Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Як Ви розумієте поняття "ідеологія"?

2. Які є види ідеологій?

3. Хто першим ввів в обіг поняття "ідеологія" ?

4. Які функції виконує ідеологія?

5. Як розглядали проблеми держави, влади, організації життя суспільства:

а)анархісти; г) маркисти;

б)ліберали; д) соціал-демократи?

в) консерватори;

6. В якій праці Е.Берк виклав своє бачення консервативної ідеології?

7. У чому відмінність між:

а) консерватизмом і неконсерватизмом;

б) лібералізмом і неолібералізмом;

в) соціалізмом і соціал-демократією?

8. Як відбувається процес кристалізації ідеологій в Україні?

Політика і мораль

Тема 20

Якщо ви не можете хоча б двічі на тиждень розмірковувати про моральність перед обширною й цілком аморальною аудиторією, політич­на кар'єра для вас закрита.

О.Уальд

Найцінніше у політиці - коротка пам'ять.

Д.Гелбрейт

• Співвідношення політики та моралі як регуляторів суспільного життя • Теоретичні підходи до проблеми поєднання політики та моралі.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

співвідносити політику та мораль;

розрізняти два підходи до взаємозв'язку політики і моралі: "мораліза­цію влади" і розмежування проблем влади та проблем моралі;

визначити суть політичної етики;

розкрити теоретичні підходи до проблеми поєднання політики і моралі;

показати відмінність між "аристотелівським" і "мак'явеллістським" підходами до взаємодії політики і моралі.

Ключові поняття та терміни
• "моралізація влади "	• мораль
• "моралізм"	• "реалізм"
• моральне регулювання	• моральна політика
• політична етика	• аморальна політика
• етика парламентської	• політичний цинізм
поведінки	• політична доцільність
• електоральна етика	• "мак'явеллізм"

20.1. Співвідношення політики та моралі як регуляторів суспільного життя.

Проблеми співвідношення політики і моралі є однією з центральних проблем полі­тології. Між ними існує як єдність, так і відмінність. Мораль визначає норми і принципи поведінки соціальних суб'єктів, які спрямовані на забезпечення цілісності суспільства. На відміну від моралі, політика хоч і спрямована на забезпечення цілісності суспільства, але вона забезпечує її дещо інакше.

Політика пов'язана з реалізацією основних інтересів суб'єктів, з проблемою власності та влади. У ній доміну­ють прагматичні моменти: доцільність, ефективність, виго­да. Оскільки політика опирається на закони, то вона прагне до інституціоналізації, до закріплення влади з допомогою державних інститутів. Мораль також пов'язана із реалізацією інтересів суб'єктів, але її мета - узгодження їх інтересів на основі неінституційних норм і принципів, які існують у свідомості людей. Моральне регулювання здійснюється у діапазоні моральних цінностей добра, справедливості, людської гідності, честі, совісті та ін.

Мораль покликана забезпечити нормальне функціонування суспільства в глобальних масштабах і на тривалий час. Тому принципи моралі відобража­ють фундаментальні закони функціонування та розвитку суспільства, його за­гальнолюдські інтереси та принципи. На відміну від моралі, політика пов'яза­на із конкретнішим і менш тривалим у цьому розвитку; вона може відображати не тільки інтереси всього суспільства, але й інтереси певних груп і соціальних суб'єктів. Саме тому чимало дослідників роблять висновок про те, що політика повинна бути підпорядкована моралі і виходити з неї.

У поглядах на взаємозв'язок політики і моралі можливі дві позиції:

1) т. зв. "моралізація влади ", згідно із якою політика повинна здійснювати­ся у відповідності з мораллю та правом;

2) чітке розмежування питань влади і питань моралі; визнання того, що політи­ка є до певної міри "брудною справою ".

Ці дві позиції з проблеми співвідношення вла­ди і моралі О. Пустовалова умовно називає "мо­ралізмом "та "реалізмом ".

Головне заперечення проти "моралізму" полягає у його недостатньому реалізмі. Ш. -Л. Монтеск'є писав, що непотрібно безпосе­редньо займатися політикою, щоб переконатися у тому, як сильно її звичаї протирічать моралі та розумові. Слабкістю ж "реалізму" є його відвертий цинізм.

Визначенням місця моралі у політиці займається політична етика. Вона вклю­чає моральні аспекти політичних рішень, типи, способи і форми їх реалізації.

Політична етика займається такими нормами політики, як конституція, кри­терії легітимного управління, пробле­ми справедливості у відносинах на міжнародній арені та ін. До професійної етики у вузькому розумінні цього слова відноситься етика парламентської поведін­ки, електоральна етика. Політична етика стоїть на принциповій позиції мора­лізму, але й вона повинна бути реалістичною у тому сенсі, у якому вона пред­ставляє фактичну мотивацію і структурні передумови політичної діяльності.

