34.Проблема розвитку в психології.

Принцип розвитку має найважливіше значення для конструювання психології як науки, орієнтованої на вивчення об'єктивних закономірностей особистості людини та її психіки. Розвиток психіки реалізується у формі філогенезу (становлення структур психіки в ході біологічної еволюції виду або соціокультурноїісторією розвитку людства в цілому та окремих його етнічних, соціальних, культурних груп) і у формі онтогенезу (формування психічних структур протягомжиття окремого організму - людини чи тварини).  У роботах як російських, так і зарубіжних вчених принцип розвитку трактується як взаємозв'язок змін психологічних явищ і їх породжують. При цьому береться до уваги залежність відбуваються перетворень психічних явищ від їх включеності в цілісну систему.  Новоутворення в ході психічного розвитку характеризуються: необоротністю змін, їх спрямованістю, закономірністю перетворень, їх трансформацією від етапу до етапу розвитку, "надстраіваніем" нових перетворень над попередніми, що мають не тільки кількісні, але і перш за все якісні параметри. Як з'ясувалося, найбільш продуктивний такий підхід до побудови теорій, звернених до психічного розвитку, в якому знаходяться в органічному поєднанні ідеї спадкоємності і якісного своєрідності ступенів (етапів, періодів, епох) розвитку.  Якщо до початку 70-х років в психології домінувала проблема розвитку психіки, то в наступні десятиліття був здійснений перехід до вирішення питання про розвиток особистості людини, до побудови відповідної періодизації його етапів. Одним з варіантів рішення цієї проблеми стало звернення до можливостей соціальної психології. В якості системоутворюючого початку був прийнятий принцип діяльнісного опосередкування, що детермінують закономірності переходу від одного вікового періоду до іншого. На цій підставі була побудована періодизація розвитку особистості. 

35.Теорії психічного розвитку людини в зарубіжній і відчизняній психології. Біогенетичний і соціогенетичний підходи до розвитку

Теорії розвитку психіки різняться в залежності від трактування структури психіки і умов, що визначають її перетворення. Конкретно-наукові теорії розвитку психіки виникли в ХІХ столітті і розроблялися в дитячій психології, зоопсихологии, історичної психології, відчуваючи на собі вплив еволюційного вчення Ч. Дарвіна. Спроби виділити специфічно людські, соціокультурні фактори робилися в "психології народів" В. Вундта, в розуміє психології В. Дільтея - Е. Шпрангера, де на основі ідеалістичних уявлень про спонтанної активності духу робився акцент на залежність особистості від феноменів культури, зафіксованих у знаково- символічних формах.  Зарождавшаяся соціальна психологія (Е. Дюркгейм) пояснювала розвиток психіки індивіда процесом соціалізації, що розуміється як підпорядкування психіки надіндівідуальних нормам, зафіксованим в "колективних уявленнях".  Можна вказати на два загальних положення, характерних для більшості західних концепцій розвитку. По-перше, виділяються дві групи факторів, що обумовлюють розвиток психіки: природні задатки і зовнішнє оточення (найбільш чітко у В. Штерна, К. Бюлера та їх послідовників). Іноді виділяють і особливу групу факторів особистісної активності, відмінною від природних задатків (Г. Олпорт). У зовнішньому оточенні, коли мова йде про людину, зазвичай звертають увагу на присвоєння соціальних норм і культури, зафіксованих у знаково-символічних формах (Д. Брунер, Д. Мід, Ж. Піаже, К. Г. Юнг). наголошується, що під впливом цих форм відбувається перебудова породжують структур психіки. По-друге, визнається наявність деяких універсальних законів розвитку психіки, зокрема об'єднують онтогенез і філогенез людської психіки. Найбільш виразно ця ідея під прямим впливом біогенетичного закону Е. Геккеля була висловлена ​​С. Холом в його теорії рекапитуляции, згідно з якою онтогенетичний розвиток психіки дитини відтворює філогенез людства. 

