Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Як міжнародні нормативні акти врегульовують свободу віросповідання?

2. Які нормативні акти України забезпечують свободу совісті в Україні?

3. В яких формах здійснюється релігійна дискримінація?

4. Чи є прояви релігійної дискримінації в Україні?

5. У чому полягає релігізація політики?

6. У чому полягає політизація релігії?

7. В яких напрямках здійснюється суспільно-політична діяльність Церкви?

8. Які світові релігії Ви можете назвати?

9. Чи збільшилася за останні роки кількість релігійних організацій в Україні?

10. Як Ви розумієте явища сакралізації та секуляризації?

Тема 24

ВИБОРИ І ВИБОРЧІ СИСТЕМИ

Дивно, що кандидати вважають своїм обо­в'язком очорнити суперника, адже достат­ньо сказати про нього лише правду.

Американське висловлювання

На виборах програють лише виборці.

Е. Хоу

Після виборів і після одруження рідко одер­жуєш те, чого хотів.

І. Роджерс

• Поняття виборів, їх види • Абсентеїзм і його причини • Виборча система: поняття, основні типи • Виборча система України

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

розрізнити демократичні та недемократичні способи ротації органів влади;

охарактеризувати особливості демократичних і недемократичних виборів;

виділити етапи виборчого процесу;

класифікувати вибори за різноманітними ознаками;

розуміти суть та причини абсентеїзму;

виділити типи виборчих систем та охарактеризувати їх;

описати виборчу систему України.

Ключові поняття та терміни поняття та терміни
• вибори	• чергові вибори
• республіканізм	• позачергові вибори
• політичні вибори	• додаткові вибори
• президентські вибори	• повторне голосування
• парламентські вибори	• абсентеїзм
• муніципальні вибори	• виборча система
• електорат	• мажоритарна система
• парламентаризм	• пропорційна система
• референдум (плебісцит)	• "змішана " система
• політичне відчуження

24.1. Поняття виборів, їх види. Політологія виділяє два основні шляхи завоювання та утримання влади: насильство, диктатуру і демократичні ви­бори. Вибори - це демократичний спосіб формування, періодичної чи поза­чергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвер­дження повноважень на новий строк, процедура призначення посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за канди­датів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур. Вибори є сучасною, цивілізованою правовою формою завоювання влади, зміни здійснюваного нею курсу.

Політичні вибори - це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у державі. Головними серед них є:

> призначення виборів та визначення дати їх проведення; > визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць;

> утворення виборчих комісій (Централь­ної, окружних, дільничних);

> складання списків виборців;

• висування та реєстрація кандидатів;

• проведення передвиборчої агітації;

• голосування, підрахунок голосів;

• оприлюднення результатів голосування;

• проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.

Вибори відповідають республіканському типові організації влади, коли вона є "respublika" - тобто, справа народу. Згідно з ідеєю республіканізму, народу належить реальний мандат влади, який громадяни періодично вру­чають, делегують обмеженому колу людей. Будь-який парламентаризм ґрунтується на ідеї володіння кожним дієздатним громадянином владними повно­важеннями і їх передачі своїм повноважним представникам. Що стосується акту голосування, то його можна оцінити як процедуру передачі влади, а ухиляння від участі у виборах - як незгоду її передавати.

Вибори символізують не лише виявлення думки населення, але й залу­чають маси до процесу управління державою. Вони є засобом політичної соці­алізації населення, забезпечують легітимність, законне обґрунтування (як тієї, що опирається на думку народу) полі­тики, яку проводять представники влади, що перемогла на виборах. Вибори відіграють у суспільстві роль своєрідного регулятора, ос­кільки таким чином можна демократично змінювати владні структури.

Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парла­ментські і муніципальні (вибори до місцевих органів влади). З огляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими (проводяться у зв'яз­ку із закінченням строку повноважень виборного органу), позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органом своєї діяльності, наприклад, достроковий розпуск парламенту, смерть або відстав­ка президента), додатковими (проводяться для поповнення представниць­кого органу, якщо з його складу вибув один або кілька членів).

В умовах трансформації політичної системи вибори в Україні ще не є у повній мірі механізмом формування волі більшості та цивілізованого вирі­шення конфліктів, що виникають, не достатньо виконують функцію рекру­тування нової політичної еліти, не є оптимальним способом мобілізації гро­мадськості на підтримку загальнозначимих цінностей і партійних програм. Моніторингові дослідження електоральної поведінки, які проводить Інсти­тут соціальної та політичної психології НАН України, дають можливість говорити про такі зміни, що відбуваються в середовищі виборців:

- основна частина реального електорату тримається "своїх" партій;

- певна частина виборців з тих чи інших причин переходить на бік інших партій;

- основним джерелом поповнення електорату є зростання політичної ак­тивності населення;

- є стабільна частина виборців, які не го­лосують ні за які партії і не беруть участі у виборах.

24.2. Абсентеїзм і його причини. Абсен­теїзм (від лат. absent - відсутній) - це байдуже ставлення людей до своїх гро­мадсько-політичних прав. Найхарактерніший прояв абсентеїзму - свідоме ухилення виборців (електорату) від участі у голосуванні.

Перші відомості про абсентеїзм з'являються ще у III ст. до н. є. У цей час значна частина римських громадян, які, на відміну від афінян, не отримува­ли жодної винагороди за участь у політичному процесі, не могли дозволити собі частої та тривалої участі у зібраннях.

Сьогодні у багатьох державах світу вважається нормальним, коли на ви­борчі дільниці приходить від третини до половини виборців, а деінде голо­сує ледве 1/10 електорату. У більшості ліберальних держав вважається, що не йти на вибори - це таке ж право вільної людини, як і решта, що їх гаран­тує особі цивілізоване суспільство. В Україні участь у голосуванні добро­вільна, а у світі є приклади, коли законодавчо встановлено її обов'язковість. Так, неучасть у виборах в Італії призводить до моральних санкцій (догана від мера), у Мексиці - до штрафу або позбавлення волі, у Греції й Австрії - до тюремного ув'язнення на строк від місяця до одного року.

Є два найважливіші типи при­чин абсентеїзму:

1) пов'язані з особливостями конкретної виборчої кампанії, коли в силу певних причин вибори нецікаві: висунені неяскраві кандидати, відсутня справжня змагальність на виборах тощо;

2) пов'язані з загальною політичною, соціальною й економічною ситуа­цією у державі.

О. В. Лазоренко та О. О. Лазорепко вважають, що абсентеїзм як тип полі­тичної поведінки особи є: 1) рисою її характеру, життєвою позицією, що виявляється у відсутності потреби, звички, бажання політичної дії; 2) світо­глядом, зорієнтованим, наприклад, на внутрішнє вдосконалення. Серед при­чин абсентеїзму відзначимо низький рівень політичної культури, інфан­тильність або ж усвідомлення власного політичного безсилля, нездатність впливати на прийняття політичних рішень, відчуження власних політичних цінностей і потреб від можливостей їх задовольнити, високий рівень недо­віри виборців політичним інститутам та ін.

Абсентеїзм є відбиттям прагнення людей відсторонитися від політики, в якій частина з них вбачає марнославне й амбіційне змагання групових і егої­стичних інтересів. На думку М. Рокара, у сучасному суспільстві, в якому вплив релігії вельми послабився, усе трагічне і священне пов'язують з полі­тикою. Коли ж вона не виправдовує їх сподівань, у ній розчаровуються, і як один із наслідків - абсентеїзм.

Є. Головаха, І. Бекешкіна, В. Небоженко пояснюють абсентеїзм виборців менталітетом байдужості, характерним для народів колишнього СРСР, а також "психологією конформізму ", панування якої в суспільстві вивело на політичну арену некомпетентних діячів, що знизило авторитет законодавчих органів і влади взагалі.

24.3. Виборча система: поняття, основні типи. Виборча система - це су­купність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з формуван­ням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типами виборчих систем є:

• система абсолютної більшості або мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;

• система пропорційного представництва (пропорційна); її різновидом є пропорційна система з преференціями;

• змішана (мажоритарно-пропорційна) система.

У книзі "Політологія: історія та методологія " (за загальною редакцією проф. Ф. М. Кирилюка) з урахуванням світової практики моделі виборчих систем характеризуються даними, які наведені у табл. 14.

Мажоритарна виборча система (від фр. majorite - більшість) передбачає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість го­лосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної і відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отри­мав понад 50 відсотків голосів виборців, а при застосуванні мажоритарної си­стеми відносної більшості - той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості застосовуєть­ся у Франції, Еквадорі, а мажоритарна виборча система відносної більшості -у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча система застосо­вується у 76 країнах світу.

Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за пар­тійними списками і розподіл мандатів між партіями та вибор­чими блоками партій пропор­ційно до кількості голосів, наб­раних ними.

На відміну від мажоритарної виборчої систе­ми, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.

Історично пропорційна виборча система з'явилася пізніше від мажоритар­ної, на початку XX століття, і сьогодні застосовується майже у 50 країнах світу. Вона впроваджувалася під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості, і часто пов'язується з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил.

Вважається, що ця виборча система є справедливіша за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, національних меншин, сприяє представництву різних політичних сил у парламенті. У той же час над­мірна розпорошеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, при­зводила до неможливості сформувати більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують пропорційну систему, введений своєрідний бар'єр, тобто мінімальний відсоток голосів виборців, який має от­римати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські ман­дати. Розміри прохідного відсотка різні: 1% у Ізраїлі, 5% у ФРН, Швеції.

Як вважає Т. І. Кіс, абсолютний пропорціоналізм може існувати лише як теоретичний ідеал, концептуально пов'язаний з ідеальною демократією. Ця система сприяє зростанню політичного представництва, зростанню полі­тичної активності та політичній соціалізації, знижуючи тим самим відчу­женість громадян від участі у пол­ітичному процесі.

Існує кілька різновидів про­порційної виборчої системи:

► партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів, самостійно визначає депутатів;

► партія пропонує повні списки своїх кандидатів з визначеним місцем кож­ного з них;

► пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє вибор­цям, які голосують за певний партійний список, позначати відповідними номерами тих кандидатів, яким вони віддають перевагу.

Тобто, залежно від можливості виборця вплинути на розташування кан­дидатів у списку, розрізняють такі різновиди пропорційної виборчої систе­ми як "жорстка", "напівжорстка", "м'яка".

Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння ство­ренню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисель­ності партій, появи слабких і мінливих урядових коаліцій.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної ви­борчих систем. Найголовнішим і найпростішим варіантом такої системи є "лінійне змішування ", за якого частина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина - за пропорційною.

Класичним прикладом застосу­вання змішаної виборчої системи є ФРН, у якій 50 відсотків депутатів Бундестагу обираються за зе­мельними партійними списками, а інші 50 відсотків - на основі мажоритарної системи відносної більшості. Німецький досвід запозичили більшість посткомуністичних країн, зокрема Україна, Росія, Литва та ін. Змішана вибор­ча система у нових державах пострадянського простору надійніше та об'єктив­ніше дозволяє віддзеркалювати політичну структуру суспільства, веде до по­яви впливових політичних структур замість "кишенькових" партій, які не мають популярності серед населення.

На думку М. Томенка, "змішана система дещо привабливіша для просто­го виборця. Наявність загальнонаціональних списків виборчих блоків поси­лює суспільний інтерес та привертає увагу до перипетій політичної боротьби. Мотивація пересічного виборця зростає, адже окрім впливу на вибори у своє­му одномандатному окрузі, він має можливість долучатися до загальноукраїнського політикуму. Крім того, у варіанті змішаної системи зменшується роль суб'єктивних факторів (зокрема, владного впливу) на рішення виборців".

"Дві засадничі альтернативи, перед якими опиняються творці нових демократич­них конституцій, - це, по-перше, вибір між виборчими системами, заснованими, відповідно, на принципі більшості і на принципі пропорційного представництва, і, по-друге, - між парламентською та президентською формами правління [...].

Порівняльне вивчення демократій показало, що тип виборчої системи тісно пов'язаний з розвитком партійної системи держави, з типом виконавчої влади, яка у ній існує (однопартійний чи коаліційний уряд) і зі взаєминами виконавчої влади і законодавчим органом. У державах, де на виборах діє принцип більшості (на виборах загальнонаціонального рівня майже завжди застосовується в одноман­датних округах), швидше за усе утверджуються двопартійні системи, з'являються однопартійні уряди й існує домінування виконавчої влади над відповідним законо­давчим органом. Такі основні особливості вестмінстерської, чи мажоритарної, моделі демократії, при якій влада зосереджується в руках партії більшості. Нато­мість, пропорційне представництво швидше асоціюється з багатопартійними сис­темами, коаліційними урядами (часто аж до широких і всеохоплюючих коаліцій) з більш рівномірним співвідношенням виконавчої та законодавчої влад. Цими осо­бливостями характеризується консенсусна модель демократії, яка - на противагу однозначному і абсолютному правлінню більшості - втілює прагнення до обме­ження, розділення, розмежування і розподілу влади різноманітними способами." А.Лейпхарт, "Конституційні альтернативи для нових демократій".

24.4. Виборча система України. В ст. 69 Конституції України зазначається, що "народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші фор­ми безпосередньої демократії". За Законом України "Про вибори народних де­путатів України "депутати Верховної Ради України обираються за пропорцій­но-мажоритарною виборчою системою. 50 відсотків (225 депутатів) обираються в одномандатних виборчих округах на основі мажоритарної виборчої системи відносної більшості, а інші 50 відсотків депутатів - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків у багатомандатному загально­державному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

По багатомандатному загальнодержавному виборчому округу мандати роз­поділяються між партіями, виборчими блоками партій, що отримали 4 і більше відсотків голосів пропорційно до отриманих ними голосів. По одномандатно­му виборчому округу обраним вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні відносно інших кандидатів, котрі балотувалися по даному виборчому округу.

Вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а та­кож голів цих рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах. Вибори депутатів районної та обласної рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по багатоман­датних виборчих округах.

Не лише українська виборча система зазнає трансформацій. У 80-х рр. XX ст. Національні Збори Франції двічі кардинально змінювали виборчу систему - з мажоритарної на пропорційну і навпаки.

Більшість пострадянських держав( за винятком Білорусі, Туркменістану, Узбекистану, Таджикистану) трансформували свої виборчі системи від мажоритарної до змішаної, а деякі країни Східної Європи (Болгарія, Македонія) запровадили змішану виборчу систему як перехідний крок до пропорційної.

Основні аргументи на користь запровадження в Україні пропорційної

виборчої системи:

> стабільна політична структуризація законодав­чого органу;

> створення більших можливостей для формування коаліційного уряду;

>розвиток партійної системи;

> сприяння утвердженню загальнонаціональних інтересів;

> зменшення впливу "адміністративного ресурсу" на результати виборів та ін.

Основні аргументи проти запровадження в Україні пропорційної виборчої системи:

- порушення пасивного виборчого права (права бути обраним) переважної частини громадян (понад 95%);

- неготовність суспільства сприйняти голосування за партійними списками;

- слабкість політичних партій, домінування "вузькопартійпих" інтересів над загальнонаціональними;

- ймовірність абсолютної перемоги лівих на парламентських виборах. Ті, хто сьогодні виступає за чергове реформування виборчого законодавства

України в аспекті переходу до пропорційної виборчої системи, вважають, що така система є перспективнішою, оскільки не буде втрачено голосу жодного виборця. У проміжку між виборчими кампаніями 1998-2002 рр. у Верховній Раді України розглядалося кілька законопроектів, які пропонували найрізно­манітніші модифікації виборчої системи. І хоч вибори-2002 відбувалися за новою редакцією Закону України "Про вибори народних депутатів Украї­ни", сутність виборчої системи практично не змінилася: залишилася пропор­ція 50:50,4-відсотковий прохідний бар'єр. У результаті цьогорічної вибор­чої кампанії до Верховної Ради України пройшли три політичні партії (Комуністична партія України, Соціал-демократична партія України (об'­єднана), Соціалістична партія України) та три виборчі блоки ("Наша Ук­раїна", "За єдину Україну", блок Юлії Тимошенко).