Тема 4. Витрати підприємства та їх класифікація

4.1 Визначення поняття «витрати підприємства» та їх класифікація. Бухгалтерський та економічний підходи до визначення поняття «витрати підприємства»

4.2 Класифікація капітальних вкладень. Джерела фінансування (відшкодування) капітальних затрат

4.3 Поняття та необхідність обліку витрат. Методи вивчення поведінки витрат. Методи обліку витрат на підприємстві

4.4 Принципи управління витратами. Резерви зниження витрат. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок зниження витрат

4.1. Визначення поняття «витрати підприємства»

Попит, як правило, визначає максимальну ціну, яку підприємство може запросити за свій товар. У той же час мінімальна ціна визначається витратами підприємства.

Підприємство прагне встановити на товар таку ціну, що повністю буде покривати всі витрати на виробництво, розподіл й збут товару, включаючи справедливу норму прибутку за витрачені зусилля і ризик.

У загальному вигляді, витрати – це все, чим жертвує підприємство для виробництва певного виду продукції. Витрати – це виражені в грошової формі витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. Витрати є процесом витрачання певних економічних благ для досягнення якої-небудь певної, чітко визначеної мети і оцінкою витрат цих благ.

Порядок визначення витрат здійснюється згідно з Положеннями (стандарту) Бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Виділяють два підходи до визначення витрат:

1.Бухгалтерський – витрати визначаються як вартість витрачених ресурсів, необхідних для виробництва.

2.Економічний – відповідно до нього витрати визначаються як вартість інших благ, які можна б було одержати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних варіантів використання тих же ресурсів. Тут йдеться про витрати упущених можливостей (opportunity cost – англ.) або альтернативні витрати, тобто витрати на виробництво товару, вимірювані з погляду втраченої можливості займатися якнайкращим з доступних альтернативних видів діяльності, що вимагають того самого часу і тих же ресурсів. Наприклад, аудитор-консультант, працюючи у фірмі, одержує заробітну платну 25 грн. за одну годину роботи. Але чотири години в тиждень він працює в суспільній організації, безкоштовно даючи консультації. Альтернативні витрати рівні 100 грн. (25*4).

На практиці, відповідно до бухгалтерського підходу, витрати визначаються сумою фактично витрачених ресурсів, з погляду економічного підходу – включають і ті втрати, що пов'язані з відволіканням ресурсів від інших видів діяльності.

Витрати підприємства, пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції та виражені в грошовій формі, представляють собівартість цієї продукції. Собівартості належить провідна роль в загальній системі економічних показників, що характеризують виробничо-господарську діяльність підприємства:

- собівартість є узагальнюючим показником використання усіх видів ресурсів підприємства;

- собівартість є базою для визначення прибутковості підприємства;

- собівартість є основою для формування цінової політики підприємства.

Для повнішого розуміння економічної сутності витрат, визначення їх ролі в процесі виробництва, необхідно досліджувати характеристику витрат за допомогою їх класифікації. Класифікація витрат припускає зведення великого числа витрат на виробництво і збут продукції за певними ознаками в економічно обґрунтовані групи, які включали б витрати, однорідні за своїм змістом або близькі між собою. На сьогоднішній день існує декілька класифікацій витрат, відмітною особливістю яких є призначення одержаної інформації, або інакше кажучи, різні витрати для різних цілей.

1.За економічним змістом витрати ділять на економічні елементи й калькуляційні статті.

Економічні елементи – економічно однорідний вид витрат, який на рівні даного підприємства не можна розкласти на складові. Калькуляційні статті – можуть включати один або декілька економічних елементів. Економічні елементи показують, що саме і в якому обсягі витрачається по підприємству в цілому. Склад елементів витрат є єдиним для всіх господарюючих суб'єктів і не залежить від величини, форми власності, галузевої приналежності підприємства.

Виділяють п'ять економічних елементів витрат:

1.Матеріальні витрати;

2.Витрати на оплату праці;

3.Відрахування на соціальні заходи;

4.Амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

5.Інші операційні витрати.

Економічні елементи показують, що саме і в якому обсягі витрачається по підприємству в цілому.