У рамках всевозрастного підходу (Е. Еріксон, Ст. Холл, Г. Л. Холлінгворт, К. Г. Юнг, П. Б. Балтес та ін) до дослідження розвитку вивчаються змінюються і незмінні компоненти поведінки протягом усього людського життя. Одним з аспектів цього підходу є формулювання більш загального, методологічного погляду на сутність людського розвитку. Теоретичні посилання, які виходять з даної методологічної позиції, грунтуються на визнанні різноскерованості онтогенетичних змін, розгляді факторів як суто вікових, так і не залежать від віку, фокусуванні на динаміці співвідношення між зростанням (придбаннями) і занепадом (втратами), підкресленні культурно-історичної обумовленості та інших структурно-контекстних моментів і, нарешті, на аналізі ступеня пластичності розвитку.  У російській психології принцип розвитку набув досить своєрідний характер. Психологія у післяжовтневий період, "обравши" особливий шлях свого становлення, виявилася в стороні від світової психологічної науки. Цей "вибір" пояснювався конкретно-історичними причинами, і зокрема тим, що може бути позначена як застосування вченими тактики виживання. Цю можливість відкривало, зокрема, звернення до принципу розвитку, філософські основи якого містилися в працях Гегеля і виявилися ретранслювати, надалі, Марксом і Енгельсом.  Саме з цієї причини в 20-і роки інтенсивно проводилися дослідження в області порівняльної психології, зверненої до філогенезі у тваринному світі (В. А. Вагнер, Н.Н.Ладигіна-Котс, Г. З. Рогінський, В. М. Боровський і ін), а також у дитячій (вікової психології), інтегрованої в комплекс педологічні наук (Л. С. Виготський, П. П. Блонський, М. Я. Басов та ін.)  Еволюційний підхід отримав вираз у працях В. А. Вагнера (який приступив до конкретної розробки порівняльної, або еволюційної, психології на основі об'єктивного вивчення психічного життя тварин), викликав інтерес до ідей і працям В. А. Вагнера у Л. С. Виготського. Центральним положенням Л. С. Виготський вважає положення про визнання для з'ясування природи вищих психічних функцій, їх розвитку та розпаду, поняття "еволюції по чистих і змішаним лініях". Поява нової функції "по чистих лініях", тобто виникнення нового інстинкту, який залишає незмінною всю перш сформовану систему функцій, - це основний закон еволюції і тваринного світу. Розвиток функцій зі змішаних лініях характеризується не стільки появою нового, скільки зміною структури всієї перш склалася психологічної системи. У тваринному світі розвиток зі змішаних лініях вкрай незначно. Для людської свідомості ж і його розвитку, як показують дослідження людини та її вищих психічних функцій, підкреслює Виготський, на першому плані стоїть не стільки розвиток кожної психічної функції ("розвиток за чистою лінії"), скільки зміна міжфункціональних зв'язків, зміна пануючої взаємозалежності психічної діяльності дитини на кожній віковій стадії. Розвиток свідомості в цілому полягає в зміні співвідношення між окремими частинами та видами діяльності, у зміні співвідношення між цілим і частинами.  Вікове психічний розвиток, на думку ряду вітчизняних дослідників розвитку, детермінується ієрархією фактів:  · Природними задатками як умовами і передумовами (А. В. Запорожець);  · Соціальним середовищем як потенційним джерелом розвитку (Д. Б. Ельконін) і співпрацею з іншими людьми як найближчим джерелом (Л. С. Виготський);  · Протиріччям між способом життя і можливостями дитини, а саме між місцем, займаним їм у світі людських відносин, і прагненням змінити це місце, як рушійною силою (А. Н. Леонтьєв);  · Власною діяльністю дитини з оволодіння дійсністю як рушійною силою (С. Н. Карпова);  · Власною активністю дитини з подолання протиріч як джерел саморозвитку; при цьому "спонтанність" розвитку обумовлена ​​як ходом дозрівання, так і зростаючої внутрішньої активністю людини, вибором нових видів діяльності; гармонійністю особистості як однієї з істотних рушійних сил подальшого повнокровного розвитку людини (Л. І. . Анциферова).  Теорія Б.Д. Ельконіна виконана в контексті культурно-історичної теорії Л. С. Виготського. Він вважає, що розвиток є, існує, є певним особливим буттям, яке не видно безпосередньо. Потрібні спеціальні засоби, особливі "окуляри", що дозволяють побачити це життя в її чистоті, звані категоріями онтології розвитку,тобто категоріями, за допомогою яких досягається розуміння, об'єктивація та опис буття розвитку, його наявності. Ельконін виділяє три основні категорії онтології розвитку: ідеальна форма, наповненості і посередництво. Або, відповідно, образ досконалого поведінки; спосіб його явища - "зустріч" з готівковим поведінкою; пошуки побудови цього способу. 

