4.2. Відповідальність субкористувача перед правоволодільцем

Відповідно до ч. 3 ст. 1119 ЦК України користувач та субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно, тобто за правилами, що сформульовані у ст. 543 ЦК України. Доцільно зазначити, що відовідно до положень ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

4.3. Відповідальність сторін договору комерційної концесії перед споживачами

За загальним правилом, що закріплене у ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. При цьому господарські санкції застосовуються саме до правопорушника, і в результаті їх застосування для цієї винної особи настають несприятливі економічна та/або правові наслідки

Однак відповідно до правил, що стосуються комерційної концесії, відповідальність перед всіма покупцями (замовниками, споживачами) продукції, робіт і послуг, реалізованих на концесійних засадах, покладається як на користувача, який безпосередньо веде господарську діяльність, так і на правоволодільця.

При цьому, як зазначається у ст. 373 ГК України та 1123 ЦК України правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. Однак за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.

Такий підхід законодавця відхиляється від загальних правил, встановлених у Законі України «Про захист прав споживачів», де передбачається по-суті солідарна відповідальність продавця або виробника товарів перед споживачем - фізичною особою, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

У літературі відзначається, що при виробничому франчайзингу випуск неякісної продукції може бути наслідком як недосконалості технології, переданої франчайзером за договором, так і результатом неякісної роботи франчайзі. Крім цього, постійна підтримка та контроль франчайзера за дотриманням франчайзі стандартів технології є умовою договору франчайзинга, тому сторони у такій моделі франчайзингу повинні нести солідарну, а не субсидіарну відповідальність. Однак якщо на умовах комерційної концесії надаються послуги, то доцільніше покладати відповідальність за неналежне виконання обов’язків з обслуговування на виконавця (тобто на франчайзі), що, однак, не виключає можливості звернення франчайзі з регресними вимогами до франчайзера, якщо має місце неякісне виконання останнім умов договору франчайзингу¹¹.

1 Історично вже починаючи з середньовіччя верховна влада та міське самоврядування європейських країн (Англії, Франції) надавали католицькій церкві майнові привілеї (франшизи). В обмін за виконання певних повинностей франшизи надавалися також і приватним особам - у вигляді звільнення від того чи іншого обтяження, наприклад, у сфері оподаткування чи у вигляді полегшення при здійсненні окремих господарських операцій (зокрема, у торгівлі чи у промислі) тощо.

2 Бобков С.А. Правовое регулирование коммерческой концессии в Российской Федерации // Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. - Москва, 2004 – С. 27

3 М.Мендельсон. Руководство по франчайзингу. – М.: Сибли Интернэшнл, Инк.» - 1995 – С. 13.

4 Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 2001. – Том 3. – С. 340.

5 Що відповідає положенням «Модельного закону про розкриття інформації стосовно франшизи» (Model franchise disclosure low), прийнятому УНІДРУА у 2002 р.

6 Наприклад, відповідно до п. а) ч. 7 ст. 17 Закону України « Про охорону прав на зазначення походження товарів» власник свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товаруне має права видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару.

7 Килимник Інна Ігорівна. Особливості правового регулювання договору комерційної концесії (франчайзингу): автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2003. – С. 9.

8 У світовій практиці придбання підприємцем у правоволодільця (франчайзера) права на укладення на певній території договорів субранчайзинга іменується майстер-франчайзингом (англійською мовою «master-franchising»).

9 У більшості країна застосовується правовий підхід, згідно з яким франчайзингові операції адекватно регулюються договорами їх суб’єктів відповідно до загальних положень зобов’язального права. Спеціальні законодавчі акти про франчайзинг відсутні, наприклад, у Німеччині та Великобританії. У США спеціальні закони про франчайзинг прийняті тільки в деяких штатах, а федеральний уряд обмежився фрагментарними підзаконними актами про розкриття інформації франчайзерами. Відсутність юрисдикційного регулювання часто компенсується актами національних асоціацій франчайзингу. Україна входить до відносно невеликої групи країн, в яких існує спеціальне регулювання комерційної концесії (франчайзингу).

10 Текст ч. 3 ст. 1122 ЦК України є незакінченим.

11 Килимник Інна Ігорівна. Особливості правового регулювання договору комерційної концесії (франчайзингу): автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2003. – С. 7.

13