Разом з обліком витрат за економічними елементами для контролю і аналізу витрат застосовується угрупування витрат за калькуляційними статтями. Це угрупування використовується для обчислення витрат за видами продукції, що виробляється, і місцями їх виникнення (цехами, ділянками і т.д.) і залежить від багатьох чинників, таких як технологічний процес виробництва, особливості продукції, що випускається. У зв'язку з цим підприємство має право самостійно встановлювати перелік і склад калькуляційної статті, що повинно бути регламентовано його обліковою політикою.

Виділяють наступні типові калькуляційних статей:

1.Сировина і матеріали;

2. Куповані вироби, що комплектують, напівфабрикати, послуги сторонніх організацій виробничого характеру;

3. Поворотні відходи (віднімаються);

4. Витрати з підготовки та освоєння процесу виробництва;

5. Паливо і електроенергія на технологічні потреби;

6. Витрати на утримання і експлуатацію виробничого устаткування;

7. Основна заробітна плата виробничих робітників;

8. Додаткова заробітна плата виробничих робітників;

9. Відрахування на соціальне страхування;

10. Загальновиробничі витрати;

11. Загальногосподарські (адміністративні);

12. Втрати унаслідок технічно неминучого браку;

13. Витрати на збут.

2. За ступенем залежності від обсягу виробництва виділяють постійні, змінні й напівзмінні витрати.

Змінні витрати в сумі змінюються в прямій пропорції по відношенню до зміни обсягу виробництва (рівня ділової активності), але розраховані на одиницю продукції, є постійними, наприклад витрати на сировину і матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників.

Постійні витрати в сумі не змінюються при зміні рівня ділової активності, але з розрахунку на одиницю продукції залежать від зміни рівня виробництва, наприклад: витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, амортизація, орендна плата і т.д.

Постійні витрати є незмінними протягом певного періоду часу (релевантного діапазону). Релевантний діапазон – це проміжок часу, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат і їх чинником., наприклад підвищення витрат на оренду приміщення призведе до «східчастого» зростання величини постійних витрат.

У сумі постійні й змінні витрати складають загальні (валові, сукупні) витрати підприємства на певний обсяг товарного випуску.

Рис.4.1. - Графічне зображення динаміки постійних та змінних витрат

Рис.4.2. - Графічне зображення динаміки постійних та змінних витрат (в розрахунку на весь одиницю продукції)

Графічне зображення динаміки постійних та змінних витрат (в розрахунку на весь обсяг виробництва та на одиницю продукції) наведене на рис.4.1.-4.2.

Крім постійних і змінних витрат виділяють також напівзмінні витрати, що мають одночасно змінну і постійну складові. Частина цих витрат залишається фіксованою протягом певного періоду часу, а частина змінюється при зміні обсягу виробництва. Наприклад, витрати на оплату праці торгових агентів можуть містити постійну частину у вигляді окладу заробітної плати і змінну – у вигляді відсотка до заробітної плати за кожну реалізовану одиницю продукції.

Для виробника важливіше інформація про розмір середніх витрат, тому що збільшення загальних витрат може супроводжуватися зниженням середніх. Середні витрати – це витрати, що припадають на одиницю продукції. Середні загальні (валові) витрати визначаються як частка від розподілу загальних витрат на обсяг реалізованої продукції:

3. За відношенням до процесу виробництва витрати діляться на основні й накладні.

Основні – витрати, безпосередньо пов'язані з випуском продукції (основна заробітна платна виробничих робітників, сировина і матеріали, паливо і електроенергія на технологічні потреби).

Накладні витрати – витрати, пов'язані з організацією, управлінням та обслуговуванням процесу виробництва (утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати з техніки безпеки, поштово-телеграфні і т.д.).

4. За способом віднесення на собівартість продукції витрати діляться на прямі й непрямі.

До прямих витрат відносяться витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і в собівартості виробництва продукції можуть бути враховані прямим шляхом (наприклад, вартість основних і допоміжних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, витрати на електроенергію і паливо на технологічні потреби, заробітна плата виробничих робітників та ін.)

Непрямі витрати – витрати, які неможливо напряму, економічно доці-льним шляхом віднести на собівартість продукції (наприклад витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування, загальновиробничі й загальногосподарські витрати). Ці витрати розподіляються на собівартість продукції за допомогою спеціальних методів пропорційно прийнятому на даному підприємства базису. На сьогодні підприємство має право самостійно вибирати показник, який може бути використаний як база розподілу непря-мих витрат.