Харчовий статус людини

Харчовий статус людини - ступінь забезпечення організму енергією і основними харчовими речовинами.

Основні харчові речовини - органічні і неорганічні сполуки, необхідні для нормального росту, підтримання і відновлення тка­нин, а також для розмноження. Їхній уміст у харчовому раціоні людини має бути не нижчим зазначеного мінімального рівня. Вод­ночас, якщо приймання харчових речовин значно перевершує не­обхідний рівень, це може призвести до різних інтоксикацій органі­зму, включаючи летальний кінець.

Харчові речовини поділяють на дві основні групи: макронутрієнти - білки, жири, вуглеводи і макроелементи; мікронутрієнти — вітаміни і мікроелементи. З огляду на динаміку зміни структури харчування людини в історичному аспекті можна виділити наступні спільні для населен­ня всіх індустріально розвинутих країн негативні тенденції:

• надлишкове споживання жирів, зокрема насичених;

• значне збільшення споживання цукру і кухонної солі;

• істотне зменшення споживання крохмалю і харчових волокон. Така структура харчування призводить до поширення таких захворювань, як атеросклероз та ішемічна хвороба серця, що є ос­новною причиною смертності в економічно розвинутих країнах.

Експерти ВООЗ дійшли висновку, що над людством нависла серйозна небезпека - епідемія переїдання.

У більшості країн Західної Європи надмірну повноту мають від 10 до 25 % дорослих громадян, а в Північній і Південній Америці - від 20 до 25 %. Серед жінок Східної Європи і Середземномор'я, а та­кож серед темношкірих представників США цей показник сягає 40 %. Лідерами в цьому відношенні є жителі Меланезії, Мікронезії і Полі­незії. Наприклад, у державі Науру в Мікронезії до 70 % жінок і 65 % чоловіків страждають від ожиріння І ступеня.

У 1997 р, на Нараді з харчування й охорони здоров'я в Женеві експерти погодили міжнародний стандарт для визначення надмір­ної маси і ввели так званий „ індекс маси тіла " - ВМІ (Body Mass Index). Для визначення цього індексу необхідно масу тіла (кг) роз­ділити на величину росту в квадраті (м²). Залежно від ВМІ розріз­няють такі ступені ожиріння:

ВМІ = 18,5-24 кг/м² - норма;

ВМІ = 25-29 кг/м² - ожиріння І ступеня;

ВМІ = 30-40 кг/м² - ожиріння ІІ ступеня;

ВМІ > 40 кг/м² - ожиріння ІІІ ступеня.

Нормальна вага досягається і підтримається шляхом малокало­рійної дієти: якнайменше жирів, якнайбільше фруктів, овочів, круп при збереженні помірних фізичних навантажень. Темп розвитку ожиріння залежить від кількості надлишкового надходження в організм їжі та від ступеня порушення регуляції жирового обміну При ожи­рінні утворення енергії завжди переважає над її втратою. Надлиш­кове споживання їжі особливо шкідливе в ті періоди житія, коли змен­шуються енерговитрати організму, тобто після 40-45 років.

Однак ожиріння не завжди є наслідком тільки переїдання і рі­дко — надлишкової калорійності їжі. Воно може виникати при ма­лопомітному, невеликому, але регулярному надходженні з їжею надлишкового енергетичного матеріалу. Наприклад, надлишкове надходження 100 ккал у день (це 50 г хліба) може призвести до відкладення в тілі 10 г жиру, що становитиме за місяць 300 г, а в рік більше 3 кг жиру. За надлишкової маси тіла в жировій тканині знижується інтенсивність розщеплення жиру, і надлишок енергетичного матеріалу з кожним місяцем сприяє все більшому накопи­ченню жирової тканини. Найнебезпечнішими харчовими речови­нами щодо розвитку зайвої ваги тіла є насамперед легкозасвоювані вуглеводи - сахароза, фруктоза, глюкоза.

Проте, за оцінкою фахівців ВООЗ, основною причиною порушення харчового статусу населення планети є не переїдання, а недоїдання і голод. Із 6 млрд людей, що населяють нашу планету, 1,5 млрд харчуються добре, 1,8 млрд - задовільно, решта харчується погано або частково голодує. Причому в останні роки спостерігається тенденція до збільшення саме цієї частини населення. ВООЗ визначила 43 країни, що розвиваються, в Африці, Азії, Центральній та Південній Америці як „найменше розвинуті”, у їхньому числі Сомалі, Ефіопія, Судан, Чад, Гаїті, Непал та ін. Харчування значної частини населення в цих країнах не забезпечує його мінімальні потреби в енергії і білку, а раціони складаються з найдоступніших за вартістю продуктів - зернових, бобових, бульбо- і коренеплодів, ряду овочів та плодів. Деякі фахівці вважають, що щодня в світі від голоду вмирає до 35 тис. людей. Найбільший відсоток загиблих припадає на дітей віком до 5 років. Постійне недоїдання призводить до зниження розумових здібностей і фізич­ного виснаження. Як правило, ті, хто недоїдає, уразливіші до хво­роб, ніж ті, хто харчується добре. Крім того, жертви недоїдання частіше вмирають від хвороб, від яких люди з нормальним харчу­ванням видужують. Тиф, холера, віспа, чума, грип, туберкульоз і поворотний тиф зазвичай уражують ослаблених від недоїдання людей, і хоча реєструються інші причини смерті, в дійсності кожна така смерть зумовлена саме недоїданням.

У грудні 1992 р. під егідою ВООЗ у Римі відбулася міжнародна конференція з питань харчування. На ній представники урядів 159 держав світу, в тому числі України, прийняли Всесвітню де­кларацію і План дій в галузі харчування, який передбачав до кінця XX століття ліквідувати або значно скоротити:

- голодування в тяжкій формі і широко розповсюджений голод, пов'язаний з недостатністю певних нутрієнтів (частковий голод);

- недостатнє харчування, особливо серед дітей, жінок і літніх людей;

- інфекційні та неінфекційні захворювання, пов'язані з безпе­кою харчових продуктів;

- недостатність йоду і вітаміну А, інших важливих мікроелементів, зокрема феруму;

- соціальні та інші перешкоди оптимальному грудному виго­довуванню.

Підписавши Декларацію, уряди держав-учасниць зобов'я­залися підготувати до кінця 1994 р. свої національні плани в галузі харчування. З огляду на наведений План дій зрозуміло, які вагомі і складні завдання поставили перед собою держави. Із наведених першочергових завдань в Україні виконується лише одне - відповідно до вимог ЮНІСЕФ, налагоджено йодування кухонної солі.

Поліпшення структури харчування і харчового статусу лю­дини зумовлено фізіологічною роллю поживних речовин, які входять до складу харчових продуктів. Важливо знати норми фі­зіологічної потреби організму в харчових речовинах, а також мати уяву про негативні наслідки споживання їх надлишкових і не­достатніх кількостей.