2.5. Договір комерційної субконцесії

У господарському законодавстві України встановлене право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах комерційної субконцесії⁸, погоджених ним із правоволодільцем або визначених у договорі комерційної концесії. Відповідні положення закріплені у ст. 368 ГК України.

Якщо договір комерційної концесії визнано недійсним, недійсними є також укладені на його основі договори комерційної субконцесії (ч. 2 ст. 368 ГК України, ч. 4 ст. 1119 ЦК України).

§3. Обмеження прав сторін договору комерційної концесії

3.1. Обмеження прав сторін договору комерційної концесії ґрунтуються на юридичній природі такого договору

Договір комерційної концесії належить віднести до групи організаційно-господарських договорів, що характерні правовим закріплення домінування волі однієї із сторін договору над волевиявленням іншої сторони (чи сторін договору). Має місце свого роду «договірна компетенція» та, відповідно, зустрічні договірні обмеження господарської правосуб’єктності сторін договору з метою:

а) врахування суперечливих інтересів сторін договору та створення такої правової форми їх практичного втілення у підприємницькій діяльності, яка забезпечить максимальну міру реалізації індивідуальних очікувань та інтересів кожної із сторін;

б) реалізації спільного фундаментального інтересу обох сторін стосовно успішного ведення їх підприємницької діяльності на концесійній основі;

в) задоволення інтересу споживачів, які прагнуть одержати гарантовану якість у межах доступного їм локального ринку. Послуги «Макдональд», «Хілтон» чи «Форнетті» повинні відповідати відпрацьованому стандарту і в США, і в Україні, і в Індії, і в інших країнах світу. Внаслідок дотримання стандартів бізнес-діяльності у глобальному вимірі до споживання продукції, робіт, послуг, що постачаються у правовому режимі комерційної концесії, залучається чимраз більш об’ємне коло споживачів різних країн;

г) забезпечення у сфері комерційної концесії як окремого виду господарської діяльності досягнення цілей публічного регулювання господарської діяльності в цілому, включаючи формування цивілізованого, прозорого, інноваційного та соціально зорієнтованого ринку⁹.

3.2. Обмеження прав сторін договору комерційної концесії

Звернемося до тих вимог договірного режиму комерційної концесії, які стосуються обмежень волевиявлення безпосередньо сторін відповідного договору.

Отже, змістом правовідносин комерційної концесії є реалізація користувачем права на ведення певного виду підприємницької діяльності, наданого йому правоволодільцем за відповідну оплату та згідно з правилами, визначеними правоволодільцем у договорі комерційної концесії. При цьому правила підприємницької діяльності у форматі комерційної концесії зазвичай формулюються правоволодільцем виходячи із його багаторічного практичного досвіду і стосуються істотного за обсягом переліку напрямків роботи. Так, договором комерційної концесії встановлюються вимоги, в яких матеріалізується підприємницька технологія та фірмовий стиль правоволодільця, зокрема, стосовно:

- якості, асортименту, дизайну товару (продукції, робіт, послуг), що продається користувачем клієнтам;

- кадрового підбору, вимог до поведінки персоналу, його спілкування з клієнтурою, зовнішнього вигляду тощо;

- оформлення місця надання послуг;

- рекламної компанії тощо.

Точне виконання вимог, що представлені правоволодільцем до користувача, є запорукою досягнення сторонами цілей, якими вони керувалися при укладенні договору комерційної концесії, зокрема, успішної діяльності користувача та підтримання високого статусу знаку для товару і послуг, що ідентифікує правоволодільця. Умовою такого ходу подій є адекватність концесійного виробничого процесу та управлінських рішень правоволодільця кон’юнктурі ринку у відповідній галузі суспільного виробництва.

Однак над користувачем постійно тяжіє ризик помилки правоволодільця у регулюванні його підприємницьких операцій; також існує та повинне виконуватися договірне зобов’язання сплачувати роялті. На певному етапі успішний підприємець – користувач зазвичай починає прагнути самостійності шляхом укладення договорів з іншими суб’єктами господарювання (часто – конкурентами правоволодільця) на більш вигідних для нього умовах, або ж пробує створити та розвинути власний бізнес та бренд, що зумовлене мотивом на досягнення більшої міри рентабельності та автономії. Подібна ринкова поведінка є цілком природним продовженням засад самостійності, ініціативності та ризиковості, властивих природі підприємницької діяльності як економічного явища.

З метою попередження таких дій користувача у договорі комерційної концесії для нього, відповідно до положень ст. 372 ГК України, встановлюється низка обмежень, зокрема, у вигляді:

- обов’язку користувача не допускати його конкуренції з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням належних правоволодільцеві прав;

- відмови користувача від одержання за договором комерційної концесії аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;

- обов'язку користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування виробничих приміщень, що мають використовуватися при здійсненні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.

З іншої сторони, відповідно до ст. 372 ГК України, договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав правоволодільця, зокрема:

- у вигляді обов'язку правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території;

- утримуватися від власної аналогічної діяльності на території, закріпленій за користувачем.

Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними, якщо ці умови суперечать законодавству.