Закон україни:Про енергозбереження

Цей Закон визначає правові,економічні,соціальні та

екологічні основи енергозбереження для всіх підприємств, об'єднаньта організацій,розташованих на території України,а також для громадян.

У цьому Законі вживаються такі поняття:"енергозбереження" - діяльність(організаційна,наукова,

практична,інформаційна,яка спрямована на раціональне

використання та економне витрачання первинної та перетвореної

енергії і природних енергетичних ресурсів в національному

господарстві і яка реалізується з використанням технічних,

економічних та правових методів;

"енергозберігаюча політика" - адміністративно-правове і

фінансово-економічне регулювання процесів видобування, переробки,

транспортування,зберігання,виробництва,розподілу та

використання паливно-енергетичних ресурсів з метою їх

раціонального використання та економного витрачання;

"паливно-енергетичні ресурси" - сукупність всіх природних і

перетворених видів палива та енергії,які використовуються внаціональному господарстві;"раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів" досягнення максимальної ефективності використанняпаливно-енергетичних ресурсів при існуючому рівні розвитку техніки та технології і одночасному зниженні техногенного впливу на навколишнє природне середовище;

"економія паливно-енергетичних ресурсів" - відносне

скорочення витрат паливно-енергетичних ресурсів, що виявляється у зниженні їх питомих витрат на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг встановленої якості; "енергозберігаюча технологія" - метод виробництва продукції з

раціональним використанням енергії,який дає можливість одночасно зменшити енергетичне навантаження на навколишнє природне середовище і кількість енергетичних відходів, одержуваних при виробництві та експлуатації виготовленого продукту;

"норматив витрат палива та енергії" - регламентована величина

витрат палива та енергії для даного виробництва, процесу,продукції, роботи, послуг;

"вторинні енергетичні ресурси"- енергетичний потенціал

продукції, відходів, побічних і проміжних продуктів,який утворюється в технологічних агрегатах (установках, процесах) і не використовується в самому агрегаті,але може бути частково або повністю використаний для енергопостачання інших агрегатів(процесів);

"нетрадиційні та поновлювані джерела енергії" - джерела,що

постійно існують або періодично з'являються в навколишньому

природному середовищі у вигляді потоків енергії Сонця,вітру,

тепла Землі,енергії морів,океанів,річок,біомаси.

4.2 Калькуля́ція (рос. калькуляция, англ. calculation, accounting; нім. Kalkulation f, Kostenanschlag m, Preisbildung f, Abschätzung f) — розрахунково-вартісна методика бухгалтерського обліку, за допомогою якого обраховується собівартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, придбаних матеріальних цінностей.

Методи калькуляції — це методи розрахунку витрат підприємства, собівартості продукції, об'єму незавершеного підприємства, основані на калькуляції затрат. Розрізняють простий, нормативний, позаказний методи калькуляції.

В поняття калькуляції входить сукупність способів, що використовуються для числення собівартості всього випуску і одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг) по встановленій номенклатурі витрат, місцю їх виникнення.

Калькуляція (від лат. calculatio — обчислення) — це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат. Калькуляції складають на продукцію основного і допоміжного виробництв щомісячно, за квартал і рік за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляції: планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін), кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін) і нормативні (складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу). Ці види калькуляції є: попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції та використовують при складанні кошторису. Калькуляції, що за даними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називаються звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції та для виявлення резервів подальшого зменшення витрат. Калькуляції складають на кожному підприємстві за встановленим. переліком статей витрат. Розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, повну, галузеву тощо. Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за відповідними статтями.

Витрати — зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками). Визнання витрат

1. Матеріальні витрати — витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, придбані у сторонніх організацій

2. паливо і енергію, тару, будівельні матеріали, запасні частини, МШП, використані в операційній діяльності підприємства. Не включаються до матеріальних витрат: — куповані матеріали, паливо, енергія, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві; — зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції, втратили повністю чи частково споживчі властивості і через це використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються.

3. Класифікація витрат на виробництво [2] за різними ознаками: 1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) — витрати окремих виробництв, цехів, дільниць, технологічних переділів тощо, з розподілом на витрати: — основного виробництва (тобто тих, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції; — допоміжного (підсобного) виробництва — призначеного для обслуговування цехів основного виробництва (ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні підрозділи тощо). 2. За видами продукції, робіт, послуг — витрати на окремі вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, напівфабрикати, одноразові замовлення тощо. 3. За єдністю складу — одноелементні та комплексні (які складаються з кількох економічних елементів). 4. За видами витрат — за економічними елементами, за статтями калькуляції (попередньо розглянуто в розділі 1). 5. За способами перенесення вартості на продукцію — прямі і непрямі (які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом).