Література

1. Дегодюк Е.Г., Дегодюк С.Е. Еколого-технологічна безпека України. – К.: ЕКМО, 2006. -306 с.

2. Инженерная экология: Учебник; Под ред. проф. В.Т. Медведева: - М.: Гардарики, 2002. - 687 с.

3. .Инженерная экология и экологический менеджмент: Учебник / М.В. Буторина, П.В. Воробьев, А.П. Дмитриева и др.; Под ред. Н.И. Иванова, И.М. Фалина. - М.: Лотос, 2003. - 528 с.

Практична робота №10 Тема. Лісо- та сільськогосподарська рекультивація порушених земель

Мет:. ознайомитись з особливостями лісо- та сільськогосподарської рекультивації.

Теоретичні відомості

Лігосподарська та сільськогосподарська рекультивація є одним із найпоширеніших і суттєвих видів біологічної рекультивації – складного і комплексного процесу, для якого характерно декілька напрямів розвитку. В процесі лісової рекультивації на порушених землях створюються лісонасадження різного типу і призначення, відбувається оздоровлення порушених промисловістю земель, поліпшуються санітарно-гігієнічні умови життя людини, збільшується лісовий фонд. Лігосподарська та озеленювальна рекультивація складають основи лісової рекультивації, методи та види якої визначаються як зональними, так і локальними екологічними умовами районів промислових розробок. Сільськогосподарська рекультивація передбачає ціленаправлене створення на порушених землях ріллі, садів, виноградників, ягідників, лук, пасовищ тощо. Як лігосподарська, так сільськогосподарська рекультивація мають економічне спрямування, оскільки ставлять собі за мету отримання продукції. Лісова рекультивація, яка здійснюється природним шляхом, є класичним зразком біологічної рекультивації.

Передрекультиваційні вимоги для лісогосподарської рекультивації є такі:

• необхідність формування поверхні для створення лісонасаджень на відвалах - це вимоги гірничо-технічного періоду рекультивації;

• дотримання оптимального складу видобутих порід, які придатні для вирощування рослин, що складає першу стадію передпроектних досліджень і розроблення рекультиваційних заходів;

• необхідність встановлення ступеня біологічної придатності грунтів. Він встановлюється на основі наступних факторів: природних фізико-географічних умов; господарських, соціально-економічних та санітарно-гігієнічних умов з урахуванням перспектив розвитку района і вимог районної планіровки, технології та комплексної механізації гірничих робіт, термінів експлуатації кар’єра і стадії розвитку підприємства.

В Україні в основу оцінки лісопридатності відвалів закладені принципи едафічної сітки П.С.Погребняка та Д.В.Воробйова, тобто екологічної спрямованості в лісовій типології, згідно з якою кожне місцезростання на відвалах оцінюється за ступенем родючості (трофотоп) грунтосумішей порід, а також ступенем зволоження (гігротоп). На якість лісорослинних умов, крім агрохімічних і водно-фізичних властивостей грунтосумішей, суттєвий вплив здійснюють способи насипання відвалів, що насипаються із залізничного транспорту, так як в такий спосіб найменше ущільнюється субстрат. Вплив на лісопридатність має також ступінь токсичності порід, які відповідно поділяються на слаботоксичні, токсичні та сильнотоксичні.

Придатними для лісової рекультивації з безпосередньою посадкою саджанців в грунті можна назвати території, що зайняті слаботоксичними грунтосумішами, на яких немає великих ділянок слаботоксичних грунтосумішей, а токсичні групи складають не більше третини вирівняної території.

Малопридатними можна назвати території, на яких переважають середньотоксичні грунтосуміші, а сильнотоксичні грунтосуміші займають не більше третини поверхневого шару.

Непридатними територіями є всі ті, де переважають сильнотоксичні грунтосуміші.

