3. Види позовів (матеріально-правові та процесуально-правові критерії класифікації).

Найбільш розповсюджена підстава класифікації позовів - за матеріаль­но-правовими і процесуально-правовими критеріями.

Враховуючи матеріально-правовий критерій, позови поділяють на види залежно від характеру спірного правовідношення. Позови можуть виникати із цивільних, сімейних, трудових, житлових та інших правовідносин. Кожен

із цих видів можна поділяти залежно від інститутів чи окремих норм галу­зей права. Наприклад, позови, що виникають із сімейних правовідносин, можна поділяти на позови про поділ майна подружжя, про стягнення алі­ментів, про розірвання шлюбу тощо. Такий поділ має не лише теоретичне, а й практичне значення. З огляду на характер спірних правовідносин суд може вирішити питання про юрисдикцію спору і предмет доказування, визначити суб'єктний склад спору, належність і допустимість доказів тощо. Класифікація позовів на види дозволяє зосередити увагу на процесуальних особливостях розгляду і вирішення окремих категорій справ.

У вимозі до суду про порушення судової справи визначається і спосіб бажаного захисту - як наслідок, на досягнення якого спрямовано цю діяль­ність. За способами процесуального захисту позови поділяються на три види: про присудження, про визнання і перетворювальні.

Позови про присудження - найбільш розповсюджений вид позовів, коли позивач вимагає примусового здійснення обов'язку боржника - відповідача. Кожний процес виникає у зв'язку з тим, що суб'єктивне право позивача порушено або виникла загроза його порушення, внаслідок чого виникає потреба звернутися до суду за захистом свого права. Позови про присуд­ження пред'являють, як правило, у тих випадках, коли право позивача вже порушено і треба вчинити дії для його поновлення. Типовими прикладами позовів про присудження є позови про стягнення аліментів, стягнення бор­гових сум на підставі договору позики, виселення з житла та ін.

Характерною особливістю позовів про присудження є те, що після їх розгляду і ухвалення рішень, якщо останніх не виконують добровільно, вони можуть бути виконані у примусовому порядку, у судовій практиці ці позови нерідко поєднують із позовами про визнання, коли позивач вимагає не тільки визнати за ним право, а й присудити відповідача до виконання конкретних обов'язків.

Позови про визнання - це позови, коли позивач просить суд підтвер­дити наявність чи відсутність між ним і відповідачем правових відносин. Позови про визнання пред'являють у тих випадках, коли порушення права позивача немає, однак між сторонами виникли сумніви стосовно існування чи дійсності між ними відносин, які тягнуть правові наслідки. Звертаючись до суду з позовом про визнання, позивач не ставить перед собою мети про матеріальне присудження. Його мета - усунути сумніви щодо існування правовідносин.

Залежно від мети позивача позови про визнання поділяють на позитивні і негативні. Позови на підтвердження наявності конкретних правовідносин між позивачем і відповідачем (наприклад, визнати право власності на бу­динок), вважаються позитивними. Якщо позивач просить суд підтвердити відсутність певних правовідносин між ним і відповідачем (наприклад виз­нати правочин недійсним), цей позов класифікують як негативний.

Характерною особливістю позовів про визнання є те, що рішення за такими позовами ніколи не потребують примусового виконання, а захист права здійснюється безпосередньо за рішенням суду.

У судовій практиці нерідко позови про визнання доповнюють позови про присудження, коли визнання є неодмінною передумовою присудження. Наприклад, у позовах про поновлення на роботі суд, передусім, повинен визнати звільнення незаконним, а вже потім на цій підставі поновити його на роботі і стягнути плату за час вимушеного прогулу.

Перетворювальні позови - це позови, коли позивач просить суд пере­творити (змінити) правовідносини, що існують між ним і відповідачем.

Залежно від мети, яку ставить позивач, звертаючись до суду, перетво­рювальні позови поділяють на: а) позови, скеровані на зміну правовідносин (наприклад, виділення частки з спільного майна); б) позови скеровані на припинення правовідносин (розірвання шлюбу).

У літературі висловлено заперечення проти виділення цього виду по­зовів. Аргументують це тим, що завдання суду полягає не у творенні пра­вовідносин, а в захисті реальних прав та інтересів, які існують незалежно від суду, а також і тим, що перетворювальні позови охоплені позовами про визнання та позовами про присудження. Такі висновки суперечать чинному законодавству, що передбачає можливість подання позовів про зміну чи припинення правовідношення окремо від позовів про визнання чи присуд­ження. Це зовсім не означає, що суд творить правовідношення. Суд його змінює чи припиняє існуюче правовідношення, а сторони мають право на зміну чи припинення правовідносин ще до виникнення процесу. Наприклад, подружжя, яке не має дітей, за взаємною згодою вправі розірвати шлюб в органах реєстрації актів цивільного стану (ст. 106 СК України). Однак припинити сімейні правовідносини подружжя, яке має дітей, компетентний лише суд (ст. 109 СК України).

Зміна чи припинення існуючих правовідносин є одним із способів за­хисту цивільних прав. Оскільки критерієм класифікації позову на види за процесуальною ознакою є спосіб захисту, то не може бути сумнівів щодо існування перетворювальних позовів.

Характерною ознакою позовів про визнання є те, що їх пред'являють, як правило, тоді, коли у сторін виникли сумніви в існуванні правовідношен­ня, і суд своїм рішенням має усунути їх, тобто визнати його наявність чи відсутність. За подання перетворювальних позовів таких сумнівів у сторін не виникає. Між ними існують правовідносини, і вони знають про це, але просять суд змінити чи припинити їх, що входить до компетенції суду.