Аналізуючи теоретичні погляди, які пояснюють розвиток людини, можна виділити такі підходи:

1) біогенетичний, в центрі уваги якого знаходяться проблеми розвитку людини як індивіда, наділеного певними антропологічними властивостями, що проходить різні стадії дозрівання по мірі реалізації філогенетичної програми в онтогенезі (біогенетичні теорії С.Холла, М.Гетчинсона, психоаналітичний підхід З.Фройда);

2) соціогенетичний - акцент на вивченні процесів соціалізації людини, засвоєння нею соціальних норм і ролей, набуття соціальних установок і ціннісних орієнтацій (теорії научіння Дж.Уотсона, Б.Скіннера, А.Бандури), згідно яким набуття людиною різних форм поведінки відбувається шляхом научіння;

36.Поняття рекапітуляції ( С.Холл, Д.Болдуін)

Рекапітуляції теорія (від латів. recapitulatio - стисле повторення) в психології і педагогіці, концепція психічного розвитку, що розглядає становлення індивідуальної свідомості як скорочене відтворення (повторення) іст. етапів розвитку свідомості людського роду. Ідея такої повторюваності виникла в антіч. філософії (Платон і ін.), висловлювалася філософами середньовіччя і була розгорнуто сформульована в нач. 19 ст Г. Гегелем в "Феноменології духу", де він запропонував загальні способи її тлумачення. Те, що в історії духу складало суть справи, перетворюється у індивіда в некоторийрий "слід", тобто вміст втілюється у форму: "Те, що в раніші епохи займало дух мужів, зведене до пізнань, вправ і навіть ігор хлоп'ячого віку, і в педагогічних успіхах ми взнаємо накидану як би в стислому нарисі історію утвореної всього світу". Це положення має великий сенс для пед. наук: вони покликані перетворювати історичне і змістовне человеч. пізнання в такі форми, при оволодінні якими діти йдуть по шляху доступних їм "вправ" і "ігор". Гуманітарні науки виявляють, як вміст духовного розвитку втілюється в його форми; привласнення цих форм індивідом стає вмістом розвитку його осознаної діяльності.

37.Класичні і сучасні концепції спонтанності психічного розвитку.(К.Блер, С.Берт, Ч.Спирман)

37. классические и современные концепции спонтанности психического развития

Личность – это конкретный человек, взятый в системе его устойчивых социально обусловленных психологических характеристик, которые проявляются в общественных связях и отношениях, определяют его нравственные поступки и имеют существенное значение для него самого и окружающих.

Понятие «личность» характеризует один из наиболее значимых уровней организации человека, а именно особенности его развития как социального существа. При рассмотрении структуры личности в нее обычно включают способности, темперамент, характер, мотивацию и социальные установки. Все эти качества подробно будут рассматриваться ниже, пока же мы ограничимся лишь их общими определениями.

Способности – это индивидуально устойчивые свойства человека, определяющие его успехи в различных видах деятельности. Темперамент – это динамическая характеристика психических процессов человека. Характер содержит качества, определяющие отношение человека к другим людям. Мотивация – это совокупность побуждений к деятельности, а социальные установки – это убеждения людей.

Кроме этого, некоторые авторы включают в структуру личности такие понятия, как воля и эмоции.

Проблема соотношения биологического и социального в личности человека – одна из центральных проблем современной психологии. В процессе становления и развития психологической науки были рассмотрены практически все возможные связи между понятиями «психическое», «социальное» и «биологическое». Психическое развитие трактовалось и как полностью спонтанный процесс, независимый ни от биологического, ни от социального, и как производный только от биологического или только от социального развития либо как результат их параллельного действия на индивида и т. п. Таким образом, можно выделить несколько групп концепций, по-разному рассматривающих соотношение социального, психического и биологического.

В группе концепций, в которых доказывается спонтанность психического развития, психическое рассматривается как явление, полностью подчиненное своим внутренним законам, никак не связанным ни с биологическим, ни с социальным. В лучшем случае человеческому организму в рамках данных концепций отводится роль некоего вместилища психической деятельности.

В биологизаторских концепциях психическое рассматривается как линейная функция развития организма, как нечто, однозначно следующее за этим развитием. С позиции данных концепций все особенности психических процессов, состояний и свойств человека определяются особенностями биологической структуры, а их развитие подчинено исключительно биологическим законам. При этом нередко используются законы, открытые при изучении животных, которые не учитывают специфику развития человеческого организма. Часто в этих концепциях для объяснения психического развития привлекается основной биогенетический закон – закон рекапитуляции, согласно ему в развитии индивида воспроизводится в главных чертах эволюция вида, к которому этот индивид принадлежит. Крайним проявлением данной позиции является утверждение о том, что психического как самостоятельного явления в природе не существует, поскольку все психические явления можно описать или объяснить с помощью биологических (физиологических) понятий.