20.2. Теоретичні підходи до проблеми поєднання політики та моралі. Про­блема взаємодії політики і моралі виникає у період занепаду феодалізму та народження буржуазного ладу. У середньовічній свідомості політика і мораль були єдиними. Вперше політику від моралі, як вже згадувалося, відокремив Н. Макявеллі. У XIX ст. сформувалася громадянська вимога поставити полі­тику у залежність від моралі.

В історії філософської та політичної дум­ки є два основні підходи до вирішення пи­тання про взаємозв'язок політики та моралі.

1. Представники "аристотелівського "на­прямку (Аристотель, І. Кант, Е.Фроми. Дж. Хакслі та ін.) вважають, що політика повинна бути моральною, політика і мораль є нероздільними. У трактаті "Політика "Аристотель наголошує, що політика повинна виконувати морально-виховну функцію, а її метою має бути досягнення всезагального блага. Керувати людьми можуть лише ті, хто має чіткі уявлення про добро, совість, чесність, гідність людини. Таких моральних людей небагато, а тому і управляти державою можуть лише вибрані люди, котрі вирізняються у суспільстві І розумом, силою волі, моральними якостями. Індивід, який не відповідає цим критеріям, на думку Аристотеля, не має права займатися політикою.

/. Кант абсолютизував мораль. На його думку, людина є суб'єктом моральної

свідомості, а мораль - це підвалина сусп­ільного договору, на ґрунті якого виникає держава. Без моралі, як твердить філософ, політика не може бути реалізована.

Сьогодні теза про діалектичну єдність політики та моралі є панівною у полі­тичній теорії та практиці усіх цивілізованих держав. Внутрішня та міжнародна політика дедалі більше співвідноситься з категоріями моралі, взаємодовіри, чес­ності, добра, гуманізму, солідарності.

2. Представники "макявелістського" напрямку (Я. Макявеллі, Г. Гегель, Ф. Ніцше, Л. Гумплович та ін.), по-суті, виключають мораль із політики. Цей підхід «родився ще у IV - III ст.ст. до н. є. у Китаї. Його головний ідеолог Шан Ян Стверджував, що мета державної політики - укріплення одноособової влади володаря й здійснення завойовницьких походів, а народ виступає лише засобом досягнення цієї мети. Прихильники цієї концепції іменувалися легістами (законниками), хоча їхні погляди не співвідносяться з ідеєю моралі та права в політиці. В цілому вся концепція управління, пропонована Шан Яном, пронизана ворожістю до людей, вкрай низькою оцін­кою їх якостей й упевненістю, що лише шляхом насильницьких заходів можна підпорядкувати громадян бажаному порядку. Під "порядком" розумілася цілко­вита безініціативність підданих, яка дозволяла деспотичній владі маніпулюва­ти ними. Лепети є одним із прикладів прояву цинізму у політиці.

Н. Мак'явеллі у праці “Володар'' зробив висновок про те, що правителі у своїй практичній діяльності керуються не нормами моралі, а міркуваннями політич­ної доцільності. Опорою законів та державної влади у Н. Мак'явеллі постає армія, збройні сили, а не право чи справедливість. Правитель, "якщо він хоче зберегти владу, повинен навчитися відступати від добра". "Заради збереження держави" правитель може піти проти свого ж слова.

Для того, щоб піддані діяли відпов­ідно до волі володаря, вони повинні жити в страху перед загрозою покарання. Правитель не повинен нехтувати навіть найсуворішими покараннями, застосовуючи їх як у воєнний, так і у мирний час. Причому за будь-яку жорстокість володарі не караються, бо знаходяться поза юрисдикцією суду. Сьогодні термін "мак явеллізм " застосовується на позначення аморальної політики.

Н. Мак'явеллі зачепив гостру тему, бо не було, і не буде жодного політика, якому б не довелося вибирати між етичними принципами та практичною до­цільністю. Погляди мислителя викликали неоднозначну реакцію; для політичної на­уки є цікавою, зокрема, позиція Г. Гегеля у дискусії довкола "Володаря".

Він запропо­нував розглядати цей твір не як вираження принципів політики, придатних для усіх часів і народів, а як реакцію на ситу­ацію, що склалася на той час у Італії. У цьому контексті "Володар", на думку Г. Гегеля, "істинно велике творіння справжнього політичного розуму високої благородної спрямованості". Відзначимо, що Г. Гегель також виступав із тезою про сумісність в політиці моралі та війни.

Він стверджував, що війна законо­мірна і необхідна, бо зберігає здорову моральність народів, а тривалий мир призводить до мо­ральної деградації.

Ідею про сумісність моралі та війни розвиває й інший німецький мислитель - Ф. Ніцше. У памфлеті "Генеалогія моралі" він міркує про "благородні раси", які залишили глибокий слід в історії людства.

Благородні раси підлягають збереженню та розмноженню, а неблагородні - знищенню. У політиці Ф. Ніцше віддавав перевагу не моралі та праву, а силовим відносинам. Він писав: "... благо війни освячує будь-яку мету. Війна і мужність здійснили більше великих справ, ніж любов до ближнього ","... війна для держави така ж необхідність, як і раб для суспільства".