52. Психічний розвиток і спілкування.

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, які мають широкі можливості навчання, людина набуває усіх своїх вищих пізнавальних здібностей. Через активне спілкування з такими особистостями вона сама перетворюється на особистість. Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з іншими, вона ніколи не стала б цивілізованою, культурною і морально розвинутою, була б до кінця життя приречена залишатися напівтвариною. Про це свідчать численні факти, які показують, що, позбавлений спілкування із собі подібними людський індивід залишається біологічною істотою у своєму психічному розвитку. Як приклад можна навести стани людей, яких знаходили серед звірів і які тривалий період жили в ізоляції від цивілізованих людей або в результаті нещасливого випадку опинилися на самоті і були надовго відірвані від собі подібних (наприклад, після аварії корабля).

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час усі людські, психічні і поведінкові якості вона одержує майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти і самовиховання.

Психічний розвиток дитини починається зі спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля одержує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж стосується предметної діяльності, що також є умовою і засобом психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше - на другому, третьому році життя.

У спілкуванні спочатку через пряме слідування (вікарне навчання), а потім через словесні інструкції (вербальне навчання) набувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими вона спілкується, є носіями цього досвіду, і жодним іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може набуватися. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів - найважливіші чинники, що визначають власний розвиток дітей.

Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає їй можливість набути певних рис характеру, інтересів, навичок, схильностей, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і обрати засоби їх реалізації.

Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному і особистісному розвитку людини. Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною її “підзарядкою”. Набуваючи в результаті такого спілкування нових інтересів, мотивів і цілей діяльності, людина збільшує психоенергетичний потенціал, що розвиває її. Діяльнісне спілкування, що ми визначили як міжособистісний обмін діями, операціями, вміннями і навичками, має для індивіда прямий ефект, який розвиває, тому що удосконалює і збагачує його власну діяльність.

Біологічне спілкування служить самозбереженню організму як найважливіша умова підтримки і розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм громадського життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.

Безпосереднє спілкування необхідне людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних їй від народження найпростіших і ефективних засобів та способів навчання: умовнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування й удосконалення на базі здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого керування самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню людина одержує можливість психічно розвиватися ще до того, як вона засвоїла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку й удосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого вона стає більш здатною до міжособистісних контактів і відкриває для себе можливості розвитку. Щодо вербального спілкування та його ролі в психічному розвитку індивіда, то їх важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови; що, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.

53. Зумовленість психічного розвитку характером спілкування дитини і дорослого

54 основні види спілкування та їх вікова динаміка

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також в сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб’єктами спілкування є люди. Взагалі, спілкування є характерним для будь-яких живих істот, але тільки на рівні людини процес спілкування стає свідомим, та пов’язаним вербальними та невербальними актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, а людина, що отримує – реципієнтом.

Види спілкування

В залежності від змісту, мети і засобів спілкування можна поділити на декілька видів.

За змістом воно може бути: 1. матеріальне (обмін речами і продуктами діяльності); 2. когнітивне (обмін знаннями); 3.кондиційне (обмін психічними і фізіологічними станами); 4.мотиваційне (обмін інтересами, мотивами, бажаннями); 5.дійове (обмін діями, операціями, вміннями, навиками).

За метою спілкування поділяється на: (1) біологічне (необхідне для підтримання, збереження і розвитку організму); (2) соціальне (мета – розширення і закріплення міжособистісних контактів, встановлення і розвиток інтерперсональних відносин, особистісного зростання індивіда).

За засобами спілкування може бути: 1)безпосереднє (здійснюється за допомогою органів – руки, голова, тіло, голосові зв’язки і т.д.); 2)опосередковане (зв’язане з використанням спеціальних засобів і знарядь); 3)пряме (особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, що спілкуються); 4)непряме (здійснюється через посередників, котрими можуть виступати інші люди).

Міжособистісне спілкування підлітків

Підліток має сильні, іноді гіпертрофовані потреби в самостійності і в спілкуванні з однолітками. Підліткова самостійність виражається в основному в прагненні до емансипації від дорослих, визволенні від їх турботи, контролю, а також в різноманітних захопленнях – не учбових заняттях. Ці потреби так ярко проявляються в поведінці, що кажуть про підліткові реакції.

Спілкування та поведінка підлітка

Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з однолітками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності.

Для підлітка важливо не просто бути разом з однолітками, а посідати серед них становище, що задовольнить його.Крім того, слід зазначити, що суб’єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками

Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку можна подати так: якщо у 5-му класі домінуючим мотивом у спілкуванні з однолітками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив – посісти певне місце у колективі однолітків.

У 8 – 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі однолітків і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків.

Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесниками пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхня дитина. Важливість для підлітка його спілкування з однолітками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками ті вчителями.

Чим старше стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих.

Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визнається підліток – так вважають, до речі, і самі підлітки.

Спілкування з однолітками

Спілкування пронизує все життя підлітків, накладаючи відбиток і на навчання, і на не учбові заняття, і на відношення з батьками. В дружніх відносинах підлітки дуже виборні. Але їхнє коло спілкування не обмежується близькими друзями, навпаки, воно стає набагато ширше, ніж у попередніх віках. В цей віковий період дітей так тягне один до одного, їхнє спілкування настільки інтенсивне, що кажуть про типово підліткову "реакцію групування". Незважаючи на цю загальну тенденцію, психічний стан підлітка в різних групах може бути різним.

Емоційні відносини підлітка з однолітками

Як вже зазначалось, в підлітковому віці різко зростає значимість спілкування з однолітками і інтенсивність пов’язаних з ним емоцій і почуттів. Це вік міжособистісних потягів, близької дружби, першого кохання. Об’єм спілкування з однолітками і потреба в ньому виходить на перше місце, залишаючи позаду спілкування з близькими родичами і вчителями. Емоційні відносини справляють значний вплив на розвиток психіки підлітка, виконуючи наступні функції:

Дружба

Дружні сосунки для підлітків мають дуже велике значення, що багаторазово підкреслювалось як в працях психологів, так і в творах художньої літератури, автобіографіях видатних людей і т.п. Дружбу можна визначити як "взаємовідносини, основані на взаємній відкритості, повній довірі, спільності інтересів, відданості людей один одному, їх постійній готовності прийти на допомогу один одному".[17]

Кохання

Кохання супроводжується інтенсивними хвилюваннями, які в суб’єктивному відношенні випереджають інші її компоненти. Ясно, що кохання не можна уявити у вигляді якої-небудь одиничної емоції, вона є складним феноменом, що має властивість амбівалентності , тобто може проявлятися як через позитивні, так і через негативні хвилювання.

Відносини з дорослими

В той же час для підлітків є характерним прагнення до емансипації від близьких дорослих. Маючи потребу в батьках, їх любові і піклуванні, в їх думці, вони мають сильну потребу бути самостійними, рівними з ними в правах. Те, як складуться відносини в цей складний для обох сторін період, залежить головним чином від стилю виховання, що уклалось в сім'ї, і можливості батьків прийняти почуття дорослості дитини.