Методи меліорації грунтосумішей. Для поліпшення структури і якісного складу грунтосумішей рекультиваційного шару необхідно здійснити цілий комплекс заходів з меліорації. Меліораційні методи розділяються на такі групи: фізичні та хімічні методи, збагачення ґрунтів з допомогою внесення добрив та посіву сидератів; біологічні методи інтенсифікації росту лісокультур шляхом введення в їх склад азотофіксуючих порід. Типи лісових культур на відвалах. У світовій лісорекультиваційній практиці склалася особлива форма ведення лісового господарства на промислових відвалах – це створення попередніх лісонасаджень із швидкоростучих невибагливих порід і поступовій заміні їх насадженнями більш цінних порід. Такими бувають тополеві, вільхові та робінієві насадження. В цьому процесі простежуються три послідовні стадії: піонерна, проміжна та заключна. У ряді випадків підготовчі насадження, особливо тополеві, цілком відповідають вимогам, що висуваються до господарських насаджень, тобто мають достатню продуктивність деревостану. Підбір деревних порід необхідно здійснювати за загальним географічним принципом, з урахуванням біологічної придатності ґрунтів. Порівняно великий вибір видів дозволяє створювати на відвалах складні насадження різних типів і призначення – меліоративні, протиерозійні, водорегулюючі лісосмуги, ремізні, лісопаркові та масивні експлуатаційні.

Сільськогосподарська рекультивація. У зв’язку із скороченням у світі площ сільськогосподарських земель і зменшенням долі ріллі на душу населення найбільшого значення набуває рекультивація порушених земель для вирощування врожаїв. Особливо цей напрям розвинений у країнах Європи. В процесі сільськогосподарської рекультивації дуже важливо правильно підібрати культури, які б давали високі врожаї і забезпечували інтенсивне поліпшення родючості рекультиваційних земель. Кожний етап сільськогосподарської рекультивації має свій набір рослин. На першому етапі необхідно вирощувати рослини, які є невибагливими до родючості грунту (багаторічні та однорічні трави, гречка тощо). На другому етапі, тобто 2-3 році рекультивації, можна вирощувати озимі та ярові зернові, кукурудзу і вже після фітомеліоративного періода в окремих випадках (на гідровідвалах, внутрішніх і зовнішніх відвалах, що покриті родючим шаром грунту) можна вирощувати навіть просапні культури: кормовий буряк, капусту, картоплю тощо. При цьому велике значення надається меліоративним сівозмінам, під якими насамперед розуміють науково обгрунтоване чередування сільськогосподарських культур, більш повним використанням біологічних факторів, покращенням фізико-хімічних властивостей грунтів і порід, водного і трофічного режимів, мікробіологічного та ферментативною дією ґрунту.

На рекультивованих землях із багаторічних бобових трав вирощують: конюшину, люцерну, буркун, експарцет як у чистих посівах, так і у суміші із злаковими багаторічними травами – тимофіївкою, райграсом, грястицею. Маючи добре розвинену кореневу систему, вони покращають структуру грунту і таким чином підвищують її родючість. Не менш важливим є правильний вибір вида трави. Наприклад, на кислих і слабокислих породах краще росте конюшина, а на карбонатних – люцерна, експарцет і буркун.

На рекультивованих землях добре зарекомендували себе також однорічні трави, особливо суміш вівса і горошку, висів яких чередується через 15-20 днів із проміжними культурами – озимим житом, пшеницею, тритікале, озимим рапсом, суріпкою тощо.

Із озимих зернових культур для вирощування на рекультивованих землях придатні всі районовані у даній зоні сорти озимої пшениці, жита і ячменю. Озимі зернові культури доцільно розміщувати в кормових сивозмінах на одному-двох полях з інтервалом повторного висіву через два-три роки. Найсприятливими для них попередниками є багаторічні і однорічні трави, горох та кукурудза на силос.

За потенційною родючістю порід, які складають відвали і підлягають рекультивації, придатні для вирощування майже всі ярові зернові культури, які районовані в даній зоні. Однак, найбільш вигідно на цих землях вирощувати ярий ячмінь, пшеницю та овес. На рекультивованих землях кукурудзу в основному вирощують на зелену масу. Кращими попередниками її є багаторічні та однорічні трави, бобові, а також зернові та просапні культури.