38.Проблема співвідношення морфологічного визрівання та функції в зарубіжній та вітчизняній психології

38 .К настоящему времени выработаны определенные критерии, по которым можно судить о динамике процессов созревания и степени зрелости отдельных систем и функций организма. Оценка зрелости может проводиться на морфологическом и функциональном уровнях, т. е. можно говорить о зрелости как самого субстрата (тех или иных мозговых образований), так и его функций (в том числе поведенческих, например, способности к произвольной саморегуляции).

Специальные морфологические исследования позволяют судить о зрелости ЦНС по разным признакам. Это могут быть размеры нервных клеток, количество и длина их отростков, толщина слоя коры, размеры отдельных мозговых структур и т. д. Установлено, что важным критерием созревания, например, является образование изолирующей миелиновой оболочки на проводящих путях, в результате чего значительно увеличивается скорость проведения нервных импульсов.

Динамика морфологического созревания в настоящее время привлекает особое внимание психологов. По некоторым данным, в интервале от рождения до двух лет происходит интенсивный и избыточный синаптогенез — образование синапсов (контактов между нейронами). Количество этих контактов в раннем онтогенезе значительно выше, чем у взрослых. Постепенно уменьшаясь,

количество морфологических контактов доходит до уровня, типичного для взрослых, приблизительно к семи годам. Существенно, что сохраняются именно те контакты, которые оказываются непосредственно включенными в обработку внешних воздействий. Под влиянием опыта происходит процесс, который получил название селективной стабилизации синапсов.

Поскольку избыточная синаптическая плотность рассматривается как морфологическая основа усвоения опыта, эти данные свидетельствуют о высокой потенциальной способности к усвоению опыта детей раннего возраста. Кроме того, можно полагать, что воспринимаемый благодаря этому на данном возрастном этапе опыт, образно говоря, «встраивается» в морфологию мозговых связей, в известной мере определяя их богатство, широту и разнообразие. <...>

К числу функциональных критериев созревания, в первую очередь, относятся показатели биоэлектрической активности головного мозга, определяемые по электроэнцефалограмме (ЭЭГ). <...> Интенсивная компьютеризация электрофизиологических исследований сделала возможной объективную оценку и формализацию множества показателей, извлекаемых из электроэнцефалограммы. Тем самым фактически созданы условия для возникновения новой области диагностики, условно обозначаемой как «нейрометрика». Использование стандартизованной процедуры регистрации фоновой и вызванной биоэлектрической активности, извлечение широкого спектра электроэнцефалографических показателей, построение полигонов распределений и получение нормативных данных открывают путь к индивидуальной диагностике функциональной зрелости ЦНС у детей разных возрастов.

<...> Важное место среди функциональных критериев психофизиологического созревания занимают поведенческие, из них наиболее изучены показатели, отражающие возрастную динамику рефлекторной деятельности. Известно, например, что дети рождаются с целым набором безусловных рефлексов (поисковым, хватательным, сосательным, шейным, тоническим и др.). Наличие этих рефлексов свидетельствует о функциональной зрелости ЦНС новорожденного, однако к концу первого года жизни большинство из них исчезает. При этом существует четкая связь между созреванием мозга и исчезновением большинства их этих простейших рефлексов. Причина в том, что многие из них контролируются подкорковыми структурами, в первую очередь средним мозгом, который развивается у плода с большим опережением. <...>

С психофизиологическим созреванием связываются также возникающие на определенном этапе раннего онтогенеза способности к перемещению в пространстве (локомоции). В специальных руководствах нередко приводится своеобразный календарь развития двигательной активности детей раннего возраста. В нем указывается, когда ребенок начинает сидеть, вставать, ползать, ходить, т. е. дается хронологическая последовательность появления возможностей младенца, постепенно обеспечивающих полноценную организацию двигательного поведения. Причем сроки созревания по этому календарю, видимо, в значительной степени определяются факторами генотипа.

Косвенно об этом свидетельствуют интересные факты, полученные при изучении развития навыков ходьбы у индейцев племени Хопи. В системе традиционного воспитания Хопи туго спеленутых младенцев привязывают

к доске, освобождая только один или два раза в день для смены пеленок. Таких младенцев сравнивали потом с детьми Хопи, которые росли без ограничения их двигательной активности. Оказалось, что дети той и другой группы начинали ходить без поддержки в возрасте около 15 месяцев. Таким образом, жесткое ограничение движения радикально не меняет сроки созревания. Было бы, однако, преждевременно на этой основе судить о том, что опыт не оказывает влияния на локомоторное развитие младенца. <...>

39. Психоаналітичне розуміння психічного розвитку і його рушійних сил. Психічний розвиток як процес адаптації, пристосовування до оточуючого середовища в асоциатизмі (Д.Гартлі), біхевіоризмі (Дж. Уотсон, Е. Торндайк, К. Халл, Е. Толмен, Б. Скіннер).

1. Психоаналітичне розуміння психічного розвитку і його рушійних сил

Основи майбутньої дорослої особистості закладаються в її ранньому дитинстві.

З. Фрейд

Предметом вивчення психоаналітичної школи, засновником якої є Зиґмунд Фрейд, стали глибинні структури психіки. Фрейд тлумачить психічний розвиток як пристосування, адаптацію індивіда до оточуючого, переважно ворожого середовища. Рушійні сили психічного розвитку - емоції, мотиви дітей, тому психоаналітичне розуміння психічного розвитку зводиться до мотиваційного, особистісного становлення. Фрейд пропагував підхід до розвитку як адаптації до середовища, трактував рушійні сили психічного розвитку як завжди вроджені та несвідомі.

Згідно психоаналізу, психічний розвиток - процес конфліктогенний, зумовлений боротьбою базових сексуальних і агресивних інстинктів з вимогами суспільства, а три компоненти особистості - Воно, Я і Над Я сперечаються між собою, Я (Его) є ніби ареною боротьби протилежних тенденцій. Енергія лібідо, яка пов'язана з інстинктом життя, є також основою розвитку особистості, характеру людини. Виходячи із закономірностей психосексуального розвитку, Фрейд створив відповідну періодизацію:

стадия	Тривалість	опис
Оральна	Від народження до 1 року	Отримання задоволення від оральних дій: в першому півріччі -смоктання, в другому - через кусання і жування. Процес годування задовольняє енергію лібідо немовляти
Анальна	1 - 3 роки	Навички туалету (процес дефекації) - основні засоби задоволення сексуального інстинкту. Фіксація дитиною заборон та вимог дорослих щодо її поведінки
Фалічна	3 - 6 років	Отримання задоволення через стимуляцію геніталій. Розвиток сексуальних бажань, спрямованих на одного з батьків протилежної статі. Формування комплексу Електри у дівчаток і Едіпового комплексу у хлопчиків
Латентна	6 - 11 років	Травми фалічної стадії викликають пригнічення сексуальної енергії, яка спрямовується на навчання та рухливі ігри. Інтенсивне засвоєння моральних норм дитиною
Генітальна	11 років і старше	Статеве дозрівання викликає сексуальні потреби, які задовольняються соціально прийнятними шляхами. Здоровий сексуальний інстинкт реалізується у шлюбі та дітонародженні

В залежності від успішності проходження індивідом вищеозначених стадій психосексуального розвитку формується певний тип характеру. Наприклад, впродовж першого півріччя оральної стадії за умов надмірної чи недостатньої стимуляції дитини, у неї формується орально-пасивний характер. Він виявляється в оптимізмі і життєрадісності людини, однак і її довірливості, незрілості та надмірній залежності. Проблеми другого півріччя життя немовляти можуть спричинити орально-агресивний тип характеру, що виражається в таких рисах особистості, як любов до суперечок, сарказм, песимізм, цинізм. Порушення ходу другої стадії формують анальний характер в двох формах - анально-утримуючого та анально-агресивного типу. Фіксація на наступній стадії психосексуального розвитку дитини створює особистість з фалічним характером.

Одним із найважливіших аспектів психоаналітичної теорії З.Фрейда була ідея про несвідому мотивацію людини та структурованість її психіки. Дискусійними залишаються питання щодо провідного впливу сексуальності на психічний розвиток людини та його виключно біологічну детермінацію.

Популярність психоаналітичної теорії породила ряд послідовників З.Фрейда, які, однак, часто змінювали,

Ідеальним Фрейд вважав генітальний характер, що виявляється в зрілості та відповідальності людини щодо соціально-сексуальних відносин і здатності до продуктивної діяльності

Психічний розвиток як процес адаптації, пристосовування до оточуючого середовища в асоциатизмі (Д.Гартлі)

Исследуя психику, Гартли пришел к выводу, что она состоит из нескольких элементов – ощущений (которые являются вибрацией органов чувств), представлений (вибраций следов в белом веществе в отсутствие реального объекта) и чувств (отражающих силу вибрации). Он исходил из представления о том, что в основе психических процессов лежат различные ассоциации. При этом ассоциации являются вторичными, отражая реальную связь между двумя очагами вибраций в малом круге. Таким образом Гартли объяснял самые сложные психические процессы, в том числе мышление и волю, считая, что в основе мышления лежит ассоциация образов предметов со словом (сводя таким образом мышление к процессу образования понятий), а в основе воли – ассоциация слова и движения.

Исходя из представления о прижизненном формировании психики, Гартли считал, что возможности воспитания, воздействия на процесс психического развития ребенка поистине безграничны. Его будущее зависит от того, какой материал для ассоциаций ему поставляют окружающие: поэтому только от взрослых зависит, каким вырастет ребе нок, как он будет мыслить и поступать. Гартли был одним из первых психологов, заговоривших о необходимости для педагогов использовать знание законов психической жизни в своих обучающих методах. При этом он доказывал, что рефлекс, подкрепленный положительным чувством, будет более стойким, а отрицательное чувство поможет забыванию рефлекса. Поэтому возможно формирование социально одобряемых форм поведения, возможно формирование идеального нравственного человека – необходимо только вовремя подкреплять нужные рефлексы или уничтожать вредные. Таким образом, теория идеального человека возникла еще в XVIII веке и была связана с механистическим пониманием его психической жизни.

В біхевіоризмі

Механизм психического развития заключается в оформлении стимулов и возникающих на их основе реакций. «Развитие поведения, в основе которого лежит формирование между стимулами и реакциями, происходит в процессе жизни ребёнка под влиянием информации о стимулах и наиболее адекватных реакциях на них, которые поставляет среда. При этом из всех возможных реакций отбираются и закрепляются те, которые способствуют лучшей адаптации, приспособлению к среде, т.е адаптация в этой школе считается главной детерминантой, определяющей направление психического развития ребёнка. Психическое развитие, таким образом, отождествляется с научением, т.е. любым приобретением знаний, умений, навыков, не только специально формируемых, но и возникающих стихийно». Детское развитие в концепции бихевиоризма обусловлено в основном социальным окружением. В зависимости от стимулов, поставляемых средой, у детей возникают те или иные реакции, что способствует формированию определённых навыков. Это положение отвергает возможность построения возрастной периодизации, так как не существует единых закономерностей развития детей определённого возраста. Доказательствами могут служить примеры того, что при создании определённых условий, двух-трёхлетние дети могут не только читать, но и писать.

В русле бихевиоризма возникло учебно-теоретическое направление воспитания родителей. Школа воспитания родителей нацелена на обучение необходимым навыкам семейной жизни, гармонизирующим взаимоотношения между родителями и детьми. В качестве ведущих теоретических положений этого направления можно назвать следующие – поведение родителей и детей заучено и изменить его можно методом переучивания; поведение родителей меняется по мере осмысления ими собственного поведения и поведения детей; существуют три способа формирования поведения: положительное и отрицательное подкрепление, наказание, отсутствие подкрепления; изменения в окружении ведут к изменению поведения.

Синтез бихевиоризма и психоанализа способствовал разработкам теорий социального научения. Концепции социального научения исследуют процессы приспособления ребёнка в окружающем мире, механизмы усвоения им социальных норм и предписаний. Ведущий теоретик социального научения А.Бандура полагал, что новые модели поведения приобретаются детьми не только посредством реакции на наказание и поощрение, но и благодаря такой формам, как наблюдение, имитация, идентификация. Ключевой для теории социального научения явилась проблема социализации как процесса усвоения индивидом определённой системы норм и ценностей данной культуры.

Школа бихевиоризма оказала значительное влияние на развитие психологической теории и педагогической практики. Открытые в русле этого направления законы и механизмы обучения способствовали оптимизации процесса обучения и воспитания детей, выявленные феномены конформизма и негативизма позволили осуществить научный анализ условий, способствующих возникновению просоциального поведения.