхідно здійснити комплекс противитратних заходів, зокрема, зменшити транспортні витрати. Провідна роль у цьому належить раціоналізації РПС з огляду на екологі­чну обгрунтованість розміщення нового виробництва, оптимізацію міжгалузевих зв'язків тощо.

Сучасна теорія РПС поповнилися соціальними й екологічними факторами, які у багатьох ситуаціях стали пріоритетними й визначальними. Це можна простежити на прикладі роз­міщення АЕС і хімічних комбінатів, коли прагнення до економічного ефекту спричинює негативні соціальні та екологічні наслідки. Теорія РПС вимагає всебічного врахуван­ня інтересів як суспільства у цілому, так і його членів, зокрема, збереження навколишнього природного середовища та природних ресурсів.

Економічна наука почала активно досліджувати розміщення продуктивних сил наприкінці XIX ст. Теорії РПС як такої на той час не було. Основоположниками основ ринкової теорії розміщення виробництва є А. Вебер, У. Тюнен, А. Льош, В. Кристаллер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хагет.

Проблеми РПС були і є в центрі уваги української науки. Вагомий внесок у розвиток науки про розміщення продуктивних сил України зробили вчені-економісти й економіко-географи К.Г. Воблий, О.Т. Діброва, М.М. Паламарчук, Ф.Д. Заставний, С.І. Іщук, М.Д. Пістун, О.І. Шаблій, С.І. Дорогунцов, М.І. Долішний, П.Т. Ващенко та інші. Праці вчених використовувалися державними плановими органами для обгрун­тування розміщення нового будівництва, формування територіальної структури господарства.

У колишньому СРСР командно-адміністративні методи управ­ління економікою, в тому числі розміщенням продуктивних сил, зумовили регрес теорії розміщення (оскільки наука лише обгрунтовувала вольові рішення партійного керівництва).

Нині в країнах ринкової економіки діють різні теорії розміщення продуктивних сил. Найпоширенішою з них є “географічний детермінізм”, який надає вирішального значення в розвитку й розміщенні промислово­сті різних країн і районів географічному середовищу. Завдяки новій техніці та масовому впровадженню ресурсозберігаючих технологій певною мірою знижується значення фактора природних ресурсів у розміщенні окремих галузей промисловості. Але недооцінка географічного середовища при розміщенні окремих виробництв може мати негативні наслідки. Так, неточні, необгрунтовані дані про кількісні та якісні пара­метри природних умов і ресурсів можуть призвести до економічної недоцільності подальшої експлуатації підприємства, що вплине на інте­реси як регіону в цілому, так і людей, зайнятих на даному підприємстві. Недооцінка грунтово-кліматичних умов при розміщенні сільськогоспо­дарського виробництва може зумовити значні втрати  не тільки соціально-економічні, а й природні. Наприклад, надмірна конце­нтрація посівів цукрових буряків на Поділлі.

Проблема РПС невід'­ємна від їх раціональної територіальної організації, основу якої становить економічне районування. Останнє базується на територіа­льному поділі праці, котрий, у свою чергу, пов'язаний з виробничою спеціалізацію економічних районів і потребує суворої пропорційності їх розвитку.

Раціоналізація територіального поділу праці дає змогу досягти максимальної економії суспільної праці, що є головним критерієм раціонального РПС у цілому і кожного підприємства зокрема.

Наука про РПС зародилася в надрах економічної і соціальної географії, яка вивчає розміщення виробництва в цілому та його окремих галузей, суспільний і територіальний поділ праці й територіальну організацію господарства.

Економічна географія як нау­ка здобула право на існування завдяки працям М. В. Ломоносова. До середини XIX ст. вона мала фактично довідковий харак­тер, а науково-пізнавальною стала лише тоді, коли у своїх дослідженнях почала спиратися на закони економічної теорії.

Наука розміщення продуктивних сил належить до економічних наук і водночас спирається на результати досліджень природничих, географічних і техні­чних наук. Разом із тим розвиток науки про РПС базується на економічних законах і категоріях, які вивчає й визна­чає економічна теорія.

Наука про РПС широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік, фінансів, економіки праці, економічної істо­рії, економіки природокористування, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії, картографії та ін. Ці дисципліни забезпечують науку про РПС насамперед інфо­рмацією, методами досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного процесу. Розміщення продуктивних сил, у свою чергу, збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформаці­єю про регіональні економічні характеристики. Наука й практика РПС мають першочергове значення для територіального планування